В одному з останніх своїх рішень від 29 січня 2004 року по справі Кормачьова проти Росії (скарга № 53084/99) Європейський Суд з прав людини визнав порушення права на справедливий процес та визнав неефективними національні способи захисту. Дане рішення є для України не обов’язковим, але є певним попередженням, бо такі ж проблеми існують і в українському судочинстві.

Заявник скаржився на тривалість судового розгляду її справи щодо порушення цивільних прав, що захищається статтею 6.1 Європейської Конвенції (право на справедливий суд) та неефективність національних засобів захисту у зв’язку із попереднім порушенням, що визначено статтею 13 Європейської Конвенції.

Кормачьова 31 жовтня 1996 року подала скаргу Шмідтовський районний суд Чукотського Автономного Регіону проти свого минулого працедавця. Вона оскаржувала підстави звільнення, розмір вихідних виплат та розмір невиплаченої зарплати. Проте Суд не розглядав її скаргу протягом 1997-1999 р.р., на що вона декілька раз скаржилася до вищестоящих судів. При цьому заявниці неодноразово повідомляли про недостатність суддівського персоналу та перезагруженість справами. Врешті-решт 3 червня 1999 року Суд задовольнив усі вимоги Кромачьової, проте відповідач подав апеляцію на це рішення. Вже 23 грудня 2003 року Регіональний суд задовольнив апеляція та надіслав справу знову до цього ж районного суду для нового розгляду. 16 березня 2001 року районний суд задовольнив вимоги Кормачьової частково. Прокурор в інтересах Кормачьової оскаржив таке рішення і регіональний знову невдовзі скасував рішення і повернув справу на повторне слухання. 14 листопада 2002 року районний суд задовольнив більшість вимог позивача, проте заявник знову оскаржив рішення. Вже 15 травня 2003 року Регіональний суд відмінив попереднє рішення і виніс нове, в якому вимоги Комарчьової задоволені частково.

При цьому Кормачьова неодноразово скаржилася до різних органів влади в тому числі Кваліфікаційні комісії суддів, Міністерство Юстиції, Омбудсмана і т.п. Також вона подала позов проти районного суду про відшкодування моральної шкоди за затримку у розгляді справи, яка розглядається по сьогодні.

Таким чином Європейський суд визначив, що судова справа слухалася на протязі 5 років та 10 днів і протягом цього часу рішення суд першої інстанції та апеляційної розглядав тричі цю справу.

Представники Уряду відстоювали, що такий довгий період був виправданий:

–  районний суд був недоукомплектований, а справи слухалися в місці для зустрічей місцевої адміністрації, оскільки власний будинок був аварійним;

–  суд знаходився на значній відстані від Комарчьової, яка на той час переїхала і не повідомила суд про нове місце свого перебування.

Європейський Суд наголосив, що питання обґрунтованість тривалості розгляду справи залежить від сукупності обставин справи, предмету судового розгляду, поведінки усіх зацікавлених осіб.

З огляду на те, що предметом спору був звичайний трудовий спір, що не є складним, а також, взявши до уваги тривалість розгляду, суд постановив, що в даній справі час розгляду справи не був розумним і, відповідно, тут є порушення статті 6.1 Європейської конвенції.

Також Кормачьова скаржилася, що в Росії не існує ефективного механізму боротьби із затягуванням судового розгляду. Європейський Суд також визнав порушення статті 13 Європейської Конвенції, оскільки в Росії не існує національних засобів для примусового забезпечення права на розгляд справи в розумні строки. Цього, до речі так само не існує і в Україні, оскільки судові системи дуже схожі.

Суд також постановив стягнути з Уряду за нематеріальні збитки на користь заявника 3 тисячі Євро та 200 тисяч Євро для покриття витрат по усім судовим справам, а також суми податків, які виникають при виплаті даних сум.

Володимир Яворський,

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій