«Пішки, човном, у причепі». Родина втекла з Архангельського після двох місяців окупації

Ірина Шаповал з родиною на початку російського вторгнення прожила два місяці в окупованому Архангельському, що в Херсонській області. За цей час в селище заходили ув’язнені, «ДНРівці», чеченці і буряти. 

Як вони поводилися і які правопорушення вчиняли, жінка розповіла документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які збирають свідчення воєнних злочинів росіян в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна».

Ірина з сім’єю проживала у Херсоні, коли Росія повномасштабно вторглася в Україну. Але уже в перший день, 24 лютого 2022 року, родина вирішила покинути обласний центр.

– З чоловіком вирішили їхати до його батьків. Ми дуже сперечалися. Я казала: «Якщо туди дійдуть, то в селі набагато гірше, ніж в місті». Але послухала чоловіка, тож ми поїхали з Херсону в Архангельське, – розповідає жінка.

На початку українські військові були поруч – зайняли перший поверх Архангельського професійного аграрного ліцею. Але за 10 днів вони вийшли з селища.

Ми питали: «Ви хто?». Вони кажуть: «Ми з тюрми, зеки»

– Зранку ми почули дуже великий гуркіт. Подивилися у вікно і побачили, як проїжджають БТРи з літерами «Z», а на них купа російських солдатів, – пригадує Ірина. – Ми жили за чотири хати від ліцею. І нам було чутно, як вони туди доїхали і почали з кулеметів розстрілювати перший поверх. Вони думали, що там є наші військові.

А потім окупанти поселилися у тому ж зруйнованому ними приміщенні. Тоді ж, у перший день в Архангельському, вони вбили людину:

– Він перебігав дорогу. Вони кричали йому: «Стій, стояти, будемо стріляти!» А він не послухався.

Місцевих з прилеглих до ліцею будинків виселили.

– Ми питали: «Ви хто?». Вони кажуть: «Ми з тюрми, зеки». Ми дуже перелякалися, з двору не виходили, – ділиться спогадами херсонка. – Але можна сказати, що вони були найбільш людяні. Вони стукали у хвіртку, питали, чи можна у вас води набрати.

Та люди з ними зв’язуватися не хотіли, як і злити їх. Росіяни пограбували місцевий магазин, а потім пропонували солодощі. Їм намагалися обачно відмовити:

– Він каже: «В орків не хочете брати?» А ми: «Ні, просто не їмо».

Кожні два тижні в окупантів була ротація. Час зеків в Архангельському закінчився і місцеві від них отримали попередження:

– Ми йдемо, нас переводять. Ховайте все. Зараз прийдуть інші, це буде п*пець. 

«Імітували постріл прямо біля його вуха»

– Ті, що з «ДНР», вже не церемонились. Це було свавілля, – описує Ірина наступні два тижні поруч з новоприбулими у селище. – До нас заходили кожен день. Насамперед шукали випити. 

У селі було багато мисливців, їхні рушниці забирали. Місцевим доводилося ховати і мобільні телефони:

– Упродовж двох місяців я телефон діставала тільки увечері. Залазила на горище і дзвонила батькам до Херсону. Поки був зв’язок. 

А щоб уберегти автомобілі, їх доводилося перетворювати в неробочі:

– Ми з дитиною були надворі. П’ятеро чоловіків зайшли з автоматами, п’яні всі. Пішли в гараж до машин. До цього ми розібрали наш автомобіль. Чоловік щось знімав, щоб не можна було їздити. Батьковий автомобіль теж «зламали». Бензин злили, колеса закопали. 

Закопувати доводилося усе цінне, зокрема і гроші. Навіть вино з батькового виноградника сховали в землю.

– Чоловіка з батьком поставили на коліна, наставили рушниці: «Ану, випити, закурити!», – згадує Ірина події одного дня і додає, що росіяни тоді від родини нічого не отримали. – Почали акумулятори переставляти, тягати ті машини. Нічого в них не вийшло. Сказали, що приїдуть і з тягачем заберуть. 

Військові завжди погрожували, а одного зі знайомих Ірини катували: 

– Приставляли гвинтівку, імітували постріл прямо біля його вуха. І дуже били. 

Також Ірині переповідали, що у сусідньому селі Високопілля сталося багато згвалтувань. Окупанти вчиняли й інші злочини:

– Заходили до сусідів, з шаф всі речі виймали. Що вони там шукали, не знаю. Були у наших друзів. У них троє хлопчиків. Найстаршого роздягнули повністю, до трусів. Вони шукали татуювання.

Чеченці і буряти

– Буряти взагалі неадекватні. Вони не розуміли, як це газ у нас по трубах йде, як туалет в хаті може бути. Каже: «Ні, ви нас обманюєте, це не село», – пригадує Ірина. – Чеченці просто йдуть і спрямовують на тебе страшний погляд. Дуже дикі ці чеченці. 

У цих російських військових була власна ієрархія і війни між собою. Вони один одного не любили.

– Головні – чеченці. Буряти – це нижчий сорт, ними командували. Понапиваються і перестрілки між собою влаштовують. Автоматні черги чули кожен день. 

Ця «зміна» росіян займалася залякуванням місцевого населення:

– Це в них була звичка. Йдуть по вулиці, підійшли до нашого дому, наприклад, до вікна, стали і стріляють вверх. Залякування населення. Я назбирала колекцію гільз від таких пострілів. 

Третя група окупантів грабувала, здалося Ірині, ще більше за попередніх:
– Було беззаконня. Капот автомобіля відкривається, акумулятор просто виривається, нічого не розкручується. Вони дикі, дикарі якісь.

Втеча з Архангельська

– Війська агресора нас обстрілювали з РСЗВ Град. Кожен день. Виїжджали на гору в певний час, стріляли по селу Градами і від’їжджали. А потім казали, що це наші нас обстрілюють. Ми вже знали, в який час це станеться, і ховалися.

Коли прилетіло за 20 метрів до погреба, який слугував укриттям, родина наважилася вибиратися з Архангельського.

– Йшли полями, теж під обстрілами, на надувному човні нас перевозили в Зарічне – сусіднє село. Півтори чи дві години ми їхали полями на тракторі, стоячи в причепі. Так волонтери нас до Кривого Рогу везли.

На іншому боці річки Інгулець територію контролювала Україна:

– Приїхали в якесь село, а там наші стоять. Усі плакали. Наші військові роздавали дітям паски і цукерки.

Сім’я опинилася спершу в Одесі, а потім в Умані. Згодом з Херсону переїхала і сестра Ірини. А її батьки всю окупацію, а це майже дев’ять місяців у 2022 році, пробули в Херсоні, але потім теж вибралися. В обласному центрі, який регулярно обстрілює російська армія, залишилася нерухомість родини:

– Наразі обстріляно все навколо мого дому, де маю квартиру. Скрізь вже потрапило, крім цього будинку. І батьки за п’ять хвилин від мене в приватному будинку живуть, поруч з автозаправкою. Ми дуже переживаємо, як воно все вистоїть. Обстрілюють Херсон безжально. Центру міста там взагалі вже немає. Не кажучи вже про Антонівку і всі села, що знаходяться вздовж берега – там взагалі нічого немає. 

Правозахисна позиція

– Це фактично типова поведінка російських військ у кожному населеному пункті, який вони окупували, – зазначає правозахисник УГСПЛ Тарас Щербатюк. – Попри те, що цивільні і їхнє майно, зокрема житло, згідно з нормами Міжнародного гуманітарного права, не мають бути об’єктами нападу, солдати армії РФ вбивають, катують, грабують, залякують часто саме цивільних, нищать їхнє майно обстрілами. Такі дії кваліфікуються як воєнні злочини, і мають розслідуватися Міжнародним кримінальним судом у Гаазі.

У рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна» правозахисникам вдалося зафіксувати вже понад 73 тисячу епізодів воєнних злочинів Росії в Україні, лише у Херсонській області – 7608. Реальна кількість злочинів майже напевно суттєво вища за те, що можливо зафіксувати.

Якщо ви теж є свідком чи жертвою воєнного злочину РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 73 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн–отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521–57–53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.