Підприємці та колабораціонізм: за що притягувати до відповідальності після деокупаціі?

Станом на листопад 2022 року 108 600 кв. км. територій України залишались підконтрольні російським військовим. Деякі з цих територій окуповані ще з 2014 року. І весь цей час для мешканців життя триває. Підприємці відіграють важливу роль у забезпеченні людей різними благами. Водночас Кримінальним кодексом України запроваджено кримінальну відповідальність за ведення господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами на окупованій території. В рамках серії вебінарів про колабораційну діяльність від випускників освітніх програм УГСПЛ суддя Оболонського районного суду м. Києва, доктор філософії у сфері права Євген Діденко проаналізував такого складу кримінальне правопорушення у зіставленні з наявною судовою практикою. У прямому етері експерт та учасники окреслили проблеми розмежування з іншими злочинами (ст. 111, 111-2 КК), а також обговорили переваги, недоліки та перспективи кримінальної відповідальності для підприємців, які продовжують діяльність на окупованих територіях. 

Аспект колаборації (ч. 4 ст. 111-1 КК України)

У багатьох джерелах колабораціонізм визначається як співробітництво з ворогом на шкоду своїй державі.

Колабораціонізм може бути воєнним, політико-адміністративним, побутовим, економічним, культурним. В рамках досліджуваної теми розглядається економічний колабораціонізм.

В сучасних умовах військової агресії Росії, Законом 2108-ІХ від 03.03.2022 р. законодавець запровадив кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність. Так, цьому злочину присвячена стаття 111-1 КК України. Зокрема, частина 4 статті 111-1 КК України передбачає відповідальність за економічну колаборацію:

1) передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора,

2) провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Безпосереднім об’єктом такого злочину є державний суверенітет, територіальна цілісність, обороноздатність України.

Суб’єкт цього злочину є загальним, що слідує з диспозиції самої статті. Хоча, в окремих джерелах висловлюється думка, що суб’єкт є спеціальним – лише громадяни України, що обумовлено сутністю колаборціонізму як явища.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мета злочину не передбачена як обов’язкова ознака, проте з огляду на об’єкт злочину, слід вважати, що його метою є завдання шкоди територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України. Найбільш характерними мотивами є ідеологічний та отримання особистих привілеїв.

Об’єктивна сторона злочину складається з двох окремих дій, які передбачені ч. 4 ст. 111-1 КК України, як передача матеріальних ресурсів та провадження господарської діяльності. 

Передача матеріальних ресурсів

Поняття «матеріальні ресурси» є новим для КК України, і сам Кримінальний кодекс не містить його визначення.

Так, в Наказі МінФіну № 318 від 31.12.99 «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку», вказано, що запаси – активи, які: утримуються  для  подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Також, матеріальні ресурси розрізняють, як складову частину економічних ресурсів (у матеріально-речовій формі), які використовують для досягнення конкретних економічних цілей.

Слід звернути увагу, що термін «матеріальні ресурси» є економічним поняттям, що включає матеріальні цінності, послуги які використовуються у господарській або для господарської діяльності.

Передача матеріальних ресурсів може бути як оплатна, так і безоплатна, може полягати у наданні послуг, надання майна у тимчасове користування. Суттєвою ознакою цих дій має бути їх добровільність, що хоча прямо і не передбачено у частині 4 ст. 111-1 КК України, однак є обов’язковим елементом.

Важливим є також те, що як вказано у ч. 4 ст. 111-1 КК України, передача таких ресурсів має здійснюватися саме незаконним збройним чи воєнізованим формуванням (їх визначення міститься у примітки до статті 260 КК України). Тобто, якщо така передача здійснюється на користь інших осіб, колаборантів чи навіть незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованих територіях, такі дії не будуть містити склад цього кримінального правопорушення.

Проаналізована судова практика за вироками по ч. 4 ст. 111-1 КК Україні свідчить, що під матеріальними ресурсами, як предметом кримінального правопорушення, здебільшого розуміється: передання автомобілів ЗС РФ та надання послуг з перевезення військових, допомога у ремонті техніки, передача продуктів харчування, алкоголю, надання приміщень для розміщення особового складу воєнізованих формувань, надання доступу до електромережі.

Таким чином, фактично передання ворогу певних побутових речей у судовій практиці прирівнюється до поняття «матеріальні ресурси».

На думку автора, такий підхід не в повній мірі відповідає сутності економічного колабораціонізму як суспільно-небезпечного явища, а також поняттю «матеріальні ресурси» як економічного терміну.

Вважаю, що надання військовим формуванням держави-агресора допомоги у вигляді передання побутових речей, з кримінально-правового куту зору слід розглядати як пособництво. Наведене зумовлює необхідність запровадження такого окремого складу кримінального правопорушення, наприклад в рамках статті 111-2 КК України, визначивши при цьому відповідну тяжкість такого кримінального правопорушення з урахуванням ступеня його суспільної небезпеки.

Провадження господарської діяльності

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Може бути як комерційною, так і не комерційною (стаття 3 Господарського кодексу України).

Слід звернути увагу, що в розумінні ч. 4 ст. 111-1 КК України, провадження господарської діяльності кваліфікується за фактичними ознаками такої діяльності, при цьому не має значення, чи є офіційна реєстрація такого суб’єкта господарської діяльності.

Кримінальний кодекс не розкриває, як саме може відбуватись взаємодія з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, при провадженні господарської діяльності.

Виходячи із проаналізованої судової практики, можемо зазначити, що такі дії можуть полягати в отриманні від вказаних суб’єктів товарів, з метою їх подальшої реалізації, здійснення господарської діяльності на виконання розпоряджень в межах зайнятої посади у незаконних органах влади; оформлення підприємницької діяльності у незаконних органах влади.

Як відомо, в умовах окупації, майже всі суб’єкти господарської діяльності, які продовжили працювати на окупованій території, вимушені певною мірою оформлювати свої відносини із незаконними органами влади, що виключає можливість не взаємодіяти із ними.

Слід констатувати, що наразі всі види господарської діяльності, які здійснюються на тимчасово окупованій території, підпадають під формальні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Виключенням з цього може бути хіба що медична діяльність, яка на окупованій території знаходиться під захистом положень міжнародного гуманітарного права (Стаття 16 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, статті 17, 38, 55, 56 Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р. та Додаткового протоколу).

Водночас, із соціальної точки зору, життя на окупованій території триває, там проживає багато українських громадян, яким не можна ставити у вину, що вони знаходяться в окупації. Хтось має забезпечувати можливість придбання продуктів харчування, одягу, ліків, функціонування житлово-комунальної сфери та ін.

Отже, розглянутий підхід створює загрозу масового притягнення до кримінальної відповідальності суб’єктів підприємництва, які забезпечують життєдіяльність територіальної громади в умовах окупації, та запобігають гуманітарній катастрофі.

Наразі у Верховній Раді України зареєстровано кілька законопроєктів, які пропонують виправити ситуацію, та передбачити певні дозволені види діяльності, які слід вивести зі складу ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Однак, поки такі зміни до закону не внесені, пропоную при кримінально-правовій оцінці провадження господарської діяльності за ч. 4 ст. 111-1 КК України, враховувати такі критерії: 1) добровільність, що передбачає з’ясування, чи дійсно особа добровільно, без примусу взаємодіяла з відповідними контрагентами; 2) обсяг та інтенсивність співпраці 3) вид господарської діяльності (наприклад, якщо така діяльність полягає виключно у забезпечення життєдіяльності територіальної громади та вирішення гуманітарних питань, то слід надавати значення наявністю таким елементам кримінального правопорушення як, умисел, мета, та аналізувати, чи становить взагалі така діяльність суспільну небезпеку, як таку).

Висновки

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки:

– частина 4 статті 111-1 КК України присвячена економічному колабораціонізму, є певною новелою, практика її застосування лише починаю формуватися;

– склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 4 ст. 111-1 КК України підлягає законодавчому доопрацювання в частині, як передання матеріальних ресурсів, так і в частині провадження господарської діяльності з метою визначення окремих видів господарської діяльності, які не становлять суспільної небезпеки на окупованій території та підтримують життєдіяльність громади;

–  до прийняття відповідних змін, пропонується надавати кримінальну правову-оцінку провадженню господарської діяльності у кожному конкретному випадку відповідно до запропонованих критеріїв.              

Цей захід став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.