Публікація

«Ніщо не зупинить ідею, час якої настав». Святослав Шеремет про історію та сьогодення адвокації реєстрованого цивільного партнерства в Україні

Що таке РЦП, у чому різниця між шлюбом і партнерством, що робилося та робиться правозахисниками задля запровадження реєстрованого цивільного партнерства в Україні? На ці та інші питання відповідає куратор процесу, координатор з національної політики та законодавства ГО «АЛЬЯНС.ГЛОБАЛ» та Національного ЧСЧ-консорціуму, лідер Гей-Форуму України Святослав Шеремет.

Святослав Шеремет

 

Адвокація реєстрованого цивільного партнерства має в Україні довгу історію. Як все починалось?

Звісно, пари, які живуть у партнерстві, були в Україні завжди. Але більш-менш помітні дискусії навколо РЦП в Україні розпочалися з 2006 року. Саме тоді ЛГБТ-організації, включаючи Гей-Форум України, яким я донині керую, офіційно звернулися до уряду з вимогою врегулювати питання реєстрованого партнерства законодавчо.

2015 року Президент запровадив в Україні Національну стратегію у сфері прав людини, а уряд прийняв план дій з її реалізації на період до 2020 року (ПД-2020). За нашим наполяганням завдання розробити законопроєкт про РЦП стало частиною цього плану дій. Отже, держава вже шостий рік офіційно визнає, що РЦП має в Україні з’явитися. Визнає, проте мало що донині робила, хоча однозначно в цьому зацікавлена. Наприклад, інтерес держави в тому, щоби зняти навантаження з судів, які змушені чинити окреме судочинство в кожному випадку, коли йдеться про спадкування майна після смерті одного з партнерів, — замість того, щоб такі проблеми вирішувалися стандартно, на підставі норм закону.

Держава також зацікавлена в урегулюванні правових колізій зі статусом тих громадян України, які вже уклали шлюб чи зареєстрували сімейне партнерство з особою своєї статі за кордоном, а таких — 5-6 тисяч осіб (оціночно).

Суто формальних, правових аргументів, чому РЦП потрібне, є багато, і при цьому жодного раціонального аргументу проти — не існує.

 

Що таке РЦП за своєю суттю та у чому різниця між шлюбом і партнерством?

РЦП — це абревіатура на позначення реєстрованого цивільного партнерства (хештеґ — #РЦП). Реєстроване цивільне партнерство — сучасний і відносно новий для міжнародного права правовий інститут, що є однією з гнучких форм регуляції стосунків у сімейних парних союзах, незалежно від статі осіб, які в такому союзі перебувають.

Чому «партнерство»? — тому що регулює партнерські стосунки. Чому «цивільне»? — бо стосується не особистого життя, а цивільних прав і обов’язків. «Цивільне» також і тому, що перебуває у зоні регуляції з боку світського законодавства і не вимагає регуляції церковної. Чому «реєстроване»? — бо підлягає документальній реєстрації.

Правовий інститут РЦП призначений для всіх пар, які не можуть або не бажають укласти шлюб. «Не можуть» — це про гомосексуальні пари, у яких такого права в Україні немає. «Не бажають» — це про гетеросексуальні пари, які з різних причин хочуть, наприклад, зберегти формальний статус неодружених або елементарно не бажають «світити» свої стосунки.

Різниця в тому, що шлюб надає право спільного всиновлення, партнерство — ні. Шлюб апріорі мислиться як довічний, бо такою є його історична філософія, натомість партнерство передбачає  невизначену тривалість, залежно від життєвих обставин, які наперед невідомі. Інформація про перебування особи в шлюбі є за замовченням відкритою, про перебування в партнерстві — конфіденційною, тобто перебуваючи в партнерстві, ти повідомляєш цей факт тільки там і тоді, де і коли це потрібно. Шлюб органічно та традиційно пов’язаний з низкою релігійних обрядів (вінчання) та народних традицій (весілля), партнерство — ні. Шлюб дає право на спільне прізвище, партнерство саме по собі — не дає. Проте обидві форми сімейних стосунків мають потужний символічний сенс для тих, хто в них перебуває.

Реєстроване партнерство є певною проміжною формою між неформальним сімейним співжиттям і шлюбом. Але я би сказав більше: РЦП в Україні може стати навіть кращою формою регуляції сімейно-партнерських стосунків, аніж шлюб, тому що регуляція шлюбу сягає в своїх основах дуже давніх часів, з яких багато чого в нашому житті змінилося і потребує змін, натомість РЦП — це щось зовсім нове, а відповідно — може бути «відформатовано» на 100 % під потреби сучасної людини відповідно до реалій сімейного життя нашого часу.

Інститут РЦП також дозволяє уникнути суперечок на ґрунті релігії або, принаймні, знизити відповідний градус непорозумінь, бо ж РЦП, на відміну від шлюбу, не має жодних точок перетину з регуляцією через церковне канонічне право.

Робоча група з обговорення імплементації РЦП

 

Чому імплементація РЦП важлива саме для України?

В Україні сотні тисяч пар живуть як сім’ї, натомість жодного правового визнання не мають. Зокрема, це одностатеві пари — як чоловічі, так і жіночі. Узяти хоча б мене самого та мого коханого партнера, з яким ми в стосунках уже 14-й рік. А де немає правового визнання, там не виникає ані прав, ані обов’язків. А це, своєю чергою, суперечить самій природі проживання парою. Суто моральних зобов’язань один щодо одного недостатньо. А навіть коли вони є, їх недостатньо у відносинах з третіми сторонами — банками, лікарнями, судами, роботодавцями тощо.

До слова також треба сказати, що запровадження РЦП ґрунтується не тільки на соціальних і правових, але й епідеміологічних передумовах, пов’язаних із протидією поширення в Україні ВІЛ-інфекції, вірусних гепатитів та ІПСШ (інфекцій, що передаються статевим шляхом): пари, які перебувають у стабільному партнерстві, демонструють значно краще піклування про своє здоров’я, ніж люди, які не в стосунках. А коли партнерство зафіксовано ще й правовим чином, то це ще краще позначається не тільки на соматичному (тілесному), але й психічному здоров’ї.

У Національному ЧСЧ-консорціумі ми точно знаємо, що запровадження РЦП в Україні очікують десятки тисяч пар і як тільки РЦП стане реальністю, багато хто з наших співвітчизників і співвітчизниць ним скористаються. В цьому сенсі Україна нічим не відрізняється від інших європейських країн, бо формула є стандартною: реєстроване партнерство належить до високоочікуваних правових опцій у всіх країнах, де воно з’являється.

В імплементації РЦП є й важливий міжнародно-правовий момент. Зараз існує колізія, тобто правова суперечливість, яка полягає в тому, що ми як країна визнаємо на своїй території шлюби та партнерства, укладені за кордоном відповідно до законодавства інших країн між двома особами однієї статі з іноземних громадянством, проте не визнаємо точно такий шлюб чи партнерство, якщо його учасником чи учасницею є особа з українським громадянством або ж два громадянина чи дві громадянки України.

 

Чи правильно я розумію, що українці однієї документальної статі укладають шлюб між собою за кордоном? Хіба українське законодавство не забороняє це робити? І взагалі, навіщо це потрібно, якщо Україна цих шлюбів не визнає?

Так точно! Пари, обидві сторони яких мають українське громадянство — як чоловічі, так і жіночі — вже давно вдаються до узаконення власних стосунків за кордоном. Думка, що є поширеною в нашому інформаційному полі, буцімто Україна забороняє одностатеві шлюби, є правовим міфом. Україна ніколи не забороняла своїм громадянам укладати офіційний партнерський союз із людиною власної статі. Інша річ, що сама Україна такої можливості не надавала й поки що не надає. Натомість, таку можливість надають українцям інші юрисдикції. Наприклад, дві особи однієї статі з українським громадянством можуть укласти шлюб у Королівстві Данія або Португальській Республіці.

Навіщо наші хлопці й дівчата це роблять? Знаєте, це елементарне людське прагнення до суспільного визнання. Або, якщо хочете, це має для наших пар, які це роблять, потужний символічний сенс. Ну і не забуваймо, що сьогодні Україна цих союзів не визнає, а завтра визнаватиме, бо ж конфігурація сімейного права є доволі пластичною та змінюється в світі та Україні на наших очах.

 

Гаразд. Якщо давати політичну оцінку, то хто готовий підтримати імплементацію РЦП в Україні, Святославе?

Багато хто: це і органи влади, і окремі політичні партії, і урядовці високого рангу. Плюс окремі парламентарі, міжурядові та правозахисні організації тощо. У публічній площині ми свідомо уникаємо перераховувати всі ці суб’єкти конкретно (поіменно), бо кожна з цих осіб чи інституцій має свідчити про це самостійно. Але загальне розуміння проблем, які виникають через правовий вакуум у статусі одностатевих сімей, є в таких інституціях, як, зокрема, Уповноважений Верховної Ради з прав людини (омбудсман), Міністерство юстиції, Міністерство закордонних справ, Центр громадського здоров’я МОЗ України, Міністерство соціальної політики, агентства системи ООН, провідні правозахисні організації тощо.

 

А хто є локомотивом просування РЦП в нашій країні?

Запровадженням РЦП в Україні опікується широка неформальна громадська коаліція. Активну участь у ній бере і український ЛГБТІ-рух. Зокрема, РЦП прицільно просуває Національний ЧСЧ-консорціум #MSM_PRO, у якому я особисто координую питання політики та законодавства. Тим, хто нас читає, до відома повідомлю, що Консорціум складається нині з трьох громадських організацій, заснованих на значимій участі ЛГБТ, — це Альянс.Глобал, Асоціація ЛГБТ «ЛІГА» та Гей-Форум України. Звісно, проблематика РЦП перебуває у фокусі уваги й інших ЛГБТІ-організацій країни.

 

Хто чинить опір?

Традиційно проти перспектив запровадження РЦП в Україні виступали ВРЦіРО (Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій), окремо взяті конфесії, праворадикальні сили та адепти «руського миру». Я можу прогнозувати протидію з боку об’єднань на кшталт громадсько-клерикального «Всеукраїнського Собору» (провідник Собору — Олександр Турчинов), протестного руху «Любов проти гомосексуалізму» (ідеологічний натхненник — Руслан Кухарчук) та подібних до них. Але не все тут так просто. Конфігурація суспільно-політичного ставлення в Україні до проблематики реєстрованого партнерства зазнає доволі стрімких змін. Протягом цього та попередніх років я мав з цього приводу приватну комунікацію з багатьма представниками політикуму і зауважую виразну тенденцію: в Україні вже практично назріло прагматичне, адекватне сприйняття РЦП як раціональної і допустимої форми регулювання стосунків у парах, що не перебувають у шлюбі, навіть з боку найзатятіших опонентів громадянської рівності для ЛГБТІ. Як відомо, політика — це мистецтво можливого. Тому якщо зараз вилучити з правової конфігурації РЦП найбільш спірні питання, то РЦП як таке має всі шанси на запровадження в нашій країні вже протягом поточної каденції українського парламенту, тобто до завершення повноважень Верховної Ради України IX скликання.

 

А які аспекти РЦП є найбільш спірними?

Їх зовсім небагато. Фактично спірне питання лише одне — це спільна адопція дітей, тобто всиновлення й вдочеріння малолітніх або неповнолітніх осіб парою, із наданням батьківських (материнських) прав обом її учасникам (учасницям) на рівних засадах. Суспільна думка в Україні свого часу була на боці того ірраціонального переконання, що саме таким парам, які складаються з осіб однієї документальної статі, не можна надавати право спільного всиновлення. Свого часу наше суспільство було збурене історією про намір сера Елтона Джона та його чоловіка Девіда Ферніша всиновити українського ВІЛ-позитивного хлопчика на ім’я Лев, позбавленого батьківського піклування. Ніякого всиновлення тоді не відбулося. Але я майже переконаний у тому, що якби це ж питання розглядалося сьогодні, то позиція суспільства вже не була б такою однозначною. Зрештою, залишити сьогодні питання спільного всиновлення в спокої — це розумна поступка категоричним супротивникам РЦП, які обґрунтовують неприйнятність цього правового інституту саме порушенням прав дитини.

Щодо всиновлення/вдочеріння в рамках РЦП Національний ЧСЧ-консорціум і наші партнерські експертні структури мають правову позицію, яка зводиться до того, що коли в одного з партнерів у парі вже де-факто є своя дитина, то в найкращих інтересах цієї дитини є надання другому партнерові не батьківських, а опікунських прав на час його перебування в партнерстві з батьком дитини. Але ж це не всиновлення, яке за визначенням створює довічний зв’язок між дитиною та всиновлювачем.

 

Чи реально можливий найближчим часом розгляд законопроєкту про РЦП з боку влади?

Розгляд не просто «можливий», а відбувається вже сьогодні. Низка відомств отримала від нас законопроєкт для ознайомлення. Нещодавно, в лютому 2020 року, відбувся експертний круглий стіл за участю представників центральних органів виконавчої влади та офісу омбудсмана, на якому ми обмінялися думками та ідеями й намітили шляхи дальшого просування РЦП як у нормотворчій, так і інформаційно-публічній площині. Уже сформована робоча група з представників неурядових організацій та міністерств для «шліфування» законопроєкту. Вона має неформальний характер, бо нам треба спокійно працювати, а не вішати на себе регалії.

Треба брати до уваги загальний політичний клімат, який позитивно впливає на цю роботу. По-перше, Україна має наближатись до правових підходів країн ЄС. По-друге, за останні роки в Україні виразно прогресує забезпечення прав і свобод людини без дискримінації за ознаками СОҐІ (сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності): органами влади прийнято кільканадцять законів та інших нормативних актів, які прямим чином враховують чинники СОҐІ як соціально значимі. Україна навіть запровадила до законодавства відомчим наказом правове визначення ґендерної ідентичності для забезпечення правової визначеності цього поняття. Щодо сексуальної орієнтації, це поняття достатньо визначене в міжнародних керівних документах, а до нормативних документів, прийнятих органами державної влади України, воно увійшло ще 2005 року, тобто півтора десятиріччя тому.

 

А яке відомство мало б координувати цю роботу?

Оце дуже цікаве питання. Вироблення сімейної політики перебуває в компетенції міністерства соціальної політики. Водночас, реєстрація актів громадянського стану — у сфері відання міністерства юстиції. На мій погляд, питання РЦП є міжвідомчим або, правильніше сказати, навіть міжсекторальним, бо в ньому сполучаються інтереси й компетентність першого сектора (влади) й третього сектора (неурядових організацій, які репрезентують інтереси громадян, зацікавлених у запровадженні РЦП).

Якщо виходити з суто прагматичних засад, будь-який акт законодавства має розроблятися за обов’язкової участі тих, на кого буде покладено його практичну реалізацію. За такого підходу підготування законопроєкту про РЦП має координувати Мін’юст.

До речі, на згаданому лютневому круглому столі з питань РЦП ми дійшли згоди, що в Україні варто розглянути питання про створення нового центрального органу виконавчої влади — міністерства з питань сімейної, ґендерної, демографічної та міграційної політики (назва умовна). Адже, на нашу думку, ці питання становлять собою нерозривний комплекс, а їхня значимість у сучасній України потребує саме міністерського рівня регуляції.

 

Тобто ЛГБТ-рух пропонує в Україні створення міністерства сім’ї? Звучить неочікувано! А де можна побачити законопроєкт?

Якщо хтось вважає, що ЛГБТ-рух заперечує сімейні цінності, то це глибока помилка. ЛГБТ-рух виступає за максимальну соціалізацію ЛГБТ, за інклюзивність усіх соціальних інститутів по відношенню до ЛГБТ, отже — ми органічно та з необхідністю підтримуємо сімейні цінності у самих їхніх основах, хоча б тому, що абсолютна більшість ЛГБТ — родом із українських сімей, а не з Марса, а значна частина дорослих ЛГБТ вже й самі живуть сім’ями.

Законопроєкт «Про цивільне партнерство» уже підготовлений. Він розроблений спільно Національним ЧСЧ-консорціумом та Українською Гельсінською спілкою з прав людини (УГСПЛ). Коли ми його готували, то взяли за основу правові й соціальні очікування від РЦП з боку тих громадян, які очікують запровадження цього правового інституту в Україні.

Але, до речі, краще дивитися не стільки законопроєкт, скільки документ із концептуальним баченням інституту РЦП. Саме з цього документа стає зрозуміло, які саме правовідносини та в яких галузях регулюються через РЦП та яка різниця між цивільним партнерством і шлюбом. Обидва документи — концептуальне бачення та сам законопроєкт — доступні онлайн за посиланням https://bit.ly/2SEwKBb.

 

Законопроєкт, як Ви кажете, є. Тоді які подальші кроки?

Конкретно зараз працює група фахівців за участю міністерств для доопрацювання цього законопроєкту. РЦП — абсолютно нове для України явище, яке ні на що інше в правовому сенсі не схоже. Тому для його запровадження треба ретельно й зважено підготувати нормативну базу. Одного закону «Про цивільне партнерство» замало, треба вносити ще купу змін до різних кодексів і інших нормативних актів. От саме цією роботою займається зараз робоча група. Після цього, звісно, будуть нові раунди громадського та експертного обговорення — і так аж до офіційного внесення законопроєкту на розгляд.

 

І наприкінці спитаю ще раз: тож, які перспективи?

Райдужні. Немає жодних раціональних перепон для запровадження РЦП в Україні. Перепони є лише ірраціональні, які укорінені у світогляді опонентів. Інститут РЦП затребуваний соціально. Реєстроване партнерство зробить життя людей зручнішим — це чи не найголовніший критерій, який обґрунтовує потребу в ньому. Отже, правовий інститут реєстрованого цивільного партнерства має всі шанси бути запровадженим в Україні так само, як це відбулося в більшості країн Європи та Америки, а також у низці країн Африки та Азії. Зрештою, це світовий тренд, і Україна на наших очах потрапляє до його фарватеру.

Фото з фб-сторінки Святослава Шеремета

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проєкт «Розвиток правової мережі для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, представників ключових спільнот ЛЖВ та осіб, хворих на туберкульоз» за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації проєкту «Зменшення тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції через створення загального доступу до своєчасної та якісної діагностики та лікування туберкульозу і його резистентних форм, розширення доказової профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції, та створення стійких та життєздатних систем охорони здоров’я», що реалізується за фінансової підтримки Глобального фонду для боротьби з СНІДом, туберкульозом та малярією.

 

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Вікторія Назарук (НУ «Острозька академія»): «Журналістика дозволяє нам не тільки проговорити певні суспільні проблеми, а й знайти способи їх вирішення»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю із журналістами про складність соціальної тематики для ЗМІ та протидію дискримінації...

10 Серпня 2020

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: