Публікація

Олена Уварова: «Один з пріоритетних напрямів розвитку правозахисного руху – приділення більшої уваги множинній дискримінації жінок»

Гендерна експертка Тамара Марценюк підготувала нове інтерв’ю з серії “Правозахисниці, які змінюють Україну”.

Олена Уварова – кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Є авторкою більше ніж 50 наукових публікацій з проблем теорії права, захисту прав людини, антидискримінаційної політики тощо.

Крім викладацької і наукової діяльності Олена – активна учасниця громадської і правозахисної діяльності. Зокрема, виступає національною консультанткою Ради Європи в проекті «Доступ жінок до правосуддя в Україні» (2015-2017 р.р.), була експерткою проекту «Моніторинг судових рішень щодо захисту від ґендерної дискримінації, спрямований на застосування українського законодавства та міжнародних документів» (2015-2016 р.р.). Має низку відзнак та нагород, у тому числі, Премію НАН України за серію праць «Проблеми підвищення ефективності правозастосування в Україні», стипендію Кабінету Міністрів України для молодих учених тощо. Для УГСПЛ Олена Уварова проводить аналітичні дослідження, як-от, матеріал «Права жінок в Україні у 2016 році»[1] спільно із Аллою Благою.

Uvarova Olena photo

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Коли я була студенткою третього курсу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (на той час це була Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), мені запропонували взяти участь як волонтерці у проекті Харківського центру жіночих досліджень. Я погодилась. І потрапила до світу, який дозволив по-іншому поглянути на право і на його роль у житті суспільства.

На той момент Харківський центр жіночих досліджень займався імплементацією Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Команда Центру як раз представила Альтернативну доповідь до Комітету. Мене згодом залучили до написання першого в Україні коментаря до Конвенції, підготовки збірки модельних справ для суддів зі зразками того, як Конвенція може бути використана на практиці при розгляді конкретних справ. Потім була робота із проблематикою насильства в сім’ї, реальні люди з реальними історіями і проблемами, і перше відчуття того, як юрист може бути майже безпорадним, якщо немає належної юридичної процедури, якщо немає політичної волі у держави належним чином врегулювати відповідні відносини.

Право – це не закони, не накази, не покарання, не процедури, не парламент, президент і уряд, не суди, не прокуратура і т.д. Право – це людина, її права, її цінність.

Центр припинив через певний час своє існування, але усі члени тієї невеличкої команди залишилися у правозахисному русі, й різними способами, але докладають зусиль, щоб сприяти кращому захисту прав людини в Україні. Перш за все, це Ганна Христова і Олена Кочемировська.

еспл

Тепер я часто говорю своїм студентам, що кожен юрист, навіть, якщо він не планує бути у правозахисному русі все своє життя, повинен хоча б декілька років йому присвятити. Особливо корисно, якщо почати в студентські роки, коли формується професійна правосвідомість. По-перше, я впевнена, що, долучившись одного разу до справи правозахисту, людина, де б вона надалі не працювала, у переважній більшості випадків не втратить цей зв’язок. По-друге, що ще більш важливо, я дійсно переконана, що правозахисна діяльність в усіх численних її проявах дозволяє зрозуміти, а, можливо, навіть відчути те, що є правом насправді, яким воно має бути. Що право – це не закони, не накази, не покарання, не процедури, не парламент, президент і уряд, не суди, не прокуратура і т.д. Право – це людина, її права, її цінність. Усе інше створено для того, щоб захистити, щоб забезпечити повагу до людини і до її прав, щоб надати можливість їх реалізації. Скільки б не писали про це у підручниках, статтях, дисертаціях, монографіях, скільки б не говорили на лекціях і семінарах, це не дає такого ефекту, як навіть один рік у правозахисному русі. І де б потім не працював юрист – у прокуратурі, поліції, суді, адвокатурі… – він буде пам’ятати про головне призначення права. Не буде сприймати його лише як інструмент примусу, лише як набір формальних правил, лише як волевиявлення держави.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Я здобула юридичну освіту в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого (Харків). Перші знання в сфері прав людини мені надали лекції Марка Веніаминовича Цвіка, мого майбутнього наукового керівника, пам’ять про якого є моєю професійною совістю на все життя, семінари Ірини Билі, гурток теорії держави і права, старостою, якого на той момент був Дмитро Вовк, спілкування зі Станіславом Погребняком, Ганною Христовою, можливість почути виступи правників, які і сьогодні надихають своїм прикладом, – Всеволода Речицького, Сергія Максимова, Віктора Смородинського, спілкування на студентських конференціях, публікації. Дві з них запам’яталися найбільше – «Основи конституційної юриспруденції» Станіслава Шевчука і брошура щодо механізму захисту прав людини в ЄСПЛ Івана Ліщини.

Важливим моментом також була Програма навчання The Advanced Regional Programme on Human Rights (лютий-березень 2005 р., вересень-жовтень 2005 р.), організована Інститутом з прав людини і гуманітарного права імені Рауля Волленберга (Лунд, Швеція).

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Перш за все, це недискримінація за ознакою статі і ґендерної ідентичності, питання толерантності (особливо в умовах конфлікту і в постконфліктних суспільствах), автономії особистості, проблематика доступності правосуддя для жінок, доступності правосуддя для уразливих груп населення. Також задіяння до окремих ініціатив щодо захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, власне саме тематика прав жінок була тим, з чого почалася моя участь у правозахисному русі, й ця тематика залишається для мене визначальною і зараз. Серед результатів можу назвати такі.

Перший в Україні (і наскільки мені відомо, він залишається єдиним) науково-практичний коментар до Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (2005 р.). Основною метою його написання було переконати, у першу чергу, суддів у необхідності звернення до положень Конвенції при розгляді тих категорій справ, де загроза порушення прав жінки є найвищою.

книгарня

Моніторинг реалізації принципу ґендерної рівності в судовій практиці України, в результаті якого було видано збірку кращих практик щодо вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав жінок (з практики ЄСПЛ, Суду ЄС, Верховного Суду США тощо), звіт за результатами моніторингу і методичні рекомендації суддям щодо розгляду справ, пов’язаних із ґендерною дискримінацією (проект реалізовувався у 2015-2016 р.р. ХОФ «Громадська Альтернатива»).

Національне дослідження щодо бар’єрів у доступі до правосуддя для жінок в Україні за проектом Ради Європи «Доступ жінок до правосуддя в п’яти країнах Східного Партнерства», наразі за цим проектом готується посібник для суддів і прокурорів щодо забезпечення доступності правосуддя для жінок, в якому я виступаю автором.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Правозахисний рух в Україні сьогодні може сміливо називати себе п’ятою владою (за аналогією зі ЗМІ). Авторитетні правозахисні організації й видатні особистості правозахисного руху України здійснюють реальний вплив на формування державної політики з того чи іншого питання. Тобто йдеться про те, що правозахисники сьогодні не тільки допомагають конкретним людям, але й змінюють політику держави, змінюють суспільство. На моє переконання, саме правозахисники несуть до нашого суспільства цінності справедливості, толерантності, рівності, свободи. Вони не декларують їх, а за ними живуть, і цей приклад є дуже важливим для українського суспільства.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Я вважаю, що найбільший виклик – залишитися вірним своїм принципам, особливо в ситуації, коли політичні мотиви, суспільні настрої суперечать правовим нормам, ідеалам правозахисного руху.

Тиждень

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Уваги, на щастя, доволі багато, але фактичний стан речей свідчить про те, що й цього недостатньо. На мій погляд, один з пріоритетних напрямів подальшого розвитку – приділення більшої уваги множинній/міжсекторальній дискримінації жінок, подолання впливу гендерних стереотипів на сферу правового регулювання й ролі права у подоланні таких стереотипів у суспільстві.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Скажу банальність, але ратифікувати Стамбульську конвенцію й забезпечити її належну реалізацію. Крім того, актуальною і дуже складною є проблема насильства над жінками в зоні конфлікту, зокрема, сексуального насильства. Вважаю, що в цьому напрямі в Україні робиться дуже мало.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Бажання бачити українське суспільство більш справедливим, а юридичну професію – більш, як би сказав один видатний український правник, праволюдинною.

[1] /prava-zhinok-blaha-a-uvarova-o/

Спілкувалась Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування