Нові підходи до відповідальності за колабораціонізм. Аналітика від експертів УГСПЛ

Звільнення частини українських територій восени 2022 року дало змогу отримати більше об’єктивної інформації щодо поводження російських окупантів з цивільним населенням та поводження цивільного населення в умовах російської окупації. Серед іншого, увага громадськості, різноманітних спільнот нашого суспільства, держави та міжнародних партнерів була звернута на феномен колабораціонізму та державну політику щодо відповідальності за колабораційну діяльність, запроваджену в березні 2022 року.

З огляду на те, що Російська Федерація не дотримується зобов’язань у сфері міжнародного гуманітарного права і використовує населення тимчасово окупованих нею територій як засіб для продовження ведення агресивної війни, ми постали перед серйозним викликом – як нам слід ефективно реагувати на колабораціонізм і запобігати йому, враховуючи реалії російської політики на окупованих територіях, діючи з повагою до прав людини, дбаючи про відновлення справедливості та притягнення до відповідальності винних, а також зважаючи на перспективи повоєнного життя та потребу реінтеграції українського суспільства.

В широкому значенні колабораціонізм означає співпрацю населення держави з ворогом, в інтересах ворога і на шкоду самій державі. Отже, можна стверджувати, що колабораціонізм передбачає існування ворога, що, в свою чергу, означає зв’язок між колабораціонізмом і війною, збройним конфліктом. Допоки відносини між двома чи більше державами не включають ведення війни, співпраця населення однієї держави з державою, яка все ще не визнана ворогом, не вважається колабораціонізмом, хоча й може визнаватися злочинною.

Існують різні типи колабораціонізму – військовий, економічний, політичний або адміністративний, культурний або духовний, побутовий. Колабораціонізм може бути добровільним або примусовим (вимушеним). В Україні можна спостерігати усі типи колабораціонізму і однозначно стверджувати, що не всі випадки співпраці з ворогом є добровільними. Відтак відповідальність за різні типи колабораціонізму має бути різною, а розгляд кожного випадку має здійснюватися з урахуванням добровільності чи вимушеності співпраці з ворогом.

Попри те, що колабораціонізм не є унікальним явищем і віддавна супроводжує збройні конфлікти, реагування на його прояви відрізняються і не можуть бути універсальними. Кожна держава має приймати власні рішення, виходячи з ситуації, що склалася, і переслідуючи цілі, яких вона хоче досягнути. Якщо ми говоримо про демократичну правову державу, то її політика щодо відповідальності за колабораціонізм має формуватися з урахуванням міжнародних стандартів захисту прав людини, зокрема щодо визначення відповідальності особи, здійснення судочинства, абсолютної заборони катувань тощо, а також спиратися на міжнародне гуманітарне право.

Колабораціонізм в Україні справді загрожує національній безпеці, відтак визначення колабораціонізму як злочину є виправданим. Російська Федерація, в порушення міжнародного права, вчинила злочин агресії і продовжує вчиняти злочин геноциду, в односторонньому порядку анексувала тимчасово окуповані нею території, проте не визнає себе державою-окупантом, ігноруючи свої зобов’язання, її представники вчиняють численні воєнні злочини. Добровільна участь в таких діяннях громадян України є серйозним викликом для безпеки нашої держави.

Тривала окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, окремих районів Донецької та Луганської областей, розпочата в лютому 2014 року, обтяжена активною політикою держави-агресора, спрямованою на примусове набуття російського громадянства, зміну демографічного складу населення, індоктринацію дітей та молоді, зокрема через впровадження власних стандартів освіти, знищення національної пам’яті, жорстоке переслідування і знищення будь-яких проявів опору тощо, є фактором, що суттєво впливає на рівень колабораціонізму населення цих територій. Те ж стосується і українських територій, окупованих після повномасштабного вторгнення – там Росія одразу запроваджує «вдосконалені» методи знищення української ідентичності, напрацьовані після 2014 року.

Українська Гельсінська спілка з прав людини у співпраці з державними інституціями та окремими експертами долучилася до процесів аналізу і напрацювання рішень, спрямованих на оновлення державної політики щодо колабораціонізму. Ця робота була розпочата в межах меморандуму про співпрацю, укладеного УГСПЛ з освітнім омбудсменом. Як правозахисна організація, УГСПЛ зацікавлена, щоб притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність здійснювалося з дотриманням прав людини, тому одним із перших результатів зазначеної співпраці було спільне роз’яснення щодо процедури звільнення педагогів при наявності рішення суду. Наприкінці 2022 року УГСПЛ презентувала низку публікацій про феномен колабораціонізму, авторами яких виступили правники – випускники освітніх курсів УГСПЛ. В подальшому УГСПЛ та освітній омбудсмен організували і провели низку заходів, спрямованих на встановлення проблематики, пов’язаної з феноменом колабораціонізму, і пошук рішень для нової державної політики щодо відповідальності за нього. Також Українська Гельсінська спілка з прав людини як співорганізатор взяла участь у проведенні стратегічної сесії Міністерства освіти та науки України та освітнього омбудсмена, темою якої стали проблеми відновлення освіти на деокупованих територіях, пов’язані, зокрема, з недопущенням колаборантів до навчання та виховання дітей та вироблення необхідних напрацювань і можливих змін до нормативно-правових актів.

В листопаді 2023 року аналітичний відділ УГСПЛ з допомогою залучених експертів розпочав низку досліджень, спрямованих на напрацювання нових підходів до відповідальності за колабораціонізм.

Цією публікацією ми розпочинаємо цикл статей, присвячений оприлюдненню результатів зазначених досліджень та ідей щодо зміни підходів до відповідальності за колабораційну діяльність. Сьогодні пропонуємо ознайомитися з оглядом результатів соціологічних досліджень щодо ставлення суспільства до колабораціонізму та правосуддя щодо нього.

Короткі висновки огляду:

• Українці в основному ставляться до громадян, які просто проживають на ТОТ, із розумінням. Дещо гірше ставлення відзначається до мешканців ТОТ, які залишилися там з 2014 року у порівнянні з тими, хто перебуває в окупації з 2022 року.
• Це також відображається на ставленні українців до прийняття російського громадянства жителями ТОТ. Більша частина українців вважають, що отримання російських паспортів – це спосіб вижити в умовах окупації та гуманітарної кризи, яку створює окупаційна влада, щоб змусити якомога більше українців прийняти російське громадянство.
• Разом з тим українці різко засуджують активну та відкриту співпрацю населення з окупаційною владою. До такої співпраці, перш за все, відносяться: зайняття керівних посад в у так званих органах влади, служба в правоохоронних, судових органах, участь в незаконних збройних формуваннях (особливо, якщо доведена вина у вчиненні тяжких злочинів), допомога російській адміністрації в організації та участь у так званих «виборах» та «референдумах», робота в окупаційних ЗМІ. Українці в цілому засуджують також просто дружні або приятельські відносини з окупаційними силами.
• Найменше засудженню підлягають люди, які живуть на ТОТ; прийняли російське громадянство; отримують пенсії від окупаційної влади; займаються господарською діяльністю і сплачують податки окупаційній владі; працюють в закладах охорони здоров’я, соціальних установах, комунальних підприємствах. Ставлення до роботи вчителів найбільш неоднозначне, і здебільшого українці погоджуються на амністію стосовно них після додаткових перевірок.
• В цілому в українців наявний запит на досить швидке правосуддя та покарання колаборантів. Серед заходів, які слід застосовувати до звинувачених у колабораціонізмі,  українці називають обмеження права обирати або бути обраним на виборах, заборона працювати на державній службі, обмін в Росію, меншою мірою – штрафи, громадські роботи. Щодо кримінальної відповідальності думки неоднозначні  – частина українців схиляється до того, що вона має бути застосована до цілих категорій жителів ТОТ (зокрема, керівників окупаційної влади, учасників незаконних збройних формувань тощо), частина вважає, що кримінальна відповідальність має наступати лише за співпрацю, яка призвела до тяжких наслідків та злочинів. 
• Щодо здійснення правосуддя, опитані громадяни хочуть, щоб воно відбувалося в українських судах, в тому числі із залученням міжнародних експертів. Меншість виступає за проведення судів у міжнародних інституціях. 
• Абсолютна більшість українців вважають важливим забезпечити відкритість та регулярне інформування громадян та постраждалих про відновлення справедливості та покарання винних у злочинах, пов’язаних із війною.

Також пропонуємо порівняти ці висновки з результатами дослідження «Права людини в процесі подолання наслідків війни: результати опитування 2024» (українською та англійською мовами), проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень в рамках програми «Права людини в дії», що впроваджується УГСПЛ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber

Ця публікація/візуальний матеріал зроблений завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через USAID Ukraine – USAID Україна. Зміст публікації є виключною відповідальністю УГСПЛ і не обов’язково відображає погляди USAID –  Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.