Підсумки прес-конференції УГСПЛ на тему “Захист права на приватність: як захистити себе, якщо розголосили медичну інформацію?”

23 квітня відбулася прес-конференція на тему “Захист права на приватність: як захистити себе, якщо розголосили медичну інформацію?”, де обговорювалися питання порушення права на приватність у зв’язку з розголошенням медичної інформації видатного українського спортсмена Олександра Бєлобокова. Пропонуємо вашій увазі короткий зміст обговорення.

Максим Петров: У жовтні 2018 року український спортсмен Олександр Бєлобоков представив Україну на престижних міжнародних змаганнях «Ігри нескорених» в Сіднеї, звідки він привіз дві медалі!

В той час, як майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, майстер спорту України з легкої атлетики, чемпіон Світу, чемпіон Європи, багаторазовий чемпіон України у вищевказаних видах спорту здобував нагороди для української збірної, лікарня, де Олександр у 2014 році проходив лікування, розголосила медичну інформацію щодо нього сторонній особі. Як наслідок вже на наступний день медична інформація потрапила до ЗМІ та до мережі Інтернет. Медичні документи Бєлобокова можна було побачити в новинах та численних публікаціях. Понад 2 роки Олександру довелося витратити, щоб довести у суді, що такі дії є протиправними і що його право на приватність було порушено.

Олександре, розкажіть, як все відбувалося?

Олександр Бєлобоков: Ще у 2014 році я отримав травму і розумів, що спортивна кар’єра завершена. Однак моє близьке оточення порекомендувало мені звернути увагу на інші види спорту. Складно було поміняти спорт, яким так довго займався, на щось інше. Але я спробував і досить успішно. За підтримки друзів я почав займатися легкою атлетикою у дисципліні штовхання ядра. На першому ж чемпіонаті України я виконав норматив майстра спорту України, став чемпіоном і був цим дуже задоволений.

Головні тренери параолімпійської збірної України (після травми я став інвалідом) бачили в мені потенціал, я зрозумів, що потрібен. Я порівнював міжнародні нормативи і розумів, що якщо поїду на змагання, обов’язково майорітиме прапор України серед переможців на п’єдесталі.

У 2018 році я побачив оголошення про відбір на  змагання «Ігри нескорених», які тоді проходили в Австралії. Коли я там здобув звання  чемпіону світу з греблі, мені сказали, що в Україні моїми медичними документами скористалися непорядні люди і виклали їх у соціальні мережі, що спонукало бурхливе обговорення в Інтернеті. Я, звісно не повірив, адже знав, що це злочин. Я був у настільки приятельських відносинах з лікарями, які мене лікували, на різних святах дякував їм, що допомогли мені, що я живий. Але це виявилося правдою.

По поверненню у Маріуполь замість привітань з перемогою на змаганнях, я відповідав на питання, як вдалося вижити після такої травми. Навіть довелося пройти експертизу, чи мав я право брати участь у таких змаганнях, чи не була ця травма побутовою. В результаті, як я зрозумів, було порушене моє право на приватність, розголошена особиста інформація.

Максим Петров: Олександре, Вам же довелося після повернення зі змагань спілкуватися з Вашими лікарями. Яка була їх реакція?

Олександр Бєлобоков: Одна з перших моїх поїздок – до лікаря, який мене лікував. Коли я приїхав, в нього різко з’явилися невідкладні справи. Я намагався поговорити з ним телефоном, але на дзвінки він теж не відповідав.

Така ситуація збереглася і дотепер: періодично мені треба проходити медичну комісію, щоб засвідчити стан здоров’я. Для цього необхідно отримати мою медичну документацію. Майже рік минуло, як я звернувся в лікарню, щоб отримати мої документи з архіву і продовжити лікуватися. Я так і не зміг поспілкуватися з лікарем, який мене лікував, а у лікарні сказали, що в архіві моїх документів не можуть знайти.

Максим Петров: Пані Ольга, попрошу Вас розповісти, яку стратегію захисту ви обрали у справі Олександра.

Ольга Семенюк: Коли Олександр до мене звернувся, перше що він спитав – «Що ми можемо зробити, як захиститися?», «Чи є в нашій державі якийсь механізм, щоб захистити своє право на приватність?».

Саме перше питання, над яким ми почали працювати – хто саме розголосив інформацію – і надіслали запит на лікарню. Нам відповіли, що «деяка» інформація була розголошена депутату, а при цьому позиція головного лікаря – лікарня діяла у правовому полі.

Подальше дослідження обставин справи виявило, що особа, якій розголосили інформацію О. Бєлобокова, не є депутатом, тобто лікарня надала недостовірну інформацію. Отже, наше наступне питання до лікарні стосувалося того, яким чином була перевірена особистість цієї особи. У відповіді було зазначено, що особистість цієї людини не перевіряли, оскільки це відома в Маріуполі людина.

Далі ми вирішили дізнатися, з яким запитом звернулася до лікарні ця «відома» людина. Виявилося, що було лише усне звернення. Тобто, прийшла людина з вулиці, звернулася і отримала медичну інформацію пана Бєлобокова. Головний лікар вважав, що діяв в рамках правового поля і тому вибачатися лікарня не планувала.

Тоді було прийнято рішення про звернення зі скаргами до Департаменту охорони здоров’я Донецької обласної державної адміністрації, який у відповідь ініціював проведення службового розслідування за обставинами справи.

Службове розслідування показало, що лікар не тільки спілкувався з особою, якій повідомив медичну інформацію спортсмена, а й залишав цю «відому» людину в своєму кабінеті наодинці з медичними даними Олександра.

За результатами службового розслідування головний лікар отримав догану за неналежне виконання обов’язків і опційно було запропоновано, що лікарня може принести вибачення Бєлобокову, але цього так і не сталося.

Однак, зауважу про обставини, які Олександр не вказав: на наступний день після отримання доступу до медичної інформації, ця людина ініціювала проведення двох прес-конференцій (в Києві та Маріуполі), де в деталях обговорювалися отримані дані. Їх учасники, в тому числі журналісти, навіть не задумувалися над тим, що такі дії є порушенням права на приватність та законів України і що саме вони в той момент їх порушували.

Після цих заходів медична інформація (зокрема і скани медичних висновків) Олександра набула широкого поширення в ЗМІ, в т. ч. на національних телеканалах.

Тож, зібравши усю інформацію, ми звернулися до суду з цивільним позовом: визнати протиправними дії лікарні щодо розповсюдження медичної інформації Бєлобокова і призначити відшкодування моральної шкоди. Ми могли б позиватися і до ЗМІ, однак розуміли, що якби не дії лікарні, жоден журналіст би не зміг розповсюдити інформацію.

Більшість засідань проходили у закритому режимі. На це було дві причини: на перше засідання прийшло багато людей і ми розуміли, що через значний ажіотаж поширення медичної інформації не припиниться. Друга обставина, яка вплинула – публікація у виданні «Бабель», де Бєлобоков постав як невдячна людина, яка позивається проти лікарів, які врятували йому життя.

Суд першої інстанції задовольнив наш позов. Однак, адвокати лікарні не погодилися із рішенням суду і подали апеляцію. Проте 15 квітня 2021 року Апеляційний суд Донецької області також підтвердив рішення суду першої інстанції.

Є ще момент, про який я б хотіла зазначити. В рамках кримінального провадження по іншій справі Олександр дав дозвіл поліції розголосити його медичну інформацію. На прес-конференції поліцейські Донеччини підтвердили, що його пошкодження було отримано внаслідок дії фрагменту вогнепального снаряду в результаті його вибуху. Характерно, що інформація, яка позитивно характеризувала Бєлобокова, не викликала такого інтересу в ЗМІ.

Я хочу подякувати Бєлобокову за мужність, з якою ми подолали цей шлях. Тепер є нагода для лікарів задуматися про відповідальність за свої дії у подібних ситуаціях.

Максим Петров: Пане Олександре, яке значення, на Вашу думку, мав кейс Олександра Бєлобокова для розвитку українського суспільства.

Олександр Павліченко: перед усім, дякую Олександру і Ользі за отриманий результат, адже у більшості випадків ті, хто потрапляє у подібну ситуацію, змирюється з цим.

Я бачу можливість далі працювати із цим випадком. Була порушена і стаття 32 Конституції України, яка визначає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Тут є посилання на те, що збирання, зберігання і поширення конфіденційної інформації про особу не може здійснюватися без її згоди. У випадку Олександра його дані належать до конфіденційної інформації, яка захищається Законом України «Про захист персональних даних» (стаття 7), Законом України «Про основи охорони здоров’я» (стаття 39 прим.1) та Кримінальним кодексом України (стаття 145). Тут є підстави вважати, що лікарня створила ситуацію з кримінальним проступком.

В жодному випадку (окрім розслідування кримінальної справи) конфіденційна інформація не може розголошуватися без згоди володільця.

У справі Бєлобокова порушена ще й стаття 285 частина 1 Цивільного кодексу України – це право на доступ пацієнта до інформації про себе і тут є підстави для ще одного позову проти тих, хто не хоче віддавати інформацію. 

Складається враження, що лікарі з тієї лікарні вважають, наче інформація – довільний елемент, яким можна розпоряджатися на власний розсуд.

Максим Петров: Розкажіть, якою є практика Європейського суду з прав людини у подібних справах, наскільки вони значущі для України.

Олександр Павліченко: Щодо практики Європейського суду справ людини (далі – ЄСПЛ), то є такі кейси. Ось, наприклад, справа Пантєлєєнко проти України (2007 рік), коли в рамках розслідування кримінальної справи, під час суду, була розголошена інформація про стан здоров’я особи. Був зроблений запит до психіатричної лікарні щодо того, чи перебувала ця особа на обліку. Інформація була отримана і оприлюднена на судовому засіданні.

ЄСПЛ однозначно визнав, що було непропорційне втручання в особисте життя в межах розслідування кримінальної справи проти пана Пантєлєєнка, оскільки дані були оприлюднені під час судового засідання, яке проводилося у відкритому режимі. Справа закінчилася перемогою позивача і створенням прецеденту для України.

На мою думку, у таких справах йдеться про певне невігластво із користуванням інформацією.

В мене є питання до тих джерел, які розповсюджували інформацію про Бєлобокова при відсутності його згоди: я вбачаю абсолютні підстави позиватися до них за поширення конфіденційної інформації без згоди володільця. Поширена інформація повинна бути вилучена, а винні – притягнуті до відповідальності. Це має слугувати виправленню порушеного права. Бо на сьогоднішній день виграна справа, яку ми обговорюємо,  не у повній мірі відновлює порушене право на приватність.

З повною версією відео прес-конференції можна ознайомитися тут.