Олександр Павліченко: “Указ т.зв. “ДНР” про про виявлення та передачу безхазяйного майна у муніципальну власність може бути способом шантажувати можливістю відібрати житло”

28 квітня 2021 року окупаційна влада так званої «Донецької Народної Республіки» затвердила указ про виявлення та передачу безхазяйного майна у муніципальну власність. Своє бачення змісту документу під час ефіру інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні. Головне», що виходить на «Суспільному», висловив виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. Пропонуємо вашій увазі текстову версію обговорення.

Ведучий: Як ви вважаєте, навіщо знадобилось прийняття такого указу?

Олександр Павліченко: Можна припустити, що це є спроба квазі-легалізації того, що можна назвати словом «експропріація». Це те, що робили більшовики в ХХ столітті, коли прийшли до влади ще тоді в царській Росії і, відповідно, займались вилученням (експропріацією) майна.

Така ж більшовизація дуже чітко прослідковується зараз на територіях, які є непідконтрольні Уряду України. В цьому указі ідеться про так зване «виморочне майно», тобто коли хтось помирає і не знаходиться власник – це одна історія. Інша історія – безгосподарська власність і майно –  як саме це встановлюється? Бо мабуть в більшості випадків ідеться про ті об’єкти, які залишили особи, що виїхали із Донбасу, рятуючись від війни. Відповідно, вони мають підставний документ на право власності на це майно і залишаються чинними власниками. Можливо це такий спосіб вплинути, притягнути населення, шантажувати його можливістю відібрати житло і таким чином намагатися примусити населення повернутися на ці території, під цей окупаційний режим. Це як один з можливих мотиваційних факторів цього документу.

Я не думаю, що ті, хто фактично втратив контроль над своєю власністю, повернуться, ризикуючи більшим, ніж це втрачене майно. Думаю, що це є підстави для наших правоохоронних органів, зокрема в Офісі Генерального Прокурора є спеціальний департамент, який займається злочинами, що вчинені в результаті російської агресії, як в Криму, так і на Донбасі. Для них це є новим завданням, щоб відслідковувати такого роду злочини і відповідно формулювати усі кримінальні провадження, які можуть здійснюватися в цьому напрямку. Я бачу в цьому нове завдання для українських правоохоронних органів і для тих власників, які ще мають що захистити вчиняти відповідні юридичні дії.

Ведучий: Хотів обговорити декілька окремих пунктів цього наказу. Виявляти безхазяйне житло можуть фізичні та юридичні особи. Їм для цього необхідно написати лист у відповідну окупаційну адміністрацію, поштою або електронною поштою. Чи може це стати причиною зловживань, зокрема зі сторони сусідів, які, наприклад, мешкають на території того самого Луганську, бачать, що їх сусіди виїхали з початком війни, додому не повертаються?

Олександр Павліченко: Я не знаю, що тут можна сказати, бо я не знайомий з обставинами сьогоднішньої обстановки на цих територіях. Тут треба шукати якусь матеріальну зацікавленість цих осіб, тобто якби вони отримували з цього якийсь профіт чи премію, чи частку від того майна, чи якийсь інший прибуток чи винагороду.

Давайте скажемо відразу, що цей документ не має ніякої юридичної чинності і він має таку ж силу, як декрети, що видавалися спочатку і формувалися такі квазі-законодавчі ініціативи. Тому зважати на легітимність цього документу і правові наслідки на українській території не доводиться. Інше запитання, що це може бути сигналом пошуку і створення певного реєстру таких приміщень, звідки люди виїхали. Є окреме запитання, що вони мають на увазі під «безхозні», «безгосподарські». Це там де нема господаря чи там, де господар не проживає, але сплачує усі комунальні послуги. Тоді це право особи розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд. І це право включає в тому числі і тримати цю нерухомість в незаселеному стані. Проте ця нерухомість має власника. Тому тут є запитання.

Навіть той порядок, який там встановлений, наскільки я знаю, не передбачав якоїсь реквізиції помешкань, коли ішлось про осіб, які виїхали з Донбасу на різний період часу і вони не були резидентами де-факто на той час в містах і селах, селищах, на непідконтрольних Уряду України територіях. Тут є питання, чи це чітко сформований напрямок діяльності, щоб достовірно встановити, що можна вилучити чи реквізувати. Бо одна справа – виморочне житло, тобто житло без спадкоємців. І у випадку нормальної держави, це майно переходить в муніципальну або державну власність.  А от що таке «безгосподарське» житло – це велике запитання, бо ніхто не скасовував ні право власності, ні право спадкоємців на це житло. В юридичному плані це все виглядає трошки нонсенсом.

Ведучий: Як краще юридично підготуватися людям, у яких залишилось житло на непідконтрольних територіях?

Олександр Павліченко: Необхідно контролювати стан свого житла. Якщо є інформація, що житло використовується неналежним чином або фактично особа позбавлена права на володіння цим майном, то робиться заява про злочин і вноситься в реєстр досудового розслідування. І вона має бути зафіксована. Це буде підставою для доказу, що ті дії, які були вчинені, направлені на позбавлення особи права власності на житло і в разі, коли стане можливим провести розслідування цієї справи, майно буде повернуте особі. І будуть враховані усі обставини. Уже сьогодні буде можливим побачити наскільки поширена є така ситуація і наскільки характеристичною є ця ситуація з точки зору системності позбавлення майна, кого саме позбавляють майна і наскільки можна захистити своє право мирного володіння своїм майном, не перебуваючи на непідконтрольній території.

Відеоверсію обговорення можна знайти тут.