Негативні тенденції щодо свободи слова в Україні зменшуються, проте ще й досі турбують громадськість
Вже ні для кого не секрет, що в Україні, принаймні до помаранчевої революції, засоби масової інформації існували переважно для забезпечення інтересів держави та відстоювання позиції власників медіа-холдингів. Свобода слова ж придушувалася державою через недоцільність, її проблема практично не піднімалася журналістами через неможливість. На думку правозахисників, нова влада не вдаватиметься до практики тотального тиску на ЗМІ, проте проблеми у сфері свободи слова не кануть у небуття.
У доповіді правозахисних організацій, представленій нещодавно на Форумі „Моніторинг прав людини”, автори відзначають, що у 2004 році свобода ЗМІ та журналістів була обмежена системними заходами влади, що в кінцевому випадку яскраво виявилося в чіткій та безперечній незбалансованості подачі інформації як на місцевому та загальнонаціональному рівнях, відсутності альтернативних та критичних точок зору. Тому ЗМІ переважно не відігравали своєї важливої ролі в забезпеченні демократії. Через певне послаблення тиску влади ситуація частково покращилася в національних ЗМІ під час помаранчевої революції.
На думку Володимира Яворського, виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини, право на свободу вираження поглядів залишається у нашій державі другорядним перш за все через те, що українське інформаційне законодавство переважно спадкувало радянський спосіб регулювання, внаслідок чого насамперед забезпечуються державні інтереси.
Ситуацію, що склалася на українському медіа-ринку після помаранчевої революції, не можна назвати стабільною та однозначною.
Як свідчать результати моніторингу політичних новин на провідних каналах українського телебачення, презентованого Академією Української Преси (АУП), у березні „бонуси” уваги між гілками влади повернулися до традиційного розподілу, спостерігається дисбаланс уваги на користь президента і дисбаланс ефіру – на користь команди.
Проте, останнім часом медійна картина змінилася на краще. Зокрема, за даними АУП, в ефірі стало менше новин без посилання на джерело інформації, частіше подаються повідомлення із двома точками зору, ширшає конфліктний контекст обговорення подій, журналісти рідше втручаються своїми коментарями у перебіг подій.
Громадська Рада захисту свободи слова провела вчора „круглий стіл” на тему „Свобода слова в Україні: встановлення громадянського суспільства чи повернення до керованої демократії”, де висловила свою стурбованість тенденціями, які назвала негативними, що прослідковуються останнім часом у відносинах ЗМІ та „нової влади”. „Закриття, тиск і переслідування деяких ЗМІ та журналістів не роблять честі керівництву країни, особливо в світлі взятих нею на себе вимог по демократизації суспільства. Надбання „помаранчевої революції” під загрозою, оскільки нова влада не виконує своїх обіцянок щодо забезпечення рівноправності та свободи слова у мас-медіа”, – вважає Громадська Рада.
На думку політолога Центру політичних цінностей Олеся Донія, сьогодні на зміну темникам кучмістського режиму прийшли „світлики”, які відкрито вказують на те, хто буде наступною жертвою революційної доцільності. Проте, за словами, Олександра Палія, координатора Секретаріату громадської ради з питань свободи слова та інформації, централізованого тиску на ЗМІ зараз немає, „зараз говорять всі все що хочуть, чи те, що хочуть їх власники”.
Таку ситуацію медіа-експерти пов’язують насамперед з підготовкою до парламентських виборів. „Зачистка і перерозподіл медіа-простору і зменшення впливу опозиції – задача влади перед виборами”, – вважає політолог, Володимир Фесенко.
Представники Української Гельсінської спілки з прав людини вважають, що реанімацію свободи слова необхідно розпочати зі зміни українського законодавства у відповідності до норм європейських демократичних інституцій.
Серед першочергових заходів, які правозахисники у доповіді „Права людини в Україні – 2004” рекомендують провести урядові, має бути здійснення програми реформування державних ЗМІ через зміну їхньої системи управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ. Йдеться насамперед про запровадження суспільного телерадіомовлення.
Не менш важливим кроком влади на шляху до забезпечення у державі свободи слова має стати законодавче та практичне забезпечення незалежності державного органу регулювання телерадіомовлення. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення повинна отримувати достатнє фінансування, необхідне для забезпечення її незалежності та належного виконання своїх функцій.
Ситуація у сфері ЗМІ, на думку правозахисників, має поліпшитися, якщо зобов’язати медіа-власників оприлюднювати зміст редакційної політики і встановити юридичну відповідальність за неоприлюднення, невчасне оприлюднення редакційної політики або оприлюднення редакційної політики, яка не відповідає дійсності.
Невідомо, чи прислухається влада до рекомендацій громадськості зараз, коли перевага надається „відлову” корупціонерів. Можна впевнено сказати лише те, що правозахисні та інші громадські організації пильно слідкуватимуть за діями влади у напрямку забезпечення свободи слова та гостро реагуватимуть на порушення цього невід’ємного для демократичного суспільства права людини.
Олена Голюк,