Публікація

Олександр Павліченко: зі зміною влади в Росії ставлення до статусу окупованого нею Криму не зміниться

В інтерв’ю виданню LB.ua  Віцепрем’єр-міністр України, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков зауважив, що якщо російські “колонізатори” захочуть легально жити на території України, вони можуть отримати статус іноземних громадян, прийняти українське громадянство або жити як особи без громадянства. Або ж ці люди можуть ухвалити інше рішення – повернутися на свою історичну батьківщину. Також високопосадовець зазначив, що в України нема планів займатися депортацією.

До вашої уваги інтерв’ю виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка кореспондентці видання Gazeta.ua Софії Староконь,  в якому правозахисник висловлює свою думку про ситуацію, що склалася і кроки щодо деокупації Криму.

Для початку треба уточнити — це його особиста позиція, чи офіційна? Свого часу пан Вітольд Фокін висловлював своє особисте бачення щодо роботи ТГК і ролі, і участі кожної зі сторін. Це питання залишається відкритим, а відтак реагування та коментування залежить від цього.

На територію окупованого Криму переїхало майже півмільйона росіян. Як це розцінювати якщо в нас гібридна війна?

Заміщення населення в тимчасово-окупованому Криму проблема, яка пов’язана і з колонізацією, і з вивезенням засуджених в російські тюрми. Окрім цього росіяни витісняють людей, що жили на території півострова до окупації. Це є воєнний злочин, порушення Женевських конвенцій. Росія їх ратифікувала і є країною-учасницею, тож має розуміти, що вона коїть.

Які наслідки мають бути для РФ та її громадян, що заселяють півострів? На це поки нема однозначної відповіді, бо вона залежить від багатьох чинників. По-перше, від умов деокупації та часу, коли це відбудеться.

Я цілком припускаю, що однією з умов повернення Україні контролю над Кримом є збереження статус-кво для людей, що там житимуть в цей момент. Можливо це закріплять у відповідних документах і матимемо обмеження.

Світ змінюється. Росія не воює відкрито, використовує гібридні методи захоплення територій. Чи вже є політико-правові механізми розв’язання подібних проблем?

Питання залагодження постконфліктних ситуацій лежить в площині перехідного правосуддя. Це система подолання порушень та військових і воєнних злочинів, які відбулися в процесі внутрішнього та зовнішнього збройного конфлікту.

У світі існує практика залагодження таких ситуацій. Вона не універсальна і різниться як, наприклад в Придністров’ї пішли політико-дипломатичним шляхом. Найболючіший європейський конфлікт на Балканах був найкривавішим і призвів до розпаду Югославії та утворення нових держав — Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Македонії, Республіки Албанія Чорногорії, Словенії.

Також можемо брати до уваги й військові конфлікти на території інших континентів. Прикладом є збройний конфлікт за прикордонні території між Ефіопією та Еритреєю, чи бунти народу рохінджа на заході М’янми. Ці конфлікти після завершення потребують вирішення постконфліктних синдромів. Має бути врегульоване ставлення до учасників військових злочинів: організаторів, яких судять в першу чергу, учасників дій, що пов’язані з масовими вбивствами, питаннями геноциду на кшталт знищення народу тутсі в Руанді через приналежність до цієї етнічної спільноти.

В жодному з цих прикладів не було єдиної якісної моделі подолання військових конфліктів. Можна сказати, що залишаються так звані сірі зони, що не вирішуються в правовий спосіб. Проте держави можуть вирішити конфлікт та досягти консенсусу в політичний спосіб. Влада держав, які конфліктують сама вирішує як розглядатиме конфлікт. Це можуть бути комісії правди, як в державах Африки, де через визнання провини та обговорення проблеми воюючи спільноти досягали миру. Як результат вони не піддавалися санкціям і переслідуванням однієї спільноти іншою.

У нас так само стоїть питання в який спосіб, яким чином, за яких умов і коли буде відбуватися процес деокупації Криму.

Це багато факторів, які мають скластися в один, в одне рівняння і тоді отримаємо правильну, чи наближені до правильної відповіді. Я скажу, що вона в будь-якому випадку не задовільнить усіх: тут не питання глибини компромісу, на які ми погодимося, а питання дотримання норм міжнародного гуманітарного права, норм міжнародного права в галузі прав людини.

Це питання дослідження індивідуальної вини, або ролі кожної особи, що брала участь, чи була дотична до процесів, що спричинили окупацію, чи підтримку окупації й належний ефективний механізм можливого притягнення до відповідальності тих, хто чинив важких злочинів. Це існування якісних механізмів для здійснення правосуддя: правоохоронні органи, судові органи.

Ще тут має бути невибірковість притягнення до відповідальності та невідворотності притягнення та покарання.

Чи знає світова практика деколонізації звільнених територій? Який досвід більш притаманний Україні?

Конкретний зразок і приклад розв’язання цього питання — країни Балтії: Естонія, Литва, Латвія.

Росіяни провели в цих державах дві хвилі окупації: першу у 1939 році, коли Радянський союз вперше окупував ці території, а друге захоплення відбулося в 1944-му, коли росіяни почали колонізувати ці держави.

На сьогодні в країнах Балтії проживає майже 30% етнічних росіян.

Маючи цей приклад треба говорити про Крим з урахуванням часу, який він перебуватиме в окупації. Держави Балтії перебували під радянською окупацією впродовж 50-ти років і це спричинило чимало проблем. За той період змінилося три покоління колонізаторів і питання виселення просто не ставили, бо для них ці країни стали батьківщиною.

Ми зараз говоримо про 7-й рік окупації Криму. Ми не знаємо, скільки часу півострів буде під військовим контролем Росії й тому говоримо про способи звільнення півострову гіпотетично.

Колективне виселення, депортація заборонена. Щоб здійснювати подібні заходи необхідно розслідувати індивідуальні випадки злочину. Вивчати, як особа заїхала в Крим, чи працювала вона на окупаційні органи влади, на російські силові структури, чи займалася репресіями особисто, чи допомагала їх влаштовувати.

Україна має демонструвати дотримання міжнародних стандартів, що не підтримують масових депортацій без слідства та суду. Це питання потребує ґрунтовної підготовки, та розв’язання в умовах суспільства, що змінюється і живе за стандартами цивілізованого світу.

Так, такі дії не завжди націлені на відновлення справедливості. Проте в деяких випадках такий компроміс необхідний для повернення територіальної цілісності.

Російська Федерація створює з Криму сіру зону, вона закриває його та створює простір для придушення протестів. Росія уникає можливостей для встановлення контролю за дотриманням прав людини.

Наразі жоден з незалежних міжнародних інститутів не може проводити в Криму моніторинг з дотримання прав людини. У 2015-му році комісар ООН з прав людини поїхав у Крим та підготував звіт, після чого йому заборонили в’їзд до РФ.

Україна не може контролювати частку своїх територій. Це ганебне становище, але контроль поверне. Можливо часткова, а можливо і повною мірою де-факто отримає контроль та запустить роботу самоуправління і роботи демократичних механізмів: можливість обирати місцеву владу, свободи мислення, вираження думки, мирних зібрань, які затверджені в інструментах, наприклад Конституція, чи Декларація з прав людини.

Якщо коротко підсумувати — пан Резніков вербалізував проблему, однак не дав відповідей на питання як подолати цю ситуацію. Я б оцінював його заяву як гіпотезу виходу з проблем та подій, що відбудуться, коли Україна поверне контроль над окупованим Кримом.

Створення в Україні органів місцевого самоврядування покращить ситуацію?

Про це ми теж маємо говорити суто гіпотетично. На сьогодні ми вже маємо Прокуратуру Автономної Республіки Крим та продовження президентської гілки влади у вигляді Постійного представництва президента України в АРК, що працюють з проблемами півострова.

Говорити про створення додаткових органів влади треба через призму можливості впливу на процес деокупації не є можливим.

Росія для себе закрила це питання і навіть не хоче говорити про це. При цьому вони розуміють, що отримали європейські санкції та міжнародний тиск за окупацію українського півострова.

Це є законною, міжнародно закріпленою підставою для чинення санкцій. Ми побачимо наскільки це спрацює і чи довго будуть продовжувати тиск.

Важливо, наскільки ми можемо розраховувати, що санкції продовжаться, а держави не втратять до цього інтерес і свій міжнародний вплив.

Європейський Союз так само страждає від санкційного тиску. Воно працює в обидві сторони. Європа могла б спокійно торгувати із Кримом, із РФ.

Тому повертаючись до питання, чи вирішать органі влади проблеми, я скажу, що маємо працювати на майбутнє. Маємо готуватися до забезпечення кількості і якості людей, що працюватимуть в правоохоронній системі та системі судочинства, яка повинна бути повністю змінена. Всі ці силовики, прокурори, судді, які працювали на окупантів не мають мати права надалі працювати на Україну. Особисто я думаю, що вони повтікають. Хоча це інший компонент перехідного правосуддя.

Як кримськотатарська автономія завадить РФ створити в Криму якусь спільну зону, де колоністи матимуть виключні права?

Я не дам на це відповіді, бо відсутня державна політика по цьому питанню. Межу компромісу, яку допустять для деокупації Криму, нереально передбачити.

Такий чинник, як Кримськотатарська національно-культурна автономія тільки розглядається. Передача і закріплення належного статусу за кримськотатарським народом ще не вирішено на національному рівні. Щоб серйозно про додатковий говорити маємо розв’язати це питання

В іншому випадку — це рівняння з п’ятьма невідомими, в якому нуль призведе до негативного результату.

На вашу думку, зміна політичного режиму Росії створить вікно можливостей для повернення Криму в Україну?

Я скептично ставлюся до того, що зі зміною влади в Росії зміниться і відношення до статусу окупованого нею Криму. Ситуація не полягає в тому, хто наразі при владі. Маємо розуміти що являє собою сучасна Росія. В принципі це переформатований СРСР закріплений не тільки в еліти, а і в державному конструкті.

Після звільнення Криму маємо вимагати в росіян прибрати свої війська.

Крим важливий РФ в питаннях воєнної стратегії, силового блоку. Має бути міжнародна стратегія по розумінню того, що таке Росія. Це не цивілізована держава, що застрягла в 19-му році та на неї чекає розвал.

 

Матеріал створено за матеріалами www.gazeta.ua.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Брифінг “ЗМІ в окупованому Криму – терористи та екстремісти? Україна передала до Гааги нові факти про масові переслідування українських та іноземних журналістів на окупованому півострові”

У четвер, 25 лютого, о 12:30 у прес-центрі «Інтерфакс-Україна» (вул. Рейтарська, 8/5а) відбудеться брифінг “ЗМІ...

23 Лютого 2021

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: