34-річний чоловік повісився після “спілкування” з міліцією селища Сосниця Чернігівської області. За два місяці після випадку обласне управління МВС відкидає будь-які підозри в катуваннях. Однак у правозахисників є інша точка зору.

11-го червня цього року, після багатоденного спілкування з міліцією, повісився 34-річний житель міста Корюківка Чернігівської області Валерій Кисіль. Валерія та його батьків насильно забрали з дому, утримували в СІЗО, не дозволяли бачитися з рідними та з адвокатом. Чоловіка залякували, вимагали від нього зізнатися в злочині. Після цього чоловік утратив сон і спокій, знаходився в страху перед тим, що скоро “по всіх приїдуть і всіх уб’ють” і врешті повісився.

Позиція влади

22-го липня до обласного Чернігівського управління УМВС було подано інформаційний запит. У запиті були поставлені наступні питання:

Чи відомо МВС про цей випадок?

Чи проводилося з цього приводу розслідування?

Якщо так, то які його результати?

У відповіді на запит було вказано: ця інформація управлінню відома. Після самогубства Валерія Киселя на адресу прокурора Чернігівської області, прокурора Сосницького району, прокурора Корюківського району та начальника УМВС України в Чернігівській області родичами загиблого було направлено скаргу на неправомірні дії працівників УМВС України в Чернігівській області. Прокуратура Чернігівської області доручила міліції провести службове розслідування. Воно було проведене, висновок було направлено до Прокуратури для надання правової оцінки діям працівників міліції та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України. Висновку розслідування в інформаційному запиті надано не було.

Після цього ще один інформаційний запит із проханням надати висновки експертизи. було надіслано до обласної Прокуратури. У відповіді було вказано, що відповідно до ст.37 Закону України “Про інформацію” цей документ не підлягає ознайомленню за запитами.

Позиція правозахисників

Ст. 97 КПК, щодо якої проводилося службове розслідування, стосується процесуальних особливостей порушення кримінальної справи (“Обов’язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду”). Тобто, жодних натяків на те, що щодо затриманого застосовувалися тортури, в розслідуванні не було.

В той же час у правозахисників є всі підстави вважати, що тортури відбувалися — про це розповідав потерпілий своєму адвокату, розповідав водію таксі, з яким їхав із відділку додому, про це він розказував родині.

Сергій Буров, правозахисник, голова чернігівської громадської організації “М’АРТ”:

–                   Після прочитання відповіді управління МВС на інформаційний запит ми можемо скласти враження про те, що відбувалося насправді. Адже відомі багато випадків, коли прокуратура й міліція “покривають” одне одного. І після таких внутрішніх розслідувань довести правду дуже важко або зовсім неможливо.

Марія Ясеновська, президент Харківської обласної фундації “Громадська альтернатива”:

–                   Практика Європейського суду з прав людини показує, що в подібних випадках ми можемо говорити про презумпцію винуватості держави. Якщо до потрапляння в міліцію громадянин був фізично й психічно здоровим, а після того покінчив життя самогубством, то не постраждала сторона має доводити помилки держави, а держава має доводити, що вона нічого недозволеного не вчиняла.

На якій стадії зараз знаходить кримінальна справа, через яку Валерія Киселя забрали до райвідділку міліції, розказує адвокат потерпілого Олександр Заголець.

–                   Після смерті Валерія кримінальна справа стоїть на місці. Нікому не було висунуто обвинувачень, хоча по телефону слідчий обіцяє направити справу до суду. Однак самий факт, що слідчого не змінили, показує: службова перевірка не виявила ніяких порушень у діях міліції.

Перспективи

Наразі розглядається можливість передання цієї справи до Української Гельсінської спілки з прав людини для того, аби вести її як стратегічну.

Марія Ясеновська, президент Харківської обласної фундації “Громадська альтернатива”:

–                   Стратегічна справа — це та, яка покликана змінити або закон, або практику виконання цього закону. В нашому випадку можна говорити лише про зміну практики. Однак треба сказати, що схожих справ проти України в Європейському Суді було виграно немало, але від цього кількість катувань у міліції не зменшилася. Можемо сподіватися лише на те, що ця справа стане ще однією, і що на українську державу подіє хоча би масовість рішень Європейського Суду.