Не звільняли з СІЗО, бо документи залишилися в окупації. Допомагали юристи

Олександр Білоус (ім’я чоловіка змінене) потрапив під варту у 2019 році та весь цей час провів у Дніпровському слідчому ізоляторі. Вже через три роки по справі Білоуса Мелітопольський міськрайонний суд виніс вирок, яким чоловіка було визнано винним. Не погодившись з вироком, Олександр з адвокатом подав апеляційну скаргу.

Окупація Мелітополя стала на заваді. До апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження разом із поданою апеляційною скаргою не встигли потрапити, та так і залишилися у Мелітопольському суді. У квітні 2023 року чоловік мав вийти на волю, але так і не зміг: адміністрація СІЗО його не звільнила. За допомогою Олександр Білоус звернувся до громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у місті Києві. 

Чоловік мав звільнитися 1 квітня 2023 року: саме тоді завершувався строк його покарання. Однак чоловік залишався ув’язненим. Адміністрація СІЗО не звільняла чоловіка, лише знизувала плечима: через подану апеляційну скаргу вирок не набрав законної сили, а без цього його не можуть звільнити. З того часу Олександр Білоус утримувався у слідчому ізоляторі незаконно. 

Перше клопотання

«Є вирок, яким людину засуджують на певний строк, і є час для подання апеляції — 30 днів. Якщо людина за цей час не подає апеляцію, вирок набирає законної сили. Білоусу дали чотири роки позбавлення волі. Адвокат Олександра подав апеляційну скаргу до місцевого суду в Мелітополі, остання разом зі справою там залишилася. Оскільки Білоус став апелянтом і оскаржив вирок, той не може набрати законної сили. 

Станом на 1 квітня 2023 року він вже відбув призначене покарання і з наступного дня почав «пересиджувати», що, звісно, є незаконним позбавленням волі. Однак адміністрації СІЗО було байдуже, вони пояснювали Олександру, що не знають, що з ним робити, але поки вирок не набере законної сили – чоловік буде перебувати в СІЗО», — розповідає юрист приймальні Микита Ступак.

Після 1 квітня 2023 року жодних законних підстав далі утримувати чоловіка в слідчому ізоляторі не було. Щоб припинити порушення права чоловіка на свободу, юрист підготував документи, склав клопотання до слідчого судді і прокуратури в порядку статті 206 КПК України та передав клієнту, розповівши йому подальший план дій. Але з першого разу клієнт документи не подав.

«Олександр пояснював, що він боявся. Я йому казав, щоб він подавав документи, але він боявся та не послухав мене. Причину свого страху чоловік так і не зміг пояснити. Припускаю, що він боявся скаржитися на адміністрацію СІЗО та через можливу появу після цього проблем», — розповідає юрист.

Інший шлях

Пізніше юрист повторно відправив клопотання клієнту, однак Олександр так і не наважився поскаржитись про своє становище до слідчого судді. Замість цього чоловік обрав інший шлях до свободи, який є неочевидним та водночас довший за строками.

Олександр скористався статтею 615-1 Кримінального процесуального кодексу України (відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану), подавши відповідне клопотання до суду. Після відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження справа була направлена до суду апеляційної інстанції, де Олександр вже подав заяву про відмову від раніше поданої апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції.

У серпні 2023 року апеляційний суд задовольнив заяву та вирок нарешті набрав законної сили, а в жовтні Олександр вже вийшов на свободу. Таким чином, чоловік незаконно утримувався в установі шість місяців.

«Звісно, чудово, що чоловік нарешті отримав омріяну свободу, однак подавши клопотання в порядку статті 206 КПК України у Олександра були великі шанси вийти на свободу набагато раніше. Навіть якби слідчий суддя відмовив у задоволенні скарги Білоуса, то у нього відкривалася б перспектива поскаржитися до Європейського суду з прав людини. Вже після того, як Олександра було звільнено, я йому пропонував підготувати позов до суду про відшкодування моральної шкоди за незаконне утримання в СІЗО протягом шести місяців. Проте чоловік настільки був заляканий, що більше не хотів зв’язуватися з правоохоронною системою», — розповідає юрист.

Проблема втрачених матеріалів провадження

Впродовж 2023 року до приймальні у Києві вже зверталося декілька осіб з подібною проблемою відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. 

Подібні проблеми почали з’являтися після окупації українських територій з 2014 року. Всі ці справи об’єднує те, що матеріали кримінального провадження знаходяться на окупованих територіях, водночас підозрюваний, обвинувачений або засуджений перебувають на підконтрольній Україні території. 

У 2021 році ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куроченко та Золотухін проти України», яким фактично визнав тривалу бездіяльність органів влади у відновленні матеріалів втрачених кримінальних проваджень, через що заявники тривалий час перебували у стані невизначеності. У 2022 році законодавцем були внесені суттєві зміни до КПК України стосовно відновлення втрачених матеріалів кримінальних проваджень. Якщо раніше ставилася вимога про повне відновлення таких матеріалів для розгляду справи, то відтепер якщо зібраних матеріалів недостатньо для точного їх відновлення, то слідчий суддя або суд відновлює такі матеріали в тому обсязі, який вважає достатнім для ухвалення відповідного судового рішення. 

«На прикладі історії Олександра ми бачимо, що хоча механізм відновлення матеріалів кримінальних проваджень на практиці функціонує, яким чоловік і скористався, проте важливо не зволікати із захистом своїх прав, як тільки стає зрозуміло, що вони порушуються або ж не дотримуються, та вчасно звертатися до правозахисників, аби не утримуватися незаконно в установах виконання покарань», — додає Микита Ступак.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube

Матеріал підготовлено за фінансової підтримки Благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД» в рамках реалізації проекту «Прискорення прогресу у зменшенні тягаря туберкульозу та ВІЛ-інфекції в Україні», підтриманого Глобальним фондом для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.