Херсонець Олександр Д’яков відомий у місті своєю проукраїнською позицією: він виходив на місцевий Майдан під час Революції гідності та відвідував збори у столиці. Також чоловік вів доволі активну діяльність: був депутатом у Дніпровській райраді Херсона, очолював ОСББ, займався підприємницькою діяльністю. Відповідно після окупації рідного міста Д’яков також не пас задніх за що і потрапив на 17 діб до російської катівні, а опісля – на кілька місяців до лікарні. Що довелось пережити чоловік розповів медіаплатформі «Вгору» в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Допомога ЗСУ з окупованого міста 

За тим, як у перші дні повномасштабного вторгнення армія РФ атакувала Чорнобаївський військовий аеропорт та Нову Каховку, Олександр спостерігав з вікон своєї оселі. Одразу почав обдзвонювати своїх екс-колег і радитись чим вони займатимуться далі. 

– А що ми могли робити? Збирати дані та передавати їх нашим військовим, що і почали займатись від початку захоплення Херсона,  – коротко розповідає Олександр Д’яков про свою діяльність під час окупації.

Їхня група сповіщала про переміщення техніки, солдат та співробітників ФСБ.  Згодом допомогли вивезти з окупованого міста українських військових. Спротив тривав доки окупанти не арештували одного члена групи, а вже потім – прийшли за кожним. 

«Нестерпні умови створювали навмисно»

Олександра Д’якова затримали у серпні 2022 року. Він вважає, що це сталось не випадково. Згодом дізнався підтвердження: їхню групу довго «ввели», планували забрати одразу усіх, але «виловлювали» по одному. Тримали затриманих у катівні на вулиці Теплоенергетиків.

У камері, розрахованій на трьох, постійно перебувало 6-7 осіб. Попри те, що до окупації в цьому  ІТТ  зробили ремонт та встановили систему кондиціонування, Олександр пригадує, що вона майже не працювала: дихати не було чим. На думку чоловіка росіяни її навмисно зіпсували.

– Була дуже висока вологість, і таке враження, що ти майже у воді. Людина, яка там перебувала більше, ніж місяць, однозначно отримувала проблеми з легенями, з дихальною системою, – розповідає Д’яков. 

Для того, щоб потрапити до загального душу, затримані проходили шляхом приниження та болю: тюремники били, застосовували електрошокери і робили все, щоб бранці відмовлялись туди ходити. За словами чоловіка, доводилось обмиватись водою з пляшок над «вбиральнею» у камері. 

Те чим годували в ІТТ, за свідченнями чоловіка, назвати їжею не можна. До того ж порції були зовсім мізерні. Коли його ув’язнили, то  побили так, що не міг п’ять днів взагалі їсти  – тільки пив. Тож свою їжу віддавав хлопцям з камери.

З 2019 року Олександр має проблеми із серцем, тож постійно приймає ліки. Перші десять днів йому взагалі не дозволяли передачі, тому що не йшов на співпрацю. Коли ж нарешті передали пігулки, віддали не все. 

– Заходить один з тих, хто нас охороняв, приносить мої ліки й каже: «Обирай, що тобі важливе. Я тобі все не віддам». Я кажу: «В сенсі не віддасте? Мені всі ці таблетки потрібні». Він каже: «Ні, обирай найважливіше». Типу, інше піде в спільну «аптечку». Довелося вибирати, на жаль.

«Хотіли, щоб ми катували струмом один одного»

Олександра Д’якова окупанти піддавали катуванням. Чоловік  згадує, як росіяни влаштували перехресний допит і намагалися «підвести» ув’язнених до того, щоб вони катували один одного. Чоловіки витримали це випробування. 

Як і інші бранці окупантів, чоловік звертає увагу на садизм тюремників. Про своїх катів розповідає, що з ним «працювали» ФСБшники.

«Я не бачив облич, я бачив очі. І по очах читав, що людині приносить задоволення, коли вони катують іншого,» – ділиться пережитим Д’яков. 

За його словами катування в ІТТ відбувались в режимі 24/7. Він постійно чув крики затриманих: і вдень, і вночі. 

– В мене було 4 або 5 допитів. На п’ятий раз вони майже не катували, бо я вже в такому стані був, що катувати вже нікуди було, і так постійні болі були. Катування само по собі вже йшло, – розповідає чоловік. 

Олександр говорить, що від нього самого вимагали, щоб він пішов на співпрацю і здав всіх, хто брав участь у русі опору. При тому, що зізнання нічого не вирішувало  – росіяни й так вже все знали, і їхній обізнаності чоловік був здивований. Намагалися вибити свідчення того, що передаючи дані, він хотів, щоб загинули цивільні люди. Д’яков зрозумів, що ці слова окупанти намагаються записати на відео і сказав, що говорити нічого не буде. Йому пообіцяли за непокору зламати ногу. Цього не зробили, але покалічили і довели до зараження. Колишній ув’язнений пригадує, що напади болю часом були такої сили, що вночі кусав себе за руку аби стогоном не розбудити сусідів по камері.

Дорогою сміялись: «Сань, тобі ногу відріжуть»

Стан здоров’я Олександра Д’якова настільки погіршився, що окупанти були змушені відвезти його до лікарні. Травмована нога розпухла і стала вдвічі більшою, пішли некрози… Дорогою з чоловіка сміялися: «Сань, а тобі ногу відріжуть…». 

Чоловік згадує, що у першій лікарні його не прийняли, тому що там керівником зміни була проросійськи налаштована людина. не допоміг навіть супровід окупантів: надавати медичну допомогу просто відмовили. Його шпиталізували у Дніпровській районній. Там після трьох днів під крапельницями, його прооперували, вирізали частину вен.

Наступні кілька місяців чоловік провів у лікарнях. Напевно, лікарі тримали свого пацієнта трішки довше, ніж потрібно, бо він пояснив головному лікарю, що на нього чекає після виписки: строк у  20 років «за тероризм».

Коли росіяни почали готуватися до так званої «евакуації», з’явився шанс втекти. Олександр Д’яков, який до того міг пересуватись лише на колісному кріслі, просто вийшов з лікарні, дістався зупинки і дістався до помешкання, в якому переховувався допоки Херсон не звільнили ЗСУ. 

Катування не минули дарма: чоловік і досі лікує ногу. Але попри всі складнощі Олександр Д’яков не опускає рук: волонтерить та навчається правозахисту аби допомагати так званим цивільним полоненим. 

– Нас називають людьми, які були незаконно утримувані в результаті збройної агресії РФ. Але я вважаю, що ми все ж таки полонені. Я не кажу, що військові не страждають, але багато цивільних пережили набагато більші тортури, ніж військовополонені. Тих, хто займав проукраїнську позицію і все робив для ЗСУ, на окупованих територіях так катують… вбивають, грубо кажучи.

На даний момент три члени групи опору, до якої входив Олександр, і досі ув’язнені. Про їхню долю з 2022 року нічого не відомо. За словами чоловіка є й такі цивільні українці, які були затримані у 2014 році і про їхніх стан здоров’я та місце перебування також немає жодної інформації.