Переселенців не пустили до прихистка через соціальний статус. Як юристи борються з дискримінацією

В квітні до міста Лубни Полтавської області прибув евакуаційний автобус із Слов’янська Донецької області. В автобусі було 33 людини разом із жінками і дітьми. Втомлені люди, які тікали від обстрілів, мали заселитися у приміщення одного з гуртожитків. Але там на них чекав представник місцевої влади в супроводі озброєних людей, який відмовив людям у поселенні.

В очікуванні гарячої їжі

Причина – зовнішній вигляд біженців, соціальний статус та приналежність до окремої категорії. Справа в тому, що евакуйовані люди є учасниками замісної підтримувальної терапії. Тобто це люди, які вживали наркотики і які,  відповідно до міжнародного класифікатору хвороб (МКХ – 10), є хворими людьми з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок внаслідок вживання наркотичних речовин». 

Евакуацію організовувала БО «БФ «ВОЛНА»  за кошти міжнародної технічної допомоги, а саме Глобального Фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, за підтримки МБО «100 відсотків життя». Благодійна організація домовилася з Лубенською міською радою про харчування та прихисток для людей заздалегідь. В дорозі координаторам вже повідомили, що на людей чекає гаряча їжа, тож залишалося лише зареєструватися і заселитися. 

У Лубенській міській раді людей зареєстрували як внутрішньо переміщених осіб. П’ятеро евакуйованих залишися у знайомих, а 28 – відправилися до обіцяного прихистку. 

Біля гуртожитка на переселенців чекав заступник міського голови міста Лубни у супроводі людей зі зброєю. Там людям повідомили, що вони не зможуть заселитися через те, що в іншому крилі приміщення живуть бійці територіальної оборони. Начебто можуть виникнути конфлікти із застосуванням зброї через зовнішність переселенців та належність до категорії залежних людей (у минулому – споживачів наркотиків).

Місто Лубни для евакуації обрали не просто так. Працівники БО «Всеукраїнське об’єднання людей з наркозалежністю (ВОЛНА)» домовилися, що саме тут будуть створені необхідні умови для лікування – продовження отримання замісної підтримувальної терапії за програмою. 

Шукали прихисток під час комендантської години

Звернення до Представника Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України в Полтавській області не принесло жодних результатів, він став на бік міської влади. 

Після трьох годин очікувань і переговорів благодійникам довелося шукати для біженців від війни новий прихисток. Вже в комендантську годину вдалося перевезти людей до Полтави, де їм надали допомогу та прихисток. 

Втім, держава має відреагувати на такі випадки дискримінації. Тому БО БФ «ВОЛНА» звернулися до юристів-правозахисників Української Гельсінської спілки з прав людини. 

Юрист УГСПЛ Володимир Виноградов допоміг постраждалим скласти звернення до Уповноваженої з прав людини Верховної Ради України, до Лубенської міської ради та до Полтавської обласної військової адміністрації. БО БФ «Волна» також надіслала скаргу до міської влади та до омбудсмена. 

Вимоги – провести розслідування, притягнути до відповідальності винних та вжити заходів щодо недопущення проявів дискримінації, особливо з боку органів влади. 

Хто відповідатиме?

Юрист Володимир Виноградов зазначає, що наразі відповідь є лише від місцевої влади: 

«Вони відповіли, що гуртожиток був заповнений і жодної дискримінації вони не вчиняли. В будь-якому випадку вони зробили певні висновки, скарга досягла певних результатів. Тепер будуть більш коректно розселяти людей і звертати увагу на факти недопущення дискримінації»

Реагувати на порушення прав людей – це прямий обов’язок омбудсмену. Офіс Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини мав би втрутися, провести перевірку,  відібрати пояснення і потім вже ухвалити рішення. За порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками передбачена кримінальна відповідальність.

«Правову оцінку цим подіям мав би надати інститут омбудсмена і ми мали на це надію. Якби Офіс уповноваженого надав би оцінку і встановив, що була дискримінація, ми мали б змогу звернутися до суду і встановити цей факт з відповідними наслідками. Але цього не відбулося», – зауважує юрист-правозахисник.

Якщо ви опинилися в подібних умовах, то звертайтеся до громадських приймалень Української Гельсінської спілки прав людини за юридичною допомогою. 

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Налагодження механізму юридичного захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, які хворіють на ТБ та уразливих до ВІЛ груп населення» в рамках реалізації  проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

Закони, що захищають від дискримінації

В своїх зверненнях юристи користувалися такими нормативними актами, які встановлюють відповідальність за дискримінацію:

• ст.21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
• п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., дискримінацією є ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом.
• п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., підбурюванням до дискримінації є вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками.
• п.7 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., утиском є небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.
• ст.6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації; форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені ст.5 цього Закону, забороняються.
• ст.9 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., суб’єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є, зокрема, уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
• ст.10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., визначені повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо запобігання та протидії дискримінації.
• ст.12 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., визначені повноваження, зокрема, органів місцевого самоврядування щодо запобігання та протидії дискримінації.
• ч.1 ст.14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012 р., особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
• ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
• ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997 р., органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами; підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.
• ст.4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» №2493-III від 07.06.2001 р., служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах, зокрема: гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав та свобод людини і громадянина.
• ст.8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» №2493-III від 07.06.2001 р., основними обов’язками посадових осіб місцевого самоврядування є, зокрема: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування.