Публікація

Наталія Гурковська: «Важливо не бути байдужими, не замовчувати, не боятись викривати порушників»

Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

17 травня правозахисна спільнота відзначає Міжнародний день проти гомофобії і трансфобії. УГСПЛ доєднується до зусиль громадянського суспільства протидіяти будь-яким формам насильства проти людей із іншою сексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю (СОГІ) та засуджує дискримінацію за ознаками СОГІ.

ЛГБТКІ (лесбійки, геї, бісексуал(к)и, трансгендерні, квір та інтерсекс) спільнота України потребує постійної уваги щодо захисту своїх прав і протидії насильства. 23 лютого 2018 року у Києві відбулась спільна конференція УГСПЛ та Правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ» «Виклик без відповіді: злочини ненависті проти ЛГБТ в Україні». УГСПЛ закликала МВС удосконалити закон щодо покарання за злочини ненависті.  А 3 травня 2018 року на запрошення представників Академії патрульної поліції координатор проекту із захисту прав представників ЛГБТКІ-спільноти УГСПЛ Владислав Петров провів бінарне заняття з навчальної дисципліни «Толерантність та недискримінація в роботі поліцейських».

Цього разу ми пропонуємо інтерв’ю із адвокаткою і правозахисницею Наталією Гурковською, яка працює у спільному проекті УГСПЛ і Freedom House «Навчання представників правозахисних НГО, ЛГБТКІ організацій та журналістів стосовно прав представників ЛГБТКІ». Цей проект має на меті посилення спроможності прибічників і прибічниць ЛГБТКІ-руху в Україні та дружніх до ЛГБТКІ-спільноти юристів, адвокаток у різних регіонах України, через поглиблення знань із захисту прав представників і представниць ЛГБТКІ-спільноти для активних дій в своїх регіонах.

FB_IMG_1499203527856

Адвокатка Наталія Гурковська – регіональна координаторка взаємодії із громадськістю Уповноваженої ВРУ з прав людини у Вінницькій області, випускниця дистанційного курсу навчання адвокатів правам людини.

З 2008 року співпрацює з Вінницькою правозахисною групою (ВПГ) як адвокатка в кримінальних та адміністративних справах. Зокрема, Наталія представляла біженців у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності, видворення, оскарження рішень про відмову у наданні захисту в Україні; веде стратегічні справи проти України в ЄСПЛ щодо порушених прав шукачів притулку; справи щодо жорстокого поводження, катувань затриманих, засуджених в місцях несвободи, тощо.

Окрім того, із 2011 року Наталія Гурковська співпрацює з УГСПЛ, Харківською правозахисною групою (ХПГ) як адвокатка в кримінальних і цивільних справах та в проектній діяльності в якості експертки і тренерки. Зокрема, Наталія працювала тренеркою нової патрульної поліції в м. Вінниці з тем «Професійна етика», «Охорона місця події».

Із жовтня 2016 року – експертка спільного проекту УГСПЛ і Freedom House «Навчання представників правозахисних НГО, ЛГБТКІ організацій та журналістів стосовно прав представників ЛГБТКІ».

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України.

– Напевно, маю не дуже цікаву історію із моїм залученням до правозахисної діяльності. Нічого дивного зі мною не трапилось, не відбулись обставини раптового прозріння…

Займаючись індивідуальною адвокатською практикою, приблизно в 2007 році, працюючи в одній із кримінальних справ, познайомилась із відомим правозахисником Дмитром Гройсманом, координатором Вінницької правозахисної групи.

Ось це знайомство і було вирішальним для подальших моїх поглядів, яке поступово переорієнтувало мою діяльність. Згодом відбулись дистанційні та очні навчання правам людини з теоретичної підготовки застосування міжнародного права, прав людини в національному та міжнародному захисті, зокрема, в програмі Мережі будинків прав людини у світі.

– Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– В якийсь момент у своїй діяльності я відчула, що аргументувати в судах позицію захисту лише національним законодавством стало недостатньо. Затерті цитати з минувших «Постанов Пленуму Верховного суду» були нецікаві ані суддям, ані мені особисто. Більш того, у багатьох випадках національний закон не відповідав принципам декларованих прав людини.

Тому першими кроками було застосування в діяльності посилань на міжнародні договори та на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Стикаючись з відвертим ігноруванням основоположних свобод та прав людини, з 2010 року я розпочала складати свої перші заяви до ЄСПЛ.

IMG_0206

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Я зазначу про обрані навчальні заходи, які формували (чи ще формують й надалі) мою правосвідомість: семінар про Європейську Конвенцію з прав людини та основних свобод в захисті біженців; серія семінарів від УГСПЛ для адвокатів «Практики Європейського суду з прав людини»; навчання на програмі «Human Rights House Network» з теоретичної та практичної підготовки в застосуванні міжнародного права прав людини в національному і міжнародному захисті тощо.

Окрім того, я в 2013 році брала участь у навчальному візиті до Ради Європи, включаючи відвідування Європейського суду з прав людини, а також у міжнародному обміні досвідом за програмою «Захист прав людини та громадянські права меншин (ЛГБТІ)» за підтримки Уряду США. У 2015 році – закінчила дистанційний курс навчання на ресурсі «HELP» за програмою Ради Європи «Критерії прийнятності скарг, що подаються до ЄСПЛ». Також отримала диплом про завершення навчання за програмою Мережі Будинків прав людини «Міжнародне право для захисту громадських інтересів».

У червні 2017 року закінчила навчання в At John Abbott College з програми Equitas «Міжнародний тренінг з прав людини», яка базується на найкращих практиках із навчання правам людини. Я багато намагаюсь вкласти у знання, постійно хочеться зростати.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Розпочиналось все з захисту прав біженців. Продовжилось – абсолютною забороною застосування нелюдського поводження, захистом прав людей, до яких застосовувалась примусова психіатрична госпіталізація.

Наразі доволі багато часу приділяю захисту прав людей у місцях несвободи, захисту прав внутрішньо-переміщених осіб та прав ЛГБТКІ (лесбійки, геї, бісексуал(к)и, трансгендерні, квір та інтерсекс люди).

А також я працюю із тематикою освіти у сфері прав людини, наприклад, я є асистенткою експерта національного курсу «Стандарти прав людини в практиці адвокатів та суддів».

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Так, доводилось. У більшості випадків у моїй практиці ці жінки були постраждалими від домашнього насилля. Важко тримати захист, коли переконлива більшість громадськості вважає, що саме жінка своєю поведінкою (пасивною чи активною) є винуватицею та провокаторкою насилля.

Зокрема, був один цікавий випадок, коли в процесі неадекватної, жорсткої поведінки п’яного чоловіка до своєї  жінки відбулась смерть чоловіка, яка на початку кваліфікувалась як умисне вбивство. Знадобився не один рік захисту для виправдання дій постраждалої від домашнього насилля.

14086456_1180425162018174_2062935233744365798_o

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Якщо повертатись до захисту прав ЛГБТКІ, то вважаю успіхом для нашої країни є проведення гей-параду [Маршу рівності у рамках КиївПрайд-2017] в червні 2017 році. Але необхідно відзначити, що його проведення стало можливим і завдяки офісу Омбудсмана, і правоохоронним структурам та, звичайно, правозахисним організаціям, окремим правозахисникам та громадянам, які дотичні до прав людини. Без зазначеної підтримки, на жаль, проведення параду стало б неможливим. Але у всякому разі, кількість учасників і учасниць була вражаючою, і мені приємно на цьому прикладі говорити, що правосвідомість та небайдужість громадян зростає.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– Серед викликів варто зазначати такі, як нетолерантність, неприйняття суспільством людини через її різноманіття або інклюзивність, відсутність гуманізму і розуміння права на повагу до приватного та сімейного життя.

Вражає, що нав’язування традиційних сімейних цінностей відбувається особами (зазвичай 18-25 річного віку), які при спілкуванні не можуть розтлумачити значення «педофілії», відверто вважаючи саме представників ЛГБТКІ дотичними до згаданого визначення.

Шкода, що люди досі вважають, що вони мають право диктувати будь-якому індивідууму, як будувати своє приватне чи сімейне життя. Так, за останній час були зірвані анонсовані заходи – круглий стіл на тему «Протидія дискримінації та злочинам на ґрунті ненависті» з метою встановлення діалогу між громадським суспільством, органами місцевого самоврядування та національною поліцією, м. Вінниця; тренінг організації TERGO для психологів, присвячений особливостям роботи з представниками ЛГБТ-спільноти в Полтаві тощо.

У цьому контексті варто провести паралель, коли захисники «сімейних цінностей» замовчують випадки, коли на їх очах чоловіки б’ють жінку та/або дітей…

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Коли працюєш з правами людини, намагаєшся відслідковувати правозахисну діяльність та активність окремих осіб. Здається, що доволі немало проводиться заходів як для суспільства, так і для органів державної влади. Можна згадати акції на підтримку ратифікації Стамбульської Конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами).

Але за наслідками  зволікання із ратифікацією та їх причин, ставлення суспільства до розуміння проблем гендерного насилля виявляється, що приділяється недостатньо уваги.

FB_IMG_1507637163966

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– На мою думку, правосвідомість повинна починатись із виховання малюків, які спостерігають за діями та навчаються у дорослих. Майбутнє за просвітництвом та правовою освітою.

Гендерне насилля має багато проявів, з якими в повному обсязі не знайоме суспільство. Це не обов’язково застосування фізичного або сексуального насилля, а прояви психологічного приниження, фінансової залежності.

Важливо не бути байдужими, не замовчувати, не боятись викривати порушників. Держава повинна розробити програму, завдяки якій постраждалі від насилля повинні мати можливість звернутись у спеціально створені центри для проходження медичного огляду, пройти співбесіди із фахівцями щодо ефективного розслідування таких видів злочинів, для психологічної та соціальної підтримки, доки постраждалі не будуть почуватися у безпеці.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

– Не терплю в останній час, коли зустрічаю прояви повного нігілізму. На жаль, загалом правова культура вкрай низька. Прагну змін в державі, особливо, на рівні людської правосвідомості. Віра надає сили на розповсюдження інфекційного захворювання «права людини».

Підготувала Тамара Марценюк

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування