„Недоторканий” уряд
Однією із проблем, яка сьогодні гальмує вирішення політичної кризи в Україні є незавершеність процедури відставки Кабінету Міністрів України очолюваного В. Януковичем.
Відомо, що у пункті 7 Постанови Верховної Ради України “Про стабілізацію політичної та соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожують суверенітету і територіальній цілісності України” від 1 грудня 2004 року висловлено недовіру Кабінетові Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 115 Конституції України прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінетові Міністрів має наслідком відставку Кабінету Міністрів. У цьому випадку глава держави повинен негайно видати указ(и) про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів, та розпочати процедуру формування нового складу Уряду.
Щоправда у Конституції України є ще “зайве” положення частини шостої статті 115 про те, що Прем’єр-міністр України зобов’язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри. У нашому випадку це мало що змінює. Просто замість одного порушника Конституції – Л.Кучми, який не виконує свого конституційного обов’язку – маємо ще одного такого суб’єкта – В.Януковича, який не подав Л.Кучмі заяву про відставку.
Чим же мотивують свою позицію ці особи.
Аргумент перший – рішення Верховної Ради України не правове, а політичне. Частково так. Але Парламент, як і Уряд, орган політичний і така оцінка та її мотиви не змінюють правових наслідків. Для прикладу, можна пригадати ситуацію з відставкою Уряду В. Ющенка у травні 2001 року.
Аргумент другий – питання про відповідальність Кабінету Міністрів очолюваного В. Януковичем не могло розглядатись, оскільки 16 березня 2004 року Верховною Радою було схвалено Програму діяльності Уряду В. Януковича, а відповідно до частини другої статті 87 Конституції України питання про відповідальність Кабінету Міністрів не може розглядатися Верховною Радою протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів.
У зв’язку з цим, мусимо визнати, що гарантом здійснюється недобросовісне тлумачення даного положення Основного Закону України. Ключовим питанням у тлумаченні будь-якої норми є з‘ясування мети (призначення) цієї норми. У нашому випадку метою є забезпечення можливості новосформованому Уряду гарантовано відпрацювати перший рік, аби увійти в курс справ і мати можливість реалізувати першочергові заходи своєї Програми. При цьому Програма діяльності Кабінету Міністрів повинна розроблятися і затверджуватися на весь строк повноважень Уряду.
Отже, норма про неможливість розгляду протягом року питання про відповідальність Кабінету Міністрів після схвалення парламентом Програми діяльності стосується лише новосформованого Уряду, а сама Програма повинна розроблятися і схвалюватися на весь строк повноважень Кабінету Міністрів України. Про це свідчить не лише системне тлумачення положень Конституції України, але й ряд інших джерел.
Зокрема, у статті 8.2.1. Регламенту Верховної Ради України зазначено, що “Кабінет Міністрів України… подає Верховній Раді у місячний термін після свого утворення програму діяльності на період своїх повноважень”.
Крім того, про аналогічне тлумачення частини другої статті 87 Конституції України свідчить частина перша статті 11 Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, відповідно до якої “новосформований Кабінет Міністрів України не пізніш як у шістдесятиденний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Міністрів України на строк своїх повноважень”. І хоча цей Закон так і не набув чинності (як відомо, він вісім разів приймався Верховною Радою України трьох різних скликань, але Л. Кучма стільки ж разів застосовував до нього право вето) проте до цього тлумачення конституційної норми (а саме так можна розуміти частину першу статті 11 Закону), зауважень та пропозицій у Л. Кучми не було.
У необґрунтованості позиції Л. Кучма можна пересвідчитися і на гіпотетичній ситуації. Наприклад, якщо певному складу Уряду парламент щорічно схвалюватиме Програму діяльності, тоді питання про його відповідальність навіть розглядатися не може, що в принципі унеможливлює застосування низки інших положень Конституції України.
Нагадаємо, що для Кабінету Міністрів очолюваного В. Януковичем правомірна “індульгенція на недоторканість” була видана Парламентом 17 квітня 2003 року (Див. Постанову Верховної Ради України “Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України” від 17 квітня 2003 року N729-IV). Відповідно 18 квітня 2004 року строк такої недоторканості Уряду В.Януковича закінчився.
Таким чином, рішення Верховної Ради України від 1 грудня 2004 року про висловлення недовіри Кабінету Міністрів України абсолютно легітимне. В. Янукович, не подаючи заяву про відставку, а Л. Кучма не видаючи актів про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів, порушують Конституцію України. В сьогоднішніх умовах ця бездіяльність є особливо небезпечною і при негативних наслідках, передбачених статтею 364 Кримінального кодексу України, може виявитися злочинною.
Ігор Коліушко,
Віктор Тимощук
Центр політико-правових реформ
P.S. Останньою озвученою технологією збереження Уряду В. Януковича відтепер називається “відпустка” Прем’єр-міністра на період виборчої кампанії, що начебто відповідно до трудового законодавства є перешкодою для його звільнення з роботи.
Проте ця гарантія взагалі не стосується членів Кабінету Міністрів. Підстави для припинення повноважень даної категорії політиків сьогодні визначаються лише Конституцією України (частини перша – четверта статті 115), і Кодекс законів про працю України в цій частині на них не поширюється.
РУПОР