Публікація

Об’єкти ПЗФ, що охороняються місцевою владою, тотально приречені на беззахисність

 За часи незалежності Україна створила певну законодавчу базу та відповідні структурні підрозділи державної служби, спрямовані на збереження  біо- та ландшафтного різноманіття та на розвиток заповідної справи.  Ратифікувавши законом №257/94 – ВР від 29.11.1994 року Конвенцію про охорону біологічного різноманіття, наша країна приєдналася до міжнародної системи співробітництва  у справі створення   панєвропейської екомережі. 

 

Проте вітчизняна процедура організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) та підтримання  їхнього статусу потерпають від невизначеності кола суб’єктів, що здійснюють заповідання, значної залежності остаточного рішення від  інтересів місцевих органів влади та фактичної відсутності відповідальності за нанесення шкоди природним цінностям, що формально  перебувають під охороною держави.

 

  З часу приєднання до Конвенції Україна надала Секретаріату Конвенції 3 доповіді про стан її виконання. Напередодні презентації   останньої 14 вересня 2005 року в Оргуському інформаційно-тренінговому центрі Мінприроди за участю представників  наукових установ,  громадськості та органів державної влади відбувся організований Громадською еколого-правовою організацією “ЕкоПраво-Київ”  Круглий стіл з обговорення проекту доповіді України про виконання Конвенції про біологічне різноманіття та механізму залучення громадськості й інших зацікавлених осіб до підготовки нацдоповідей за Конвенцією.

 

 Серед найважливіших причин (проблем), які заважають справі збереження біорізноманіття учасники обговорення у багатьох випадках зазначали невідповідну роль органів державної влади.

 

 Наведемо деякі характерні оцінки.

 ПРИДАТКО В.І. (Український центр менеджменту землі та ресурсів (УЦМЗР): Відсутність роботи із територією в цілому, захоплення екомережею,  відсутність Закону “Про збереження біорізноманіття”.

 

  КОРОБКО М.І. (УЕА “Зелений світ”): Залежність інспекційних служб від місцевих органів влади, відсутність предметної відповідальності органів виконавчої влади за порушення ними вимог екологічного законодавства, низька обізнаність населення та персоналу інспекційних служб у питанні збереження біорізноманіття. Під час ведення господарської діяльності, освоєння нових земельних ділянок не здійснюється ніяка оцінка та аналіз щодо вжиття  заходів для збереження  біорізноманіття,  на об’єктах ПЗФ нижчих категорій нерідко має місце руйнівна cамодіяльність населення та суб’єктів підприємницької діяльності за умов поблажливого ставлення інспекційних служб.

 

 МИРОНОВА Л.П., КОСТЕНКО Н.С. (Карадагський природний заповідник, НАНУ): Деморалізація суспільства під тягарем соціально-економічних проблем, корупція, недоінформованість населення).

 

 ДУЛИЦЬКИЙ А. (Кримська асоціація підтримки біорізноманіття Гурзуф-97): Підміна цілі і задачі щ

одо збереження біорізноманіття, відсутність розуміння значущості збоку влади.

 БРИГАДИРЕНКО В.В. (Дніпропетровський національний університет): Невірна загальнодержавна концепція Мінприроди має працювати не на зменшення антропогенного тиску на середовище існування людини, а на консервацію, збереження тих небагатьох  популяцій рідкісних організмів, що залишились. Причина  грунтується на розмиванні поняття екології, науки про живі організми та їхні зв’язки з навколишнім середовищем. Проблема не зрушить із мертвої точки, доки охороною біорізноманіття Мінприроди та його обласних управліннях  будуть займатися люди без біологічної освіти (економісти, юристи, інженери-технологи та інші. Про популяції зникаючих видів нікому нічого не відомо).

 

 Ці красномовні характеристики повною мірою ілюструють сучасний стан державної політики в царині збереження біорізноманіття. Нам невідомо, якою мірою авторами Третьої національної доповіді враховані оцінки з предмету обговорення, зроблені представниками громадськості та науковцями, і чи враховувалися вони взагалі, але достеменно відомо, що за чотири роки, що минули  з того часу, жодних  позитивних зрушень у практиці охорони біорізноманіття не сталося.

 

 Законом України “Про природно-заповідний фонд України” (ст. 60, ч. 2) “охорона територій та об’єктів природно-заповідного фонду інших  (нижчих – авт.) категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають… Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та  об’єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.”

 

     Саме в ідеології цієї норми Закону прихована трагедія заповідання переважної кількості об’єктів, що покликані підтримувати екологічну рівновагу на території України. Приймаючи під тиском місцевих органів влади у своє відання природно-заповідні об’єкти і не маючи до цього ні відповідної мотивації, ні коштів, ні знань, підприємства, установи та організації повсюдно лише формально відбувають свою місію, залишаючи в забутті доручені скарби. Владні ж структури, які, у відповідності із законом, лише “сприяють охороні й збереженню”, не несуть повною мірою відповідальності за стан збереження  згаданих об’єктів. У той же час як регіональні підрозділи Мінприроди України, так і саме міністерство, змирилися з таким станом справ, і в разі появи упущень в практиці охорони об’єктів ПЗФ не вживають заходів для їх виправлення, не ініціюють судових позовів щодо притягнення винних до відповідальності.

 

Наочно цю проблему варто проілюструвати прикладами. За останніми даними, природно-заповідний фонд  міста Кривого Рогу нараховує 13 об’єктів. З них три – загальнодержавного значення: Криворізький ботанічний сад, ландшафтний заказник «Балка Північна Червона» та геологічна пам’ятка природи «Скелі МОДРу». Решта – місцевого значення.

 

Про те, яку роль в природоохоронних заходах місцевих органів влади відводиться згаданим об’єктам, можна судити з огляду на зміст недавньої прес-конференції начальника управління екології Криворізького міськвиконкому Віталія Филимонова,  з якої витікає, що з початку року в рамках Програми виходу з екологічної кризи, що діє з 2000 року, профінансовано природоохоронних заходів на суму майже 70 мільйонів гривень. Кошти булим витрачені на запобігання забрудненню водного середовища, ліквідацію наслідків підтоплення, озеленення території міста тощо. Для об’єктів природно-заповідного фонду, як і щорічно, коштів не знайшлося. Проте їхній стан начальник управління оцінив як задовільний, хоча не оминув відзначити, що геологічну пам’ятку природи забруднюють побутовими відходами, там влаштовують стихійні сміттєзвалища тощо. У балці «Північна Червона» використовують прилеглі  території під приватні городи.

Названими сентенціями обмежується вся природоохоронна діяльність Криворізького міськвиконкому по відношенню до об’єктів природно-заповідного  фонду.

 

Фактично ж ситуація у цій царині значно складніша. Бо насправді під городи використовуються не лише прилеглі до ландшафтного заказника території, а й територія самого ландшафтного заказника «Балка Північна Червона», який підпорядкований управлінню містобудування і архітектури виконкому Криворізької міської ради у непересихаючий струмок, що протікає в руслі балки, здійснюються скиди господарсько-фекальних стоків одного із селищ, а рослинний покрив земної поверхні заказника щорічно безкарно випалюється.

 

Міське управління містобудування і архітектури, крім володіння охоронним свідоцтвом жодним чином не причетне до функціонування заказника, все віддано на відкуп стихії. Природні скарби балки Північна Червона, безграмотно і безпідставно розділені на дві частинки у вигляді заказника загальнодержавного та заказника місцевого значення з однойменною назвою, зазнають варварського руйнування. Міська влада, протиправно дозволивши так звану рекультивацію поверхні геологічних відшарувань для дачно-садівничого освоєння, знищила унікальні відшарування кристалічних порід, які характеризували весь стратиграфічний розтин Криворізького залізорудного басейну. Крім того, за межами цих заказників залишились багатогектарні площі, що мають ландшафтну та біологічну цінність. Знищені таким чином заповідні об’єкти десятиліттями перебувають на обліку в документації Мін природи як існуючі.

 

Так само на природоохоронному обліку перебуває знищена із застосуванням технічних засобів геологічна пам’ятка природи місцевого значення «Виходи амфіболітів».

Геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення «Скелі МОДРу», відповідальним за збереження якої є Криворізька геологорозвідувальна експедиція та кілька акціонерних товариств, які за всіма ознаками припинили своє існування, давно перетворилася в несанкціоноване сміттєзвалище.  На місці природної петрофільної рослинності в результаті накопичення гумусу за рахунок процесів гниття сміттєвих мас, буяють зарослі бур’янів.

 

Представники стурбованої громадськості попереджають про небезпеку загибелі об’єктів ПЗФ, одначе уповноважені державою природоохоронні служби лише створюють видимість відповідної діяльності.

 

Окреме місце через невизначеність свого статусу займає нещодавно створений по сусідству з Крив басом державний ландшафтний заповідник «Інгулецький степ», загальною площею 4 тисячі гектарів. Його становлення від самого початку перебуває під загрозою . первісно зарезервовані 1992 року за указом Президента України площі степу мали набути статусу державного ландшафтного заказника в 1995 році. Одначе це сталося лише 2002 року, коли охоронне свідоцтво на цей об’єкт було надане Недайводській сільській раді.  За минулий час виготовлені межові знаки невідомо куди зникли, а місце розташування самого заказника неспроможні визначити ні керівництво сільради, ні природоохоронні служби. За версією керівництва сільради, територія заказника співпадає з виділеними сільрадою в 1996 році приватизованими земельними наділами власниками земельних ділянок. З іншого боку, природоохоронні служби погодили будівництво кар’єру з видобутку граніту на площі з унікальним рослинним і тваринним світом. Численні звернення представників громадськості до всіх інстанцій Мінприроди, з міністром включно, з проханням провести незалежну перевірку порушень заповідного статусу державного заказника «Інгулецький степ» завершуються безпредметними відписками, базованими на висновках регіональних інспекційних служб, які не мають необхідних знань з предмету науки про біорізноманіття.

 

Підсумовуючи картину загального стану збереження об’єктів природно-заповідного фонду, підпорядкованих юрисдикції місцевих органів самоврядування, можна дійти висновку про наявність значної кількості загроз для подальшого збереження вітчизняного біорізноманіття.

 

В їх числі:

1. Відсутність системи резервування територій для об’єктів ПЗФ;

2. Безвідповідальність місцевих органів самоврядування за доведення до деградації підконтрольних об’єктів ПЗФ;

3. наявність пріоритету повноважень місцевих органів влади перед центральними у питаннях надання статусу об’єктів ПЗФ для особливо цінних природничих утворень;

4. Низька кваліфікація працівників природоохоронних органів;

5. Відсутність реагування Мінприроди в законодавчому полі щодо створення належних умов для збереження ПЗФ України та     внутрішній конфлікт його інтересів у сфері природоохоронної та ресурсодобувної діяльності.

                                                          

                                          Микола КОРОБКО,

 голова Української екологічної асоціації  «Зелений світ»; доповідь виголошена на заході «Консультації “Участь громадськості у розв’язанні   регіональних екологічних проблем” (Оргуський інформаційно-тренінговий центр, м. Київ, 27 листопада 2009 р.).

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування