Публікація

Міжнародні стандарти права на доступ до інформації

У системі міжнародного права можна виділити дві категорії правових норм: норми так званого м’якого права, що становлять норми рекомендаційного характеру, проте котрі за певних обставин також можуть джерелами права з огляду на застосування принципу верховенства права, особливо в міжнародних органах, та норми обов’язкового характеру, що закріплені у відповідних міжнародних договорах.

Серед норм м’якого права доцільно виділити Рекомендації Кабінету міністрів Ради Європи. Наприклад, Рекомендації Комітету Міністрів країнам-членам (2000) № 13 стосовно європейської політики доступу до архівів, № 2 (2002) про доступ до офіційних документів.

Серед норм обов’язкових слід виділити Оргузьку конвенцію, Конвенцію Ради Європи про автоматизовану обробку персональних даних, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. Ми зупинимося на останніх двох джерелах. Слід додати, що зараз йде активна робота над створенням Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів.

Стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачає „свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію”. Стаття 10 Європейської Конвенції передбачає право одержувати i передавати інформацію

На відміну від Європейської конвенції у тексті використано слово „шукати” інформацію, що розширює зміст статті 19 Пакту й надає їй певні гарантії доступу до інформації. Це в свою чергу, відкриває дорогу до використання механізму індивідуальних скарг до Комітету ООН з прав людини. Принципи доступу до інформації детально викладені у Доповідях спеціального репортера ООН зі свободи вираження поглядів, на думку якого право на доступ до інформації є невід’ємним правом людини, що походить зі змісту статті 19 Міжнародного Пакту. Ця позиція була особливо розвинута у його спеціальній доповіді в 2000 році.

Проте інша позиція, на сьогодні, в Європейському суді з прав людини.
Європейський суд з прав людини не пристав на думку, що право на доступ до інформації охоплюється обсягом статті 10 Конвенції з метою ефективного використання свободи вираження поглядів. Він не вважає, що стаття 10 містить позитивні зобов’язання для держави збирати та поширювати інформацію.

У справі Ліндер проти Швеції (Leander v. Sweden) заявник вимагав від держави доступу до персональної інформації, оскільки вважав, що на підставі цієї інформації йому було відмовлено у прийомі на роботу. Уряд відмовив у доступі з мотивів захисту національної безпеки. Проте Європейський суд визначив, що стаття 10 не встановлює захист його прав в цьому випадку, оскільки ця стаття встановлює обов’язок для держави не перешкоджати отриманню інформації, що є доступною.
У квітні 1997 року Комісія визнала неприйнятною заяву, у якій йшлося про відмову у дозволі компанії ознайомитись із судовими архівами для збирання інформації про потенційних шукачів кредитів для того, щоби подавати цю інформацію фінансовим структурам.
Рішення у цих та інших справах зробили практично не можливим заявникам посилатися на порушення статті 10 в справах щодо доступу до інформації. Проте зараз знову відбуваються спроби розширити предмет статті 10 до доступу до інформації, що знаходиться у органах публічної влади.

Зокрема, зараз триває розгляд щодо прийнятності справи Герагян Хорхурд Патгамаворакян Акумб проти Вірменії (заява № 11721/04 Geraguyn Khorhurd Patgamavorakan Akumb v. Armenia), де в контексті статті 10 оспорюється відмова у отриманні інформації під час виборчої кампанії.
Раніше, в липні 2006 року, в рішенні щодо прийнятності П’ята секція Європейського суду фактично визнала право на доступ до інформації Чеської екологічної організації щодо доступу до інформації, в котрих було визначено конструкцію та вигляд ядерного реактору (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic). У цьому рішенні Суд знову згадав справу Гуерра й зазначив, що з положень статті 10 „важко визначити загальне право на доступ до даних та документів адміністративного походження”. Проте він продовжив далі й зазначив, що в умовах цієї справи, де організація була частиною адміністративної процедури перевірки впливу реактора на екологію, відмова у задоволенні інформаційного запиту заявника є втручання в „право отримувати інформацію”, передбаченого статтею 10. Отже, в цій справі Суд фактично визнав прийнятною в контексті статті 10 частину заяви щодо доступу до документів, котрі є в наявності у органів влади і котрі не мають стосунку до жодного іншого права, котре захищається Конвенцією. Це рішення дає надію на більш широке тлумачення Судом статті 10 у подальшій прецедентній практиці.
Насправді, це рішення повністю доповнює концепцію вільного обігу інформації, що може міститися також і в документах органів влади, і вільному обігу якої держава не може перешкоджати.

Незважаючи на ще суперечливе існування окремого права на доступ до інформації, Європейський суд все ширше торкається питання доступу до інформації при втручанні держави в інші охоронювані Конвенцією права, зокрема, право на приватне життя. Також, у цьому контексті виникає й питання щодо доступу до приватної інформації, що держава збирає про громадян. Зокрема, доступу до електронних баз даних, доступу до матеріалів негласного отримання інформації, наприклад, прослуховування телефонів. Тобто, в цих справах відмова у доступі до інформації призводить до фактичного порушення інших прав, передбачених Конвенцією.
У справі Гаскін проти Великобританії (Gaskin v. UK) місцева влада відмовляла в доступі до персональної інформації, що вона збирала про заявника під час того, як він був під наглядом, будучи неповнолітнім. Суд не знайшов порушення статті 10, проте на користь заявника Суд зазначив, що не висловлюючи загальної тези про те, що доступ до будь-якої приватної інформації може бути включений до змісту статті 8 Конвенції, при обставинах цієї справи він визнав порушення права на приватне життя.

У справі Гуера проти Італії (Guera v. Italy) заявники скаржилися, що держава не поінформувала населення про фактор ризику та заходи, до яких слід вдаватися у разі нещасного випадку на розташованому поблизу хімічному виробництва. Суд визначив: „Суд повторює, що свобода отримувати інформацію, згадувана в частині першій статті 10, встановлює заборону державі обмежувати осіб у отриманні інформації, котру інші мають намір їм передати.” Проте, Суд визнав порушення статті 8, зазначивши:

„Суд наголошує, що значне забруднення довкілля може позначитися на добробуті осіб та унеможливити користування ними власним житлом настільки, що це негативно торкатиметься їхнього приватного та сімейного життя (дивіться також справу Ліпаз Остра проти Іспанії (Lypez Ostra v. Spain). У цій справі заявники очікували на суттєву інформацію, яка б дала їм можливість оцінити небезпеку, котра б загрожувала їм та їхнім сім’ям…”

Відповідно до також підходу у справі МакГінлі та Еган проти Великобританії (McGinley and Egan v. UK) Суд визнав, що приховування документів про небезпеку радіаційного випромінювання заявників на острові Різдва було порушенням статті 8 Конвенції.

Також висловлюється припущення, що при наявності дискримінації в доступі до інформації, Суд може визнати порушення права на заборону дискримінації. Проте положення щодо дискримінації будуть стосуватися суб’єкта права на доступ до інформації, а не предмет цього права – різних видів інформації.

Зрозуміло, що для тих, кому потрібна інформація, всі згадані вище міжнародні механізми є неефективними, оскільки отримання інформації через 2-5 років навряд чи буде потрібним. Проте ці механізми потрібні для використання при захисті права на доступ до інформації в національній судовій системі, а також для проведення стратегічних справ, за допомогою яких буде можливість виправити існуючі недоліки національного законодавства та адміністративної практики доступу до інформації.

Володимир Яворський,
Виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини
Доповідь на міжнародній конференції „Захист права на інформацію в Україні”, що відбулася у Львові 20-21 грудня 2007 року.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування