Публікація

Наталія Кулікова: «Основною проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi та формальнiсть прав жiнок»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

З 2010 року Наталя Кулікова – керівниця програм і координаторка проектів у Чернігівській області з надання безоплатної правової допомоги військовослужбовцям та членам їх сімей (в т.ч. АТО, УБД), а також керівниця Центру правової інформації та консультації Чернігівського громадського комітету захисту прав людини. У 2004 році заснувала та до 2006 року координувала Чернігівську міську громадську організацію «Юридична клініка «Бона Менте».

Наталя Кулікова була учасницею міжнародного стажування в Сполучених Штатах Америки в рамках програми “Public Interest Law and Pro Bono Legal Services in the U.S.” (2013) та навчальної програми «Розробка, моніторинг та оцінювання Національної стратегії з дотримання прав людини та плану її впровадження» (Швеція, 2017 рік) за підтримки Посольства США в Україні та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), а також низки тренінгів-семінарів з прав людини в Україні. Окрім того, з лютого 2017 року вона – регіональна координаторка Північного регіону Мережі правового розвитку.

18922019_769802156513853_9170412285602486303_n

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Ще навчаючись в інституті, я зрозуміла, що не хочу працювати в жодній державній структурі, адже рутинна робота, яка нічого не змінює ані в суспільстві, ані в державі, мені не цікава. Мені хотілось дійсно допомагати людям. Окрім того, через сімейні обставини, я, будучи студенткою без досвіду роботи в правовій сфері, змушена була захищати права своєї родини. Тому ми об’єдналися і за допомогою громадської організації створили юридичну клініку, де, починаючи з 2004 року, надавали безоплатну правову допомогу всім, хто до нас звертався. І саме тоді я зрозуміла, що моє покликання – це робота в третьому секторі, в громадській правозахисній організації, яка і допомагає людям, і змінює державу. І моя робота – це велика частина мого життя, якою я пишаюся, і без якої я не уявляю свого життя.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Працюючи в правозахисній організації, ти постійно навчаєшся: новим знанням, навичкам або вивчаєш досвід інших країн. Це постійне навчання.

Навчалася я в м. Чернігів на юридичному факультеті Українсько-Російського інституту, де на той час викладали кращі теоретики та практики-правознавці міста. І вивчали ми як норми українського, так і норми російського законодавства. Напевно, своєму навчанню я завдячую можливістю отримання практичного досвіду в різних державних структурах та можливості стажування саме в громадській правозахисній організації. Протягом 13 років проходила безліч навчань із правозахисної тематики та міжнародне стажування в Сполучених Штатах Америки та Швеції.

DSC_0097

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Напрямками діяльності я себе не обмежую, часто і життя вносить свої корективи. Мені цікаві нові напрями діяльності, якщо я знаю, що можу щось змінити чи надати допомогу. Так, в 2014 році почалася війна, вона багато чого змінила в моєму житті, і змусила передивитись багато поглядів, у тому числі, й на роботу. Я повністю себе присвятила наданню безоплатної правової допомоги бійцям нашої області, і взагалі всім, хто її потребував. Це були спільні проблеми і одна сім’я з їх сім’ями. Цей напрям діяльності я продовжую і араз, але вже, мабуть, ми всі звикли до стану невизначеності в майбутньому, тому і звернень стає менше, але зазвичай вони набагато складніші, аніж на початку війни.

Також чимало часу забирає робота з громадами для посилення їх спроможності вирішувати проблеми самостійно, надання безоплатної правової допомоги мешканцям. Окрім того, частина моєї діяльності – це напрям роботи в сфері протидії торгівлі людьми, що включає як надання допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, так і навчання державних службовців, працівників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, поліції та інших громадських організацій з цього питання; правова просвітницька діяльність та ін.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, звичайно. Дуже багато випадків порушення прав жінок виявляється під час консультування в приймальні. Найбільше звернень є з трудового законодавства та насильства в сім’ї. І якщо порушення трудового законодавства можливо довести та мінімізувати, то насильство в сім’ї – це проблема більша, починаючи від стереотипів в суспільстві і закінчуючи реальною допомогою постраждалій.

DSC_0250

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Як на мене, найбільшим успіхом правозахисного руху є його активізація, мобільність в реагуванні на ситуацію в країні та об’єднання зусиль. За останні три роки багато змін відбулося, і завдяки цьому в деяких напрямках захисту прав людини держава почала реагувати на думку громадських, міжнародних організацій і донорів, що працюють спільно в Україні.

Окрім того, й самі громадяни почали розуміти та захищати свої права або допомагати зробити це іншим, стаючи так званими «параюристами» в своїх громадах або приєднуючись, як волонтери, до діяльності громадських організацій.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Найбільшою проблемою є опір держави або державних службовців, що мають виконувати свої обов’язки, але через, можливо, радянське ставлення, не хочуть змін. Але в деяких напрямках роботи та завдяки міжнародним організаціям ми можемо «розтопити лід» і працювати спільно, а не бути ворогами.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

Мені важко сказати, але думаю, що уваги правозахисні організації приділяють досить багато. Однак, для змін потрібен час та комплексна право-просвітницька діяльність, спрямована на різні цільові аудиторії. Вирішити або змінити будь-яку проблему можливо тільки в комплексі, адже і наше суспільство, і наші чиновники мають багато стереотипів, які впливають на їх життя та роботу.

KAV_3018

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Основною проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi та формальнiсть прав жiнок. Реальна ситуацiя в цiлому є прямо протилежною правовим нормам, адже в більшості випадків жінки відмовляються захищати свої права або через незнання та нерозуміння проблеми, або через зневіру в можливості зміни ситуації. Саме тому, на мій погляд, потрібно привертати увагу суспільства, державних службовців та працівників органів місцевого самоврядування до цієї теми, проводячи просвітницькі заходи, адвокасі-кампанії, або щось інше, поширюючи інформацію та алгоритми надання допомоги постраждалим від насильства. Окрім того, це може бути серія навчань для державних структур, які повинні на це реагувати, адже головним є розуміння проблеми та бажання змінити ситуацію.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Мене завжди надихають люди: або колеги, яких в мене багато по всій Україні, адже наша організація входить до багатьох спілок та мереж, або друзі-правозахисники, або клієнти, або саме життя. Також завжди розумію, що «хто, як не я!»

Спілкувалась Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»

Звернення Правозахисного порядку денного з приводу відмови де-факто влади Криму відпустити на лікування журналіста радіо «Свобода»...

11 Жовтня 2018

Правова абетка: спротив поліції

Подкаст Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова абетка» виходить за підтримки мережі громадських приймалень та...

01 Жовтня 2018

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: