«Паради полонених» – це воєнні злочини!

Пропагандистські ЗМІ кремля останнім часом поширюють ідею проведення на 9 травня парадів за участю українських військовополонених. Переважно зазначається про наміри провести такі «паради полонених» у Маріуполі, Донецьку та Севастополі. Для усього цивілізованого світу – це знущання над людською честю та гідністю. З юридичної точки зору, проведення таких парадів є грубим порушенням норм національного та міжнародного права, а також основоположних актів у сфері прав людини. Подібні «паради полонених» окупанти вже проводили у Донецьку у 2014 році, демонструючи свою жорстокість та ненависть. 

Колектив Правозахисної Групи “СІЧ”, на базі якої працює Громадська приймальня УГСПЛ у м. Дніпро ще раз наголошує: «Паради полонених» – це воєнні злочини! Нижче ми зібрали норми права, які порушує держава-агресор, проводячи подібні паради на тимчасово окупованих українських територіях.

ЗАГАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 5 Загальної декларації прав людини

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Примушування до участі у «параді полонених» є проявом нелюдського поводження, яке безспірно принижує гідність людини, оскільки військовополонені мають право на належне поводження, і не повинні бути принижені за те, що захищають свою Батьківщину. Це без сумніву психологічне насильство, яке може бути розцінене як катування, адже до полонених застосовується фізичне насильство та погрози задля примушування їх прийняти участь у такому принизливому заходів. 

Стаття 7 Європейської конвенції з прав людини

Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.

Примушування до участі у «параді полонених» є прямим проявом визнання військовополонених винними без будь-яких попередніх судових процедур та вироків. Подібні паради апріорі передбачають осуд з боку окупантів та їхніх поплічників на тимчасово окупованих територіях.

Стаття 14 Європейської конвенції з прав людини

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Примусове залучення полонених до участі у будь-яких парадах є проявом дискримінації за ознакою національного і соціального походження, оскільки прилюдно наголошується на належності військовополонених до України, яка засуджується окупантами за мову, культуру та національну ідею. 

Стаття 12 Загальної декларації прав людини

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Порушення прав військовополонених є зазіханням на честь людини, яка є ключовою цінністю для правової держави. ЇЇ непорушність прописана у найбільш знакових міжнародно-правових актах, а згодом деталізована у національному законодавстві. 

ПРОФІЛЬНІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ

Стаття 3 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими

Заборонено зараз і надалі вчиняти стосовно військовополонених такі дії:

a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;

c) наругу над людською гідністю,  зокрема образливе та принизливе поводження;

d) засудження та застосування  покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії визнані цивілізованими народами як необхідні.

Примушування до участі у «параді полонених» це пряма наруга над особистістю та людською гідністю, адже окупанти використовують власні оціночні судження, які нав’язують населенню тимчасово окупованих територій. При цьому життя військовополонених знаходиться у небезпеці, оскільки вони не захищені від проявів неконтрольованої агресії з боку учасників подібного параду.

Стаття 13 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими

З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, що перебуває під її охороною, забороняються та будуть  розглядатись як серйозне порушення Конвенції.

Навряд чи можна назвати гуманним примушування військовополонених до участі у принизливих заходах, оскільки перебуваючи під охороною, полонені повинні бути захищені. Тобто, «парад полонених» це без сумніву незаконний акт.

Стаття 14 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими

Військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до їхньої особи й честі.

У цьому розрізі військовополонені утворюють особливу категорію осіб, яка захищена нормами міжнародного права. Тобто, їм гарантовано захист держави, яка тримає їх у полоні. Тому примушування до участі у «парадах полонених» є проявом неповаги до особистих переконань та конституційних обов’язків. 

Стаття 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду

В умовах воєнного стану до усіх категорій громадян заборонено застосування наступних злочинів проти людяності: катування, переслідування груп людей за ознакою їхніх національних, етнічних та політичних переконань; систематичне пригнічення осіб та виявлення господства над групами осіб з боку окремого політичного режиму.

Катування та нелюдське поводження із цивільними чи військовими. Статті РС 7 (f), чи  8 (2) (а) (іі).

Елементами злочину є:

• злочин вчинив військовий;
• злочин, який вчинено проти цивільного або військового;
• потерпіла особа знаходиться під контролем військового (затримана ним, утримується у певному приміщенні, тощо);
• злочин полягає у спричиненні фізичного болю та страждань, психологічних страждань потерпілому;
• рівень страждань потерпілого є високим;
• злочин може переслідувати певну мету (наприклад, отримання зізнання у вчиненні злочину), але мета не є обов’язковим елементом.

Катування та нелюдське поводження – по суті два різні склади злочину. Катування завжди має певну мету, задля чого особі спричиняється фізичний біль. Це може бути отримання певної інформації, зізнання, або просто покарання.

Водночас, нелюдське поводження може не мати ніякої мети. Страждання потерпілого та його рівень – оціночні поняття. Знов таки, достатньо, щоб потерпілий сам заявляв, що його катували чи поводилися з ним жорстоко.

Стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду

Воєнними злочинами вважається: нелюдське поводження та спричинення особам страждань; приниження та залякування.

Посягання на людську гідність цивільної особи чи військовослужбовця. Стаття РС 8 (2) (b) (xxi).

Елементами злочину є:

• злочин вчинив військовий;
• злочин вчинено щодо цивільної особи або військового;
• злочин полягав у приниженнях, систематичних образах, примушуваннях робити принизливі для себе дії.

Цей склад злочину охоплює будь-яке психологічне насильство, яке застосовувалося до потерпілого. Це можуть бути і вербальні та невербальні образи, і примушування робити щось для себе принизливе та інші дії. Достатнім є той факт, що сам потерпілий вважає дії винного посяганням на людську гідність.

По суті участь у «параді полонених» є елементом залякування та погроз, які застосовуються до осіб, що перебувають під особливим міжнародно-правовим захистом. 

НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Статті Конституції України

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже, Основний закон дублює та деталізує невід’ємне право громадянина України на повагу до честі і гідності. Також проголошується рівність прав людини, тобто не важливо чи перебуває особа у полоні чи ні, її права є непорушними. Конституційні принципи також засуджують жорстоке поводження та приниження, які позиціонуються як неприйнятні явища. До того ж, діє принцип презумпції невинуватості, який виключає можливість будь-яких звинувачень, особливо коли громадяни виконують свій конституційний обов’язок та захищають державу. Норми Конституції України тут мають важливе значення, адже вони розповсюджуються на усю територію держави, враховуючи і тимчасово окуповані території. Тому, громадяни України, які проживають на цих територіях та приймають активну участь у приниженні військовополонених по суті вчиняють злочини проти людяності, за які передбачена кримінальна відповідальність.

До речі, усі норми міжнародного гуманітарного права, у тому числі і ті, які стосуються поводження з полоненими, деталізовані на рівні підзаконних актів, зокрема у Наказі Міністерства оборони України № 164 від 23 березня 2017 року, яким затверджено Інструкцію про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України.