Публікація

Організація медичної допомоги в СІЗО потребує змін

6 жовтня о 13:00 у приміщенні інформаційної агенції «Українські новини» пройшов круглий стіл на тему: "Надання медичної допомоги в СІЗО: що потрібно змінити?" Його організаторами виступили Центр інформації про права людини, ГО "Інститут правових досліджень та стратегій" та Харківська правозахисна група. Під час круглого столу йшлося про проблеми щодо смертності у СІЗО внаслідок ненадання медичної допомоги та якість медичних послуг, які надаються хворим у СІЗО. Були оприлюднені статистичні дані, підсумки експертних досліджень, а також запропоновані варіанти розв’язання цієї проблеми, зокрема, зміни до законодавства.

Загальна ситуація із наданням медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої служби

Кількість ув’язнених в Україні постійно зростає. За даними Державної пенітенціарної служби України (ДПтС) у першому півріччі 2011 року чисельність осіб, позбавлених волі, в Україні зросла на 2,49%, або на 3 839 осіб. На 100 тис. населення в Україні за ґратами тримається 345 осіб (в 2009 році було 314 осіб), що відповідає росту на 10% та майже вчетверо перевищує показник у країнах Західної Європи. В установах (ДПтС) за перше півріччя 2011 року померла 601 особа, тоді як за весь 2010 рік – 808 осіб (за 2009 р. – 761 особа). Кількість ВІЛ-інфікованих осіб зросла за півроку на 418 осіб і складає 6 438 осіб.
При цьому організація медичного обслуговування є незадовільною. Медичні послуги, які надаються позбавленим волі особам, знаходяться на вкрай низькому рівні, а медичні працівники не є незалежними від керівництва місць позбавлення волі, вони є працівниками відомства і нерідко нехтують професійною сумлінністю на користь вимог в’язничного керівництва. До того ж існує низка неврегульованих проблем у використанні медпрепаратів медичними структурами відомства.

Закритість і недостатня гнучкість сучасної пенітенціарної системи України не дозволяє їй ефективно відповідати на епідемії ВІЛ-інфекції, туберкульозу та інших суспільно небезпечних захворювань. Як наслідок, в’язниці і колонії виявилися нездатними забезпечити осіб, які там утримуються, належною охороною здоров’я і медичною допомогою. У підсумку, функції кримінально-виконавчої системи в контексті лікування, діагностики та підтримки, наприклад, тих же ВІЛ-інфікованих, беруть на себе установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, та благодійні організації. Одним із наслідків такої ситуації є те, що серед обвинувачених і засуджених продовжує збільшуватися кількість хворих на ВІЛ – асоційований туберкульоз. За офіційними даними ДПтС, в 2010 році в установах кримінально-виконавчої служби таких пацієнтів було 1 188 осіб, причому тільки у відношенні до 95 застосовувалася АРВ – терапія.

Одним із негативних факторів є недостатнє фінансування медичних програм ДПтС (приклад – протитуберкульозна програма була профінансована всього лише на 5,7%). Це свідчить про те, що уряд сприймає пенітенціарну систему як непріоритетну і як таку, яку можна залишити і без грошей. Засуджені, а особливо обвинувачені і підсудні, що перебувають в СІЗО є дискримінованими у плані надання медичної допомоги, на кожного із них виділяється майже на третину менше коштів, ніж на звичайного громадянина України. Частково ця проблема стосується і системи МОЗ, яка теж недостатньо фінансується, однак тут брак фінансування є не таким масштабним, як в установах кримінально-виконавчої служби.

Але МОЗ, не бажаючи стояти на місці, шукає шляхи вирішення проблеми. Тому і виникла реформа медицини. А пенітенціарна медицина, знову залишилася на узбіччі. І якщо сьогодні не внести корінних змін, такою вона і залишиться на довгі роки.

Надання медичної допомоги в СІЗО: специфіка проблеми і варіанти вирішення

Організація медичної допомоги у слідчих ізоляторах (СІЗО) має свою специфіку порівняно із іншими установами Державної кримінально-виконавчої служби України. Надання медичних послуг в СІЗО і закладах системи виконання покарань колосально різниться між собою якістю цих послуг, ступенем фахової підготовки медичних працівників і можливістю взагалі отримати медичну допомогу.

«У той час як в’язні, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, мають можливість звільнитися від відбування покарань за станом здоров’я (відповідно до ст. 84 КК України) або можуть бути переведенні для лікування в спеціалізовані лікарні, підпорядковані ДПтС, то особи, які тримаються в СІЗО (тобто обвинувачені у скоєнні злочинів і підсудні, відносно яких вирок не набрав законної сили), позбавлені такої можливості. Аби таку особу перевести на лікування в спеціалізований медичний заклад, потрібно, щоб суд змінив відносно неї міру запобіжного заходу або оголосив виправдувальний чи обвинувальний вирок. Проте слідство може тривати роками: практика свідчить про випадки, коли людина без рішення суду перебувала в ув’язненні 12 (!) років.», – заявив експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. На його думку, це свідчить про необхідність якнайшвидшого реформування системи надання медичної допомоги в установах підпорядкованих ДПтС, а особливо в СІЗО.

Наведемо кілька красномовних прикладів щодо надання медичної допомоги в СІЗО.

Колишній ректор Криворізького університету Анатолій Темченко був притягнутий до кримінальної відповідальності за скоєння злочину – замах на отримання хабара. Суд обрав для нього запобіжний захід у вигляді арешту. Перебуваючи в СІЗО, А.Темченко хворий на низку захворювань, що становлять загрозу для життя: протягом 12 місяців він потребує негайної медичної допомоги, про що 17 березня висловився Європейський суд з прав людини в своїй рекомендації щодо вжиття термінових заходів в порядку правила 39 Регламенту Європейського суду. Термінові заходи передбачають негайну реакцію держави у вигляді швидкого надання необхідної медичної допомоги, оскільки мова йде про загрозу життю. Але ми спостерігаємо, що Україна сьогодні не здатна як дослухатись до рекомендацій Європейського суду в частині надання хворому А.Темченку адекватної медичної допомоги, так і взагалі забезпечити захист життя і здоров’я людини. Щойно стало відомо, що Темченко був звільнений з під варти за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області і відносно нього була обрана міра запобіжного заходу не пов’язана з позбавленням волі. Тим не менш перебуваючи під вартою адекватної, належної медичної допомоги Темченко так і не отримав.

26-літній підозрюваний в крадіжці Денис Зайцев помер в Київському СІЗО 6 вересня. Доведеним можна вважати лише один епізод, який інкримінують Денисові, а саме крадіжку пуховика вартістю 249 гривень. За малозначиме діяння його більше 5 місяців тримали в СІЗО, хоча в подібних випадках доцільно обмежитися більш м’яким запобіжним заходом, наприклад, підпискою про невиїзд. В СІЗО у Д.Зайцева почала прогресувати тяжка інфекційна хвороба, яка призвела до відмирання нервової системи. Поступово він втратив здатність ходити, говорити, писати. Коли Д.Зайцева потрібно було відвезти в діагностичний центр для проведення спеціального дослідження МРТ, машину із СІЗО чекали тиждень, а на кареті швидкої допомоги його відвозити не дозволяли. Слідчий, а також медичний персонал СІЗО не вжили вчасно заходів для переведення Д.Зайцева до спеціалізованої лікарні. Чоловіка перевели в лікарню лише тоді, коли допомогти було вже неможливо. Перед смертю Д.Зайцев важив 35 кілограмів і був паралізованим. Не зважаючи на це, його тримали прикованим наручником до ліжка, через що хворого не могли перевезти в реанімацію. Частину реанімаційного обладнання персонал лікарні перевіз в його палату, але повноцінна реанімаційна допомога надана не була. При цьому Д.Зайцева охороняли аж 3 конвоїри.

Ця інформація була отримана за декілька годин до круглого столу і стосується ненадання медичної допомоги людині, що потребує лікуванню в медичному закладі, підпорядкованому ДПтС

Тимошенко Сергій Олександрович, внаслідок жорстокого побиття з боку бійців спецпідрозділу ДПтС 05 липня 2011 року у Дніпропетровській ВК № 89, так званих «масок шоу», які знову входять у звичну практику при теперішньому керівництві ДПтС, 19 засудженим було завдано різного ступеню тілесних ушкоджень. Трохи згодом у засудженого Тимошенко С.О. раптово піднялась температура та з’явився сильний фізичний біль невизначеної локалізації в щелепі. Після тижнів безрезультатних скарг на стан здоров’я, його нарешті було освідувано в лікарні при ДВК-89 і поставлено діагноз – остеомієліт: нагноєння внаслідок травматичного пошкодження щелепи. Хворому було рекомендовано термінове лікування у спеціальній установі та відібрана його згода про переведення до лікарні щелепно-лицевого профілю при Луганському СІЗО. Пройшов місяць. Тимошенко С.О. досі перебуває у ДВК-89 в очікуванні нагальної госпіталізації. Все «лікування» обмежується заколюванням антибіотиками, знеболюючими та жарознижуючими препаратами. Як наслідок, до симптомів остеомієліту вогнепального додалися шлункові розлади та печінкова недостатність. Небезпечна хвороба, яка потребує негайного оперативного лікування, задавнюється і агрожує спричинитись до самих серйозних наслідків».

З огляду на це, правозахисні організації пропонують комплексний підхід до вирішення проблеми медичного обслуговування осіб, позбавлених волі. Вони переконані: щоб змінити ситуацію із неякісним наданням медичної допомоги в установах підпорядкованих ДПтС України, необхідно вивести медичних працівників із підпорядкування пенітенціарної служби, внести зміни до чинного Кримінально-виконавчого кодексу України і Закон «Про попереднє ув’язнення», розробити положення про порядок госпіталізації осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах. Але найголовніше – необхідно змінити існуючу практику і ставлення до цієї проблеми з боку співробітників пенітенціарної служби. В іншому випадку суспільство отримає велику кількість скалічених людей, які втратили здоров’я і помирають, а також численні грошові компенсації з кишень платників податків їхнім близьким і родичам внаслідок рішень Європейського суду з прав людини проти України.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування