В п’ятницю на круглому столі „Церква та політика” релігієзнавці, журналісти, представники релігійних організацій та експерти-юристи намагалися врятувати релігійні організації від політичної боротьби та від інших спокус порушити закон. Звичайно ж, в майбутньому, оскільки останню виборчу кампанію всі дружньо охарактеризували незаконною участю релігійних організацій та їх посадових осіб в політичній боротьбі з обох сторін. Спроби виробити єдині рекомендації екпертів потонули у розмаїтті пропозицій, хоча всі були згодні, що ТАКА участь цервки в політиці не є доброю ні з точки зору моралі, ні з точки зору закону.    

Круглий стіл був організований Українською асоціацією релігієзнавців, Українською асоціацією релігійної свободи та рядом дружніх організацій та установ за підтримки Міжнародного фонду „Відродження” і зібрав мабуть всіх зацікавлених у релігійно-державних відносинах у цій країні. Звичним розмовам як би змінити (варіант, залишити таким як є) Закон „Про свободу совісті та релігійні організації” додавала інтриги неясність щодо того самого духовного органу держави – Держкомрелігій. Тому екпертам було про що поговорити… у відсутності бодай одного представника „мертвого” органу.

Станісла Пхіденко та Рефат Чубаров, народні депутати профільного комітету Верховної Ради не вразили присутніх нічим новим чи революційним. Правда пан Станіслав поскаржився, що з Комітетом ВРУ ніхто не радився перед тим як ліквідувати Держкомрелігій. Такі самі скарги пролунали і з вуст представників Всеукраїнської Ради церков…

Загалом всі виступаючі експерти зійшлися на тому, що Державний комітет скомпроментував себе, не реагуючи на активну участь певних релігійних організацій в політичній боротьбі. Як відомо, представники Держкомрелігії посилалися пост-фактум на відсутність у Законі „Про свободу совісті та релігійні організації” відповідних норм, виправдовуючи свою бездіяльність під час виборів (ми вже писали про це раніше ). Проте чиновники від Держкомрелігій могли попередити релігійні організації щодо їх незаконної діяльності, а у випадку продовження зайняття нестатутною діяльністю – знімати громади з реєстрації. Повністю згідно закону, якщо його уважно почитати. На жаль, цього зроблено не було…

Спроби громадськості простимулювати державні органи до виконання законів результатів не дали. Зокрема, у своїй заяві у листопаді 2004 року, перед другим туром виборів Президента України, представники правозахисних організацій зазначали щодо участі релігійних організацій у політичній агітації : “Ми обурені бездіяльністю Центральної виборчої комісії, Прокуратури та інших органів влади щодо грубих порушень законодавства та міжнародних стандартів…”. Тоді нічого не змінилося – вищевказані органи чомусь не прокинулися та не прозріли. 

Олександр Заєць з Інституту релігійної свободи пригадав, як у 1999 році кандидат у Президенти Василь Онопенко виступив на великому протестантському зібранні в Києві. Просто виступив, без прямої агітації, і як одразу за цим послідувала реакція влади – громада-організатор отримала письмове попередження і пам’ятає про цей досвід до сьогодні. Отож, мова у 2004 році йшла про відсутність політичної волі до застосування закону у державних службовців відповідальних за політику у сфері релігії. Лунали також думки про те, що „коні не винні„ і держава сама примусила церкви виступати в підтримку кандидата в Президенти України. Проте, як сказав професор Колодний, підсумовуючи: „Ніхто не почув від релігійних організацій вибачень і ніхто не бачив спроб розібратися з цими явищами в самих церквах.” 

Були озвучені різні пропозиції, як надалі захистити релігійні організації від прямої участі в політичній діяльності. На думку Геннадія Друзенка, необхідно докорінно міняти систему відносин держава-церква з кулуарно-адміністративної на прозоро-правову. Пан Єленський відмітив три необхідні умови для убезпечення від цього явища: кардинальна трансформація влади, зміна поглядів церкви та зрілість суспільства, яке не дозволить порушувати закон ні державі, ні церкві. 

Також ознакою доброго тону виступаючих екпертів було сказати декілька слів щодо профільного закону та необхідності існування спеціального органу відповідального за державно-релігійні відносини. Як не важко здогадатися – думок було більше, аніж самих екпертів. Зокрема, пан Єленський був стурбований тим, що відстуність Держкомрелігій або іншого спеціального державного органу болюче вдарить по меншинам та посилить регіональну практику прихильності влади до домінуючої конфесії, яка іде врозріз з рівністю всіх перед законом. На його думку, в скасуванні цього органу немає жодної сильної сторони.   

Наприкінці приємної розмови пролунав заклик сформувати спільні пропозиції круглого столу для впровадження в життя, але одразу ж щодо першого питання думки присутніх розділилися і ідея залишилася ідеєю. Що поробиш, Україна поліконфесійна та поліекспертна… Можливо тому релігійна свобода у нас чи не найкраще забезпечена. 

Ярослав Гордієвич
РУПОР