Реформування системи кримінальної юстиції в Україні належить до пріоритетних напрямків становлення демократичної правової системи, що має на меті забезпечувати реальну захищеність фундаментальних прав  та основних свобод людини. Система запобіжних заходів, як досить важливий інститут кримінального провадження, в останні роки зазнала суттєвих змін. В Україні поступово впроваджуються міжнародні стандарти застосування запобіжних заходів, які, перш за все, передбачають звуження сфери випадків, в яких превентивна міра у формі тримання під вартою може бути застосована, а також – використання альтернативних запобіжних заходів (застава, домашній арешт, взяття на поруки, тощо). Міжнародна практика та досвід свідчать про те, що обмеження прав правопорушника шляхом тримання його під вартою має бути скоріше виключенням, а не правилом. Статистика судових та правоохоронних органів України вказує на те, що незважаючи навіть на тенденції звуження параметрів застосування цього запобіжного заходу він продовжує залишатись одним з найбільш застосовуваних. В 2006 році питома вага осіб, що були засуджені до позбавлення волі на певний строк, складала 25,4 %, в той же час взяття під варту у якості запобіжного заходу було застосовано до
40 % підслідних або підсудних.

В Україні проблема обмеження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в останні роки обговорюється досить активно на різних рівнях, оскільки міцніє переконання, що система попереднього ув’язнення це фактично «сіра зона» в кримінальній юстиції, де існують найбільш очевидні та численні ризики порушення прав людини.

Громадська дискусія стосовно форм та масштабів застосування тримання під вартою має враховувати і оцінювати соціально-економічні витрати, які несе держава та суспільство в зв’язку із застосуванням попереднього ув’язнення. Вітчизняні дослідження ніколи раніше цей аспект проблеми не враховували, що безумовно звужувало контекст розгляду цієї проблеми в суспільстві.

Мета дослідження: отримати кількісну оцінку загальних суспільних соціально-економічних витрат (держави, соціальних інститутів, утримуваної особи, третіх осіб), пов’язаних із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в установах попереднього ув’язнення (слідчі ізолятори, ізолятори тимчасового тримання та військові гауптвахти)

Концепція дослідження.

В дослідженні соціально-економічні витрати визначаються як негативні соціальні та економічні наслідки (або втрати матеріальних чи нематеріальних благ) для ув’язнених, членів їх сімей чи інших близьких, держави, інших суспільних інститутів, що виникають внаслідок застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такі витрати можуть бути визначені за допомогою кількісних (вартісних) та якісних (оціночних) показників.

Специфіка дослідження полягає в тому, що базовими будуть кількісні (вартісні) показники витрат, однак для додаткової їх оцінки будуть використані також і якісні характеристики соціальних наслідків тримання під вартою. Отримані на основі кількісних показників емпіричні дані не повинні тлумачитись як свідчення ефективності тримання під вартою, оскільки така оцінка можлива лише при включенні певних критеріїв адекватності таких витрат з точки зору балансу інтересів суспільства, особи, соціальних груп та інститутів. При цьому кількісні показники мають показати вартість тримання під вартою для держави і суспільства в цілому, а якісні показники – можуть бути використані для оцінки суспільної виправданості таких витрат.

У якості базового періоду для проведення аналізу було обрано 2006 рік, зважаючи на можливість отримання найбільш повної інформації за завершений звітний рік. По більшості показників проводився порівняльний аналіз даних за перше півріччя 2007 року, однак суттєвих змін не було виявлено. Відповідно, ситуація 2006 року залишається показовою.

Структура соціально-економічних витрат:

А. Вартісні показники.

1. Прямі фінансові (бюджетні) витрати держави, які включають витрати прямо передбачені відповідними статтями бюджету (наприклад, на утримання персоналу установ та органів управління, проведення ремонтів, будівництво та реконструкцію, оплату послуг, харчування, медичну допомогу, забезпечення одягом, тощо).

2. Непрямі фінансові витрати держави, які включають всі витрати на утримання інфраструктури відповідних установ (наприклад: витрати на охорону, забезпечення транспортування та конвоювання ув’язнених). До таких витрат може бути також віднесено втрати бюджету у зв’язку з податковими пільгами на прибуток від операцій з продажу послуг та товарів ув’язненим, додаткові витрати по оздоровленню звільнених, які отримали захворювання під час перебування в СІЗО.

3. Економічні витрати недержавних інститутів включають всі види витрат недержавних установ, підприємств та організацій (як резидентів так і нерезидентів), пов’язаних з безпосереднім наданням установам попереднього ув’язнення благодійної чи гуманітарної допомоги у вигляді коштів, майна чи певних видів послуг.

4. Економічні витрати ув’язнених включають як непрямі витрати (наприклад, втрата можливості звичайного заробітку чи отримання інших правомірних прибутків) так і прямі витрати, необхідні для підтримання нормальних (звичних) умов перебування (придбання продуктів харчування, інших товарів та послуг). В даному випадку необхідно враховувати заробітну плату, яку ув’язнений може отримати у разі забезпечення його зайнятості, однак виключно у порівнянні її рівня з мінімальною оплатою аналогічної праці «на волі».

5. Економічні витрати членів сімей ув’язнених або їх близьких включають наступні категорії витрат: зменшення загального рівня надходжень до сімейного бюджету, витрати на придбання продуктів харчування, одягу, медикаментів та інших товарів з метою їх передачі ув’язненим, витрати на відвідування ув’язнених та поїздки.

Б. Якісні показники.

6. Соціальні наслідки для ув’язнених осіб можуть включати: отримання хронічних захворювань чи іншої шкоди здоров’ю (виробничий та невиробничий травматизм), насилля, порушення усталених соціальних зв’язків, нанесення шкоди соціальному статусу та авторитету особи, соціально-психологічні травми, формування асоціальної поведінки. Частина соціальних наслідків взяття особи під варту може бути виражена у кількісних (вартісних) показниках.

7. Соціальні наслідки, яких зазнають члени сімей чи близькі ув’язнених осіб, включають наступні елементи: вплив на стабільність сімейних відносин ув’язненого, поширення асоціальних типів поведінки чи інших видів девіантності серед дітей, зменшення рівня соціальної захищеності сім’ї, порушення соціальних контактів, соціально-психологічні проблеми в референтних групах, тощо.

8. Наслідки для суспільства в цілому є групою показників, для яких найбільш складно знайти емпіричні індикатори. В загальному вигляді можна вести мову про дві групи критеріїв: а) юридична доцільність (адекватність) застосування тримання під вартою, вірогідність зловживання цим інститутом; б) ступінь впливу частого застосування цього запобіжного заходу на загальну криміналізацію суспільства (що знаходить прояв у поширенні асоціальної поведінки, рецидивній злочинності, «романтизації» кримінального способу життя, тощо.)

Методологія.

Для отримання всебічної інформації при проведенні оцінки соціально-економічних витрат необхідним є використання різних джерел інформації, які дозволяють уточнювати та конкретизувати базові показники витрат.

Дане дослідження було проведене з використанням наступних методів збору інформації:

Аналіз відомчої статистики. Більшість необхідної інформації є недоступною в режимі «вільного доступу», що створило необхідність використання інформаційних запитів до відповідних відомств (Верховного Суду України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України, Військової Служби правопорядку Збройних Сил України). Однак, система статистичного обліку в цих відомствах має суттєві прогалини, які значно ускладнили дослідження. Найбільш повними були статистичні матеріали Державного департаменту України з питань виконання покарань. Була використана статистична звітність Департаменту та СІЗО згідно з державними стандартами статистичного обліку відповідно до Наказу Держкомстату № 400 від 07.12.99 р. Основним джерелом інформації стали наступні документи: форма № 1 – УВП та форма № 17 – УВП. На жаль, статистичні дані по ІТТ, використані для проведення дослідження мали виключно узагальнений характер.

Аналіз матеріалів фінансової звітності, що встановлена Порядком складання місячної та квартальної звітності у 2007 р (затверджено Постановою КМУ) проводився стосовно СІЗО та системи установ попереднього ув’язнення в цілому. Були використані наступні документи:  

1) Форма № 2д, 2) Форма № 4 – 1д, 3) Форма № 4 – 2д, 4) Форма № 4 – 3д, 5) Форма № 4 – 3д1, 6) Форма № 7д, 7) додатки № 17 та 18 до зведеної звітності Департаменту з питань виконання покарань. Узагальнення проводилось без врахування звітності чотирьох СІЗО, щодо яких було надано неповні дані.

Інформація стосовно фінансування ІТТ була отримана на основі інформаційного запиту до МВС України, а також під час зустрічей та співбесід з керівниками відповідних підрозділів Міністерства. Виокремлення інформації по кожному ІТТ з загальної фінансової звітності установ ОВС є технічно неможливою  через відсутність самостійного обліку витрат та надходжень цих установ.

Оцінка ситуації в СІЗО на основі спеціально розробленої форми для збору емпіричної інформації. Такі оціночні форми передбачали отримання інформації по показникам, що не входять до нормативних показників обліку та звітності в установах і стосуються як особистих даних ув’язнених так і опосередкованих витрат на їх утримання. Найбільш складним було отримання інформації по соціально-демографічним показникам, оскільки ці дані містились лише в особових справах, що є персональними документами з обмеженим доступом. Було розроблено методику вибіркового обстеження особових справ ув’язнених (випадкова, систематична, 10 % вибірка). Оціночні форми були заповнені адміністрацією установ згідно методики, підготовленої експертами. Оціночні форми було отримано з усіх СІЗО України.

Проведення глибинних інтерв’ю (in-depth interview) з наступними цільовими групами (керівники та працівники установ попереднього ув’язнення, родичі чи близькі ув’язнених, адвокати та правозахисники). Загальна кількість опитаних – 106 респондентів. Інтерв’ю проводились в Києві, Харкові, Чернівцях, Луганську, Донецьку, Сімферополі.

Вторинний аналіз матеріалів емпіричних досліджень, що мають відношення до використання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проведених протягом 2005-2007 років державними та недержавними установами чи організаціями. В Україні такі дослідження проводяться у недостатній кількості, а їх результати досить часто залишаються недоступними для громадськості.

Автори дослідження висловлюють щиру подяку керівництву Державного департаменту України з питань виконання покарань, особливо заступнику голови Департаменту – Височанському А.Ф., начальнику управління з керівництва діяльністю слідчих ізоляторів Федоруку О.О., керівництву Департаменту громадської безпеки МВС України за відкритість та послідовне сприяння проведенню дослідження, поради та консультації щодо аналізу результатів дослідження.

Повний текст дослідження: zvit_110708.zip

УГСПЛ