В період виборчої компанії всі політичні сили намагаються чим найбільше пообіцяти або зробити щось таке чим можна було б розмахувати на кожному кроці. Як правило всі ці дії закінчуються проголошенням популістських закликів, прийняттям необґрунтованих рішень, а також законів, які не можна виконати. Так створюється міф про те, що хтось піклується про людей.

Відомо, що в кінці жовтня Верховна рада України прийняла, а Президент України підписав Закон України «Про встановлення прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати», який передбачав збільшення з листопада 2009 року основних соціальних стандартів. Але ніхто навіть не подумав про те, яким чином цей закон буде реалізовуватись.

При прийняті закону не було враховано, ні те, що відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» цей показник встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору харчування, набору непродовольчих продуктів і набору послуг. Ні те, що затверджується прожитковий мінімум Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. А зміни розміру мінімальної заробітної плати, які вносяться іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Але навіщо все це, головне щоб показати свою турботу про народ. І тільки вже згодом, після того як деякі державні органи, та недержавні організації почали звертати увагу на неможливість виконання цього закону, Верховна Рада України внесла відповідні зміни до закону про бюджет на цей рік.

Ми можемо скільки завгодно говорити про збільшення розміру прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії, Але коли є проблеми у визначенні базису на яких стоять ці показники, а саме мінімального набору продуктів харчування та непродовольчих товарів, то всі ці підвищення не зможуть нічого змінити в цій сфері.

Все це ще раз підвереджує тезу про непродуманість і популізм у діях влади при проведені політики у сфері соціального забезпечення, а також відсутність системного підходу у підвищені соціальних стандартів.