Микола Шиптур 1978 року народження – житель Івано-Франківська, одружений, має сина, активної участі у громадсько-політичному житті загалом не бере, безпартійний. До подій Майдану родина Шиптурів кілька років поспіль жила та працювала в Іспанії, потім повернулася до України. Нова стадія загострення революційних подій на початку позаминулого року застала Миколу Шиптура (який, за словами його дружини, завжди відгукується на прохання про допомогу), безробітним. На хвилі відчуття солідарності у січні 14-го року Микола їде до Києва, де переважно займатиметься охороною однієї з ключових революційних локацій – КМДА. На тій самій хвилі на заклик соратників їде до Криму підтримати акцію до 200-річчя Шевченка.

Трохи більше року потому, 28 квітня 2015 року суддя окупаційного Гагаринського районного суду міста Севастополя Володимир Олександрович Сибула виносить рішення про засудження громадянина України Миколи Шиптура до 10 років колонії суворого режиму за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 222 (незаконне перевезення зброї), а також ч.3 ст. 30 і пп. “б” та “е” ч. 2 ст. 105 КК РФ (замах на вбивство особи у зв’язку зі здійсненням цією особою службової діяльності або виконанням громадського обов’язку, здійснене суспільно небезпечним способом). 16 червня окупаційний Севастопольський міський суд при розгляді апеляції зняв обвинувачення в незаконному перевезенні зброї , а також з процесуальних причин зменшив покарання за звинуваченнями у замаху на вбивство – до 9 років. Але суть справи залишив незмінною.

Уже протягом півтора року Микола Шиптур перебуває в колонії №1 міста Сімферополя. Кожен його день минає в бараку в товаристві ще близько 100 засуджених, в жахливих санітарних умовах та з відповідним харчуванням.

Що сталося з майданівцем, чому він досі не повернувся з Криму та як так сталося, що його історія залишається невідомою для України?