Олена Шевченко (ГО “Інсайт”): «Питання прав меншин і усунення насильства по відношенню до них повинні обговорювати явно не супротивники рівних прав»
До вашої уваги чергове інтерв’ю від УГСПЛ з обговорення проблематики законодавчого прийняття Реєстрації Цивільного Партнерства (РЦП) в Україні. На питання УГСПЛ відповідає знана ЛГБТКІ+ громадська активістка Олена Шевченко, головуюча ГО “Інсайт”.
Судячи з останніх висловлювань українських політиків в ЗМІ, влада схильна ідентифікувати законодавчий дозвіл РЦП виключно як «легалізацію одностатевих шлюбів». Наскільки, на Вашу думку, це відповідає дійсності і наскільки широким є сьогодні коло громадян, які хотіли б скористатися даним нововведенням в Законодавстві України?
На мою думку влада і українські політики загалом схильні до підміни понять і мало розбираються в законодавстві і його нюансах щодо теми РЦП. На жаль, це висвітлює рівень їх «професіоналізму». Коли ж мова заходить про ЛГБТКІ+ тут ми маємо ще і печерні стереотипи, і упередженість, коли політики не розуміють, що ЛГБТКІ+ – це частина населення, яка нічим не повинна відрізнятися в законодавчому полі від всіх інших людей і співтовариств людей. Тут експлуатуються різні негативні стереотипи, основані на невігластві людей. Основним моментом в цьому випадку я б виділила повну відірваність політиків від людей в принципі. Їм не важливо хто і чому за них голосує, вони орієнтуються на стереотип недалекоглядного виборця-традиціоналіста, який в їхній свідомості виступає проти прав ЛГБТКІ+ людей.
Насправді ж РЦП – це не брак, а зовсім інша форма співжиття, яка може бути доступна для всіх людей, незалежно від сексуальної орієнтації. Це також розширює можливості для гетеро пар, які зможуть вибирати шлюб або партнерство.
На якому етапі наразі знаходиться адвокация РЦП з боку робочої групи активістів?
На даний момент ніяких зрушень немає, тому що немає політичної волі. А політична воля у нас завжди залежить від політичної кон’юнктури. З огляду на те, що ситуація з правами людини у нас завжди не в пріоритеті, то ситуація з групами, які найбільш стигматизовані в суспільстві ще гірша.
Наскільки, на Вашу думку, Українське суспільство готове до широкої громадської дискусії на цю тему?
Перше питання тут – кого вважати такими, що створюють українське суспільство? Хто повинен це обговорювати? З ким повинна вестися дискусія? Ми постійно говоримо про суспільну дискусію, проте за фактом в ситуації з ЛГБТКІ+ ми кожного разу бачимо втручання церкви і праворадикальних груп. Це не громадське обговорення. Я вважаю, що такі питання, які стосуються прав меншин і пов’язані з усуненням насильства і дискримінації по відношенню до них повинні обговорювати явно не ті, хто є супротивниками рівних прав. Це нонсенс. Це як надати майданчик расистам, які будуть мати право вирішувати, чи можна людей з небілим кольором шкіри пускати до простору для білих.
Чому, на Ваш погляд, влада України повинна бути зацікавлена в якнайшвидшому розгляді даного Законопроекту?
Я думаю, що владі вигідно дати людям спокійно жити, забезпечити людей базовими можливостями і перестати робити з ЛГБТКІ+ людей страшилку. Звичайні люди з ЛГБТКІ+ спільноти хочуть просто жити і радіти життю, як і будь-які інші.
Який вплив зробить факт Законодавчого дозволу РЦП на внутрішню соціальну політику України?
Я думаю, що основний ефект – це збільшення кількості пар, як гомо так і гетеро, які вступлять в цивільні союзи. Їх рівень задоволеності життям зросте, зменшиться кількість депресій і спроб самогубств через неприйняття суспільством. Всі виграють в цій ситуації.
Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проєкт «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації проєкту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.