Навіщо змінювати підходи до кримінального покарання колаборантів? 

Як змінити підходити до кримінального покарання за колабораціонізм та навіщо їх змінювати? Дослідження на цю тему підготувала суддя Галицького районного суду Львова Катерина Котельва. В своїй роботі вона розглядає недосконалість наявного українського законодавства щодо цього злочину, аналізує норми міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини. 

Повністю із дослідженням можна ознайомитися у публікації: Як змінити підходи до відповідальності за колабораційну діяльність: статті правників. Нижче наводимо пропозиції авторки дослідження щодо змін в законодавстві, які допоможуть удосконалити покарання винних в злочині колабораціонізму. 

Притягнення до відповідальності осіб, які співпрацювали з окупаційною владою, сьогодні для України є важливим елементом протидії збройній агресії рф. Не можна недооцінювати важливість реагування держави, яка перебуває в стані війни, на факти колабораційної діяльності на тимчасово окупованих територіях (далі – ТОТ), оскільки така співпраця призводить до зміцнення вертикалі органів окупаційної влади та несе загрозу національним інтересам держави. Водночас колабораціонізм – складне та багатовимірне явище. Його  оцінка потребує виважених підходів. Державну політику України щодо колаборантів можна охарактеризувати як каральну. Нині це викликано нагальною необхідністю зберегти державність, проте така політика може призвести до серйозних негативних наслідків в майбутньому. 

Каральний підхід та недосконалість статті 111-1 КК України, диспозиції якої є надто широкими і не завжди дають змогу людям на ТОТ передбачити наслідки взаємодії з окупаційною владою, а також негнучкі  санкції позбавляють суд можливості призначити пропорційне скоєному покарання. Обидва фактори свідчать про загрозу порушення прав людини під час  притягнення до кримінальної відповідальності за колабораціонізм. 

Можна припустити, що застосування розбалансованої системи покарання  спричинить такі негативні наслідки:

• справи в Європейському суді з прав людини та рішення проти України (далі – ЄСПЛ);
• порушення принципу індивідуалізації та справедливості покарання на національному рівні;
• тиск та звинувачення України з боку міжнародної спільноти щодо недотримання прав людини та неврахування правил окупації, які встановлює міжнародне гуманітарне право (далі – МГПМіжнародне гуманітарне право);
• неузгодженість заходів кримінального переслідування з іншими інструментами перехідного правосуддя;
• гальмування процесів реінтеграції населення деокупованих територій тощо.

Тому  законодавство щодо покарання за колабораціонізм потребує удосконалення. 

Частина 1 статті 111-1 КК України передбачає кримінальне покарання за колабораціонізм в інформаційній сфері – публічні заперечення або заклики на підтримку держави-агресора. Відповідно до класифікації за статтею 12 КК України це – кримінальний проступок.

Притягнення до кримінальної відповідальності за поширення певної інформації є втручанням в основоположне право людини на свободу вираження поглядів, яке захищає стаття 10 ЄКПЛ. Правомірність такого втручання визначається за допомогою трискладового тесту:

1. Законність – ч. 1 ст. 111-1 КК України.
2. Легітимна мета – захист інтересів національної безпеки. 
3. Пропорційність втручання суди мають оцінювати в кожному окремому випадку, враховуючи низку факторів, таких як контекст поширення інформації, особу поширювача, інші чинники. 

Щодо покарання, як елементу пропорційності втручання в захищене право, його характеру та тяжкості, слід зазначити таке:

1. Виникають певні сумніви щодо необхідності в демократичному суспільстві встановлення саме кримінального покарання за вчинення дій, передбачених диспозицією частини 1 статті 111-1 КК України. Вбачається доцільним обговорення заміни кримінальної відповідальності на адміністративну, а в подальшій перспективі – на заходи люстрації, оскільки покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за своєю суттю тотожне заборонам, які передбачає процедура люстрації.
2. Тяжкість покарання за частиною 1 – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років – не викликає суттєвих занепокоєнь щодо його непропорційності.

Покарання за частиною 1 викликає занепокоєння й в іншому аспекті – його неефективності. В переважній більшості випадків за вчинення цього кримінального правопорушення до відповідальності притягаються пенсіонери або інші непрацюючі користувачі соціальних мереж, обмеження права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю для яких не досягає мети кримінального покарання (кари, виправлення, запобігання вчинення нових злочинів засудженим або іншими особами).

Тож доцільно доповнити санкцію частини 1 статті 111-1 КК України іншими видами покарань, наприклад, громадськими роботами або штрафом, які матимуть не тільки необхідний ефект кримінального покарання, а й користь для українського суспільства. 

Частина 2 статті 111-1 КК України передбачає покарання за адміністративний колабораціонізм – зайняття посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. 

Професійна діяльність та працевлаштування підпадає під захист статті 8 ЄКПЛ. Тож будь-яке втручання, яким в даному випадку є кримінальна відповідальність, має бути пропорційним його меті. Оцінюючи пропорційність втручання через призму міри покарання (його характер та тяжкість), слід зазначити:

1. Щодо характеру покарання. Заміна кримінальної відповідальності на адміністративну, а в подальшій перспективі – на заходи люстрації, виглядає доцільною, адже покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за своєю суттю тотожне люстрації.
2. Тяжкість покарання не викликає суттєвих занепокоєнь. Проте видається доцільним доповнити санкцію частини 2 статті 111-1 КК України іншими видами покарань, наприклад, громадськими роботами або штрафом, які матимуть не тільки необхідний ефект кримінального покарання, а й користь для українського суспільства.

Додаткове покарання у виді конфіскації майна також необхідно оцінити на предмет пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, яке захищає стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ. Таку оцінку повинен проводити суд, який розглядає справу. Оскільки суд наділений дискрецією призначати конфіскацію або не призначати, суттєвих занепокоєнь це не викликає.

Головна проблема притягнення до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 111-1 КК України лежить в площині її неузгодженості з нормами міжнародного гуманітарного права. Нинішня редакція кодексу не враховує правила, викладені в Гаазьких, Женевських конвенціях та Додаткових протоколах до них, що регулюють життя під час військової окупації. Як наслідок, до кримінальної відповідальності притягають за діяльність, спрямовану на забезпечення життєдіяльності населення під час військової окупації, а також інші види діяльності, які з точки зору МГПМіжнародне гуманітарне право є цілком законними. Через невідповідність національного законодавства МГПМіжнародне гуманітарне право вбачається ризик порушення права, втручання в яке в подальшому з високою ймовірністю не буде визнано ЄСПЛ необхідним в демократичному суспільстві. 

Тож необхідність приведення положень частини 2 статті 111-1 КК України у відповідність до норм МГПМіжнародне гуманітарне право є нагальною.

Крім цього, концепції перехідного правосуддя для України не передбачають накладення люстраційних заборон на захищені категорії робіт саме з вищевикладених міркувань – оскільки це суперечитиме міжнародним нормам. Тож притягаючи сьогодні таких осіб до кримінальної відповідальності, держава створює перешкоди для застосування інструментів перехідного правосуддя в майбутньому.

Колабораціонізм в освіті межує з двома статтями ЄКПЛ: 

• зі статтею 10 в частині пропаганди в закладах освіти;
• зі статтею 8 в частині дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора (дії пов’язані з професійною реалізацією).

Алгоритм дії трискладового тесту однаковий для обох випадків. Проаналізуємо пропорційність втручання в права так само через характер та тяжкість покарання.

Щодо характеру покарання. 

За вчинення освітнього колабораціонізму доцільно додатково до кримінального покарання передбачити адміністративні стягнення, а також заходи люстрації. Такий набір інструментів дозволить державі ефективно та пропорційно реагувати на випадки колабораціонізму та тимчасово усунути освітян, які пішли на співпрацю з окупантом, від педагогічної діяльності, тобто захистити державні інтереси, не порушуючи при цьому права людини.

Не можна виключати, що за певних умов, таких як безвихідне становище вчителя та вимушений життєвими обставинами характер співпраці, будь-яке кримінальне покарання буде визнано ЄСПЛ непропорційним втручанням в право людини на приватне життя. Натомість інші заходи (адміністративні, люстрація) вважатимуться цілком пропорційними.

Щодо тяжкості покарання. 

Законодавець передбачає три види кримінальних покарань за освітній колабораціонізм:

Виправні роботи

Покарання у виді виправних робіт на строк до двох років не має явних ознак непропорційності. Проте є застереження щодо його ефективності.

Загальна частина КК України визначає, що покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків.

Такий вид кримінального покарання для вчителя, який втратив довіру через співпрацю з окупантом, навряд чи можна вважати доречним, адже покарання у виді виправних робіт відбувається за місцем роботи. Специфіка освітньої діяльності вимагає якнайшвидшого відмежування вчителя-колаборанта від учнів.

Арешт

Відповідно до останніх змін до КК України, пов’язаних з удосконаленням кримінальних покарань, покарання у виді арешту призначається лише військовослужбовцям. Тож покарання у виді арешту за колабораціонізм в освіті не узгоджується з Загальною частиною КК України, а тому не може призначатись.

Позбавлення волі

Санкція частини 3 статті 111-1 КК України надає суду можливість застосувати статтю 75 та призначити покарання у вигляді позбавлення волі без його реального відбуття. Це свідчить про гнучкість кримінального закону та можливість його застосовувати під індивідуальні обставини справи. 

Таким чином, по суті єдиним дієвим покаранням за колабораціонізм в освіті є позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років, яке засуджена особа може відбувати реально, а може бути звільнена від відбування покарання з випробуванням.

При цьому законодавцем проігнорований такий вид покарання як громадські роботи, які винний освітянин міг би виконувати на користь суспільства та держави.

Частина 4 статті 111-1 КК України передбачає покарання за економічний колабораціонізм та викликає занепокоєння, як з точки зору кваліфікації, так і щодо санкції статті.

Проблематика кваліфікації полягає, насамперед, у відсутності чіткого розуміння, а, значить, і відсутності правової  визначеності щодо дій, які є кримінально караними за цією частиною. Частина 4 не встановлює мінімальний поріг матеріальних ресурсів, передача яких тягне кримінальну відповідальність, а будь-яка господарська діяльність на ТОТ може вважатися злочином, адже її провадження завжди тягне взаємодію з незаконними органами окупаційної влади. Тобто передача пляшки води російському солдату та сплата податків за ведення бізнесу на окупованій території сьогодні можуть бути кваліфіковані як колабораційна діяльність за частиною 4 статті 111-1 КК України.

Також слід проаналізувати питання кримінального покарання за провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором в таких двох вимірах:

Через призму МППЛ

Право займатися своєю звичною діяльністю, своїм ремеслом є частиною приватного життя людини. Якщо мешканець ТОТ мав бізнес до окупації і продовжив його вести, заробляючи собі на життя, після окупації, покарання за таке має бути пропорційним його меті. Інакше з високою ймовірністю матиме місце порушення державою статті 8 ЄКПЛ.

В цьому контексті кримінальне переслідування саме по собі може вважатися надмірним втручанням в права людини, а тому запровадження інших механізмів захисту державних інтересів (адміністративні санкції, люстрація) може виглядати доцільним. 

Вид та міра кримінального покарання, а саме його тяжкість, є другим чинником при оцінці пропорційності покарання. 

Щодо тяжкості покарання, то  частина 4 передбачає такі види покарань:

1. Штраф до 10 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.

Широкий спектр дій, які потенційно вважаються злочинними, потребує такий самий широкий спектр покарань, для того, щоб суд мав можливість, з урахуванням індивідуальної ситуації, призначити покарання, яке відповідатиме вчиненому злочину. Загалом, санкція частини 4 не виглядає надмірно суворою та дає суду можливість призначити покарання з урахуванням індивідуальних обставин.

Водночас санкція не передбачає такого покарання як громадські роботи, які винний міг би виконувати на користь суспільства та держави. Тож доцільно доповнити санкцію частини 4 цим видом покарання.

Занепокоєння викликає додаткове покарання за економічний колабораціонізм – конфіскація майна. Це єдина частина статті 111-1 КК України, санкція якої передбачає обов’язкову конфіскацію, а суд не наділений правом вирішувати застосувати його чи ні. Таке додаткове покарання може стати надмірним тягарем для обвинуваченого, що призведе до порушення державою статті 1 Першого протоколу до ЄКПЛ (права на мирне володіння майном).

Дотримання стандартів прав людини вимагає внесення змін в частину 4 та надання суду дискреційних повноважень щодо застосовування конфіскації майна або призначення покарання без такої.

Через призму МГПМіжнародне гуманітарне право

Стаття 48 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Гаазької Конвенції 1907 року) встановлює право окупанта стягувати податки, внаслідок чого на нього покладається обов’язок нести витрати по управлінню окупованою територією.

Стягування податків є закономірним для населення результатом режиму окупації. Отже притягнення Україною своїх громадян до кримінальної відповідальності за виконання вимог окупанта може мати для нашої держави негативні наслідки, адже не відповідатиме правилам МГПМіжнародне гуманітарне право. Окрім того, невідповідність криміналізації співпраці на ТОТ правилам режиму окупації може призвести до встановлення ЄСПЛ непропорційного втручання в захищене право людини.

Частина 5 статті 111-1 КК України, як і частина 2, передбачає покарання за адміністративний колабораціонізм – зайняття посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. 

Не зважаючи на те, що ідеться про керівні посади в органах окупаційної влади, така діяльність також підпадає під захист статті 8 ЄКПЛ, адже стосується працевлаштування, доступу до професії, можливості заробляти собі на життя. Тож кримінальна відповідальність є втручанням в право, що має бути пропорційним його меті. Оцінюючи пропорційність втручання через призму міри покарання (його характер та тяжкість), слід зазначити:

1. Щодо характеру покарання. Враховуючи те, що обіймаючи посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, колаборант істотно допомагає окупанту створювати вертикаль незаконних органів влади, шкода національним інтересам є суттєвою, тож кримінальне покарання за такі дії є цілком адекватним заходом, спрямованим на захист національної безпеки України. Заходи люстрації не є перспективними щодо колаборантів, які зголосились зайняти керівні посади в органах окупаційної влади, адже санкція частини 5 в будь-якому випадку передбачає обов’язкове додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Ситуація притягнення до кримінальної відповідальності та засудження за тяжкий злочин одних та застосування заходів люстрації за такі самі дії до інших неприпустима, адже є свавільною поведінкою держави та не відповідає принципу правової визначеності.
2. Щодо тяжкості покарання. Санкція частини 5 передбачає лише один вид покарання: позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Це – тяжкий злочин. Враховуючи певні індивідуальні обставини, суд може звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, тобто застосувати статтю 75 КК України. Тож кримінальний закон можна вважати достатньо гнучким, а ризик непропорційного втручання в захищене право невисоким. Водночас, видається доцільним доповнити санкцію частини 5 статті 111-1 КК України альтернативним покаранням у виді штрафу, який засуджений сплатить в державний бюджет.

Щодо захищених МГПМіжнародне гуманітарне право видів діяльності в контексті кримінальної відповідальності за частиною 5 КК України необхідно звернути увагу на Постанову ККС ВС від 02 лютого 2024 року у справі №638/5446/22, в якій суд відхилив можливість застосування до засудженого керівника комунального підприємства норм МГПМіжнародне гуманітарне право, оскільки він не займався ліквідацією аварій на об’єктах комунального господарства, наслідків надзвичайних ситуацій тощо, а лише обіймав керівну посаду та отримував заробітну плату. 

Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, необхідність приведення частини 5 статті 111-1 у відповідність з нормами МГПМіжнародне гуманітарне право виглядає нагальною, адже кримінальний закон в цій частині не відповідає принципу правової визначеності, оскільки не завжди дає можливості населенню ТОТ передбачати наслідки своєї поведінки.

Колабораціонізм у виборчій сфері, а саме: добровільна участь в організації та проведенні незаконних виборів або референдумів на ТОТ або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на ТОТ спричиняє істотну шкоду інтересам національної безпеки України. Ризики порушити права людини через кримінальне переслідування за такі дії мінімальні.

Вчинення дій, передбачених частиною 6 статті 111-1 КК України, – особливо тяжкий злочин. Ідейні колаборанти безумовно є небезпечною категорією та несуть загрозу для країни.

Політична діяльність на окупованих територіях нормами МГПМіжнародне гуманітарне право не регулюється.

Інформаційна діяльність у співпраці з державою-агресором, як і частина 1 статті 111-1 КК України, відноситься до колабораціонізму в інформаційній сфері. Тож такі дії межують зі статтею 10 ЄКПЛ, а правомірність втручання в захищене право необхідно перевіряти за допомогою трискладового тесту. Враховуючи тяжкість покарання за частиною 6, існують певні побоювання щодо пропорційності втручання. Правила статті 75 Загальної частини КК України дозволяють суду прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням (без реального його відбування) лише при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, внаслідок чого обвинувачені за частиною 6 можуть отримати значні строки покарання, які відбуватимуть виключно реально.

Видається доцільним доповнити санкцію частини 6 статті 111-1 КК України альтернативним кримінальним покаранням у виді штрафу, який засуджений сплатить в державний бюджет, що, окрім користі для держави, певним чином збалансує втручання в права людини в аспекті тяжкості покарання.

Люстрація не є перспективним заходом за дії, передбачені цією частиною, адже санкція в будь-якому випадку передбачає обов’язкове додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Ситуація притягнення до кримінальної відповідальності та засудження за особливо тяжкий злочин одних та застосування заходів люстрації за такі самі дії до інших неприпустима, адже є свавільною поведінкою держави та не відповідає принципу правової визначеності.

Частина 7 статті 111-1 КК України є найбільш проблемною з точки зору її співвідношення з міжнародними нормами. Вона містить 2 окремі форми, які є особливо тяжкими злочинами.

Проаналізуймо частину 7 статті 111-1 через призму відповідності нормам МППЛ, МГПМіжнародне гуманітарне право та пропорційності можливого покарання.

Відповідність нормам МППЛ

Аналогічно частинам 2 та 5, зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах підпадає під захист статті 8 ЄКПЛ, адже стосується працевлаштування, доступу до професії, можливості заробляти собі на життя. Тож кримінальна відповідальність і в цьому випадку є втручанням в захищене Конвенцією право. 

Міра покарання – позбавленням волі на строк від 12 до 15 років – викликає занепокоєння в контексті пропорційності втручання. 

Кримінальний характер покарання є цілком виправданим, адже колаборант, займаючи посаду в судових або правоохоронних органах, допомагає окупанту створювати вертикаль незаконних органів влади, наділених функціями примусу, тож шкода національним інтересам та безпеці є істотною.

В свою чергу, тяжкість покарання викликає занепокоєння. Санкція частини 7 виглядає надмірно жорсткою, вона позбавляє суд можливості застосувати гнучкі підходи до оцінки конкретних індивідуальних обставин справи та призначити пропорційне покарання. В деяких випадках незрозуміло: яким чином суд має обґрунтувати доцільність саме такого суворого покарання (від 12 до 15 років позбавлення волі).

Суди позбавлені повною мірою застосувати принцип індивідуалізації покарання, з урахуванням посади, яку зайняла особа, виду діяльності та функціональних обов’язків, ступеню загрози охоронюваним інтересам, серйозності спричиненої шкоди, мотиву, мети, особи порушника, інших індивідуальних обставин справи. Держава повинна максимально виважено підходити до міри покарання, яке є втручанням в сферу приватного життя людини.

Судова практика пішла тим шляхом, що незалежно від зайнятої в правоохоронних органах посади, такі дії необхідно кваліфікувати за частиною 7 статті 111-1 КК України. Правила статті 75 Загальної частини КК України дозволяють суду прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням (без реального його відбування) лише при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, внаслідок чого обвинувачені за частиною 7  можуть отримати значні строки покарання, які відбуватимуть виключно реально (наприклад, водії, бухгалтери, інші працівники незаконно створених правоохоронних органів, які не здійснюють правоохоронну функцію).

Необхідно враховувати, що в дискусії щодо кваліфікації дій осіб, які зайняли посади в незаконно створених правоохоронних органах, але не виконували правоохоронні функції, остаточно крапку поставив Верховний Суд, дійшовши висновку про те, що особа, яка працювала у правоохоронних органах окупаційної влади, несе відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК України незалежно від займаної посади (Постанова від 22 січня 2024 року у справі № 953/406/23).

Відповідність нормам МГПМіжнародне гуманітарне право

Частина 7 передбачає кримінальну відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на ТОТ.

Водночас, правила МГПМіжнародне гуманітарне право покладають на окупанта обов’язок підтримувати правопорядок на окупованих ним територіях (зокрема, стаття 43 Гаазької Конвенції 1907 року). Тож правоохоронна діяльність на окупованих територіях з точки зору міжнародних норм вважається цілком законною. 

Також частина 7 передбачає кримінальну відповідальність за добровільну участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на ТОТ. 

Не зважаючи на пряму вказівку в диспозиції на добровільність, в більшості випадків ідеться про громадян України, які були мобілізовані окупантом, що виключає добровільність через саму суть мобілізації.

Згідно зі статтею 51 Женевської конвенції (ІV) Про захист цивільного населення під час війни, окупаційна держава не може примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в її збройних чи допоміжних силах. Забороняється будь-який тиск чи пропаганда, спрямовані на забезпечення добровільного вступу на військову службу.

Згідно зі статтею 8 Римського Статуту примушення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, до служби у збройних силах ворожої держави є воєнним злочином.

Таким чином, суб’єкти частини 7 статті 111-1 можуть одночасно перебувати в 3 статусах:

• колаборанта – за національним законодавством;
• захищеної особи – за МГПМіжнародне гуманітарне право;
• жертви воєнного злочину – за міжнародним кримінальним правом.

Щодо пропорційності можливого покарання

Вищезазначені міжнародні норми не забороняють Україні переслідувати колаборантів, тим самим захищаючи інтереси національної безпеки, водночас, призначення покарання, яке явно непропорційне індивідуальній ситуації, за умови наявності конфлікту національних та міжнародних норм, створює ризик порушення державою прав людини.

Ситуацію може виправити внесення змін до ч. 7 ст. 111-1 в частині міри покарання: зниження нижньої межі санкції або доповнення покарання у виді позбавлення волі іншими видами, наприклад, штрафом, громадськими роботами.

Люстрація не є перспективним заходом за дії, передбачені цією частиною, адже її санкція в будь-якому випадку передбачає обов’язкове додаткове покарання – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років. Ситуація притягнення до кримінальної відповідальності та засудження за особливо тяжкий злочин одних та застосування заходів люстрації за такі самі дії до інших неприпустима, адже є свавільною поведінкою держави та не відповідає принципу правової визначеності.

Українське національне законодавство потребує впровадження адміністративної відповідальності за колабораціонізм, яка в аспекті характеру покарання здатна усунути ризики непропорційного втручання в права людини. Крім того, необхідно прийняти закон про люстрацію. Заміна кримінального покарання на люстраційні заборони виконає функцію запобіжника від непропорційного втручання в права людини та  одночасно захистить інтереси національної безпеки завдяки усуненню від державних справ неблагонадійних громадян. Стаття 111-1 КК України потребує удосконалення в частині санкцій, які в чинній редакції мають ознаки непропорційного втручання в права людини в аспекті тяжкості покарання, водночас вона потребує доповнення санкцій такими видами покарання як пробаційний нагляд, штраф та громадські роботи. 

Головне зображення: https://depositphotos.com/ua

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber

Ця публікація/візуальний матеріал зроблений завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через USAID Ukraine – USAID Україна. Зміст публікації є виключною відповідальністю УГСПЛ і не обов’язково відображає погляди USAID –  Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.