Місцеве самоврядування , чи місцеве самоуправство ?

Мешканці містечок Галичини та Західного Поділля полюбляють згадувати півтисячолітню історію місцевого самоврядування у цих краях. Зрозуміло, що далеко не в усі віки належно шанувалися “кожного города нрав і права”, та все ж приємно усвідомлювати себе спадкоємцями європейських традицій … Якщо вірити історичним хронікам, наш Чортків від 1522 року також було удостоєно Магдебурзького права .

Здавалось би, історія повинна хоч скільки-небудь вчити нас шанобливому ставленню до права взагалі і до прав міської громади зокрема. Тому щонайменш прикро буває, коли у 21 столітті, зустрічаєш майже викопні зразки феодальної сваволі та правового невігластва…

Гість Чорткова, прямуючи до його центру зі сторони Чернівців, може помітити, що в ході розформування військових частин тут нещодавно звільнилася чимала площа землі. Здається, нарешті випала місцевим архітекторам блискуча нагода – спланувати у відповідності до вимог часу новий гарний мікрорайон і надати Чорткову привабливого, у кращому розумінні слова – “європейського” і власне – “міського” вигляду. Адже за останні роки у плануванні міста зроблено немало помилок. Приміром, багатогектарний масив землі на під’їзді з Івано-Франківська, було сплановано під приватну забудову, з просторими присадибами, але без сучасних міських комунікацій та об’єктів громадського призначення. Дефіцит міської землі у ході такої – не зовсім міської – забудови стає все відчутнішим. Забудовникам доводиться “ущільнюватися” – у тому числі за рахунок не чисельних чортківських скверів, які – що не рік, то частіше падають під сокирами… Архітектурно безликими та нерозвинутими в плані міської комунальної інфраструктури виявилися також багатоповерхові “спальні” мікрорайони.

Як результат, тепер жителям південно-західної чортківської околиці – а мешкає тут половина населення міста ! – доводиться долати немалі відстані до міського ринку, парку, аптеки, банку… Зрештою, до храму Божого.

Не без колізій свого часу домоглися мешканці згаданих мікрорайонів виділення ділянки під будову Церкви Святого Володимира. Усі сподівалися, що – не зважаючи на чималі труднощі, храм таки буде добудовано і люди отримають духовний осередок і гарне місце відпочинку поблизу нього. І тому згодом справедливий подив та обурення багатьох чортківчан викликали чергові зразки похмурої гаражно-складської “архітектури”, яку місцеві “зодчі” почали зводити на вільних ділянках – просто поруч з житловими будинками і будовою церкви. А коли вже пішли розмови про передачу згаданих земель під будівництво двох автозаправних станцій (АЗС) – дніпропетровського ЗАТ “Авіас-плюс” та тернопільського “Терра-петроліум”, почалося справжнє протистояння місцевих влад та громадськості.

Справедливості заради варто зазначити, що на перших порах депутати міської ради намагалася прислухатись до громадської думки: у 2002 році було навіть ухвалено рішення про мораторій на будівництво АЗС у цьому житловому мікрорайоні, де на даний час вже діє дві заправки. До слова, рішення це по сей день не скасовано… Двічі депутати міськради відмовляли у задоволенні апетитів “Авіас-плюсу” щодо надання землі у житловому районі – на пам‘яті обранців був свіжий випадок, коли досить легко вдалося відхилити претензії одного з місцевих підприємців на будівництво АЗС у прибережній смузі Серету. Тоді чортківський “Зелений Світ” провів громадську екологічну експертизу проекту, після чого контролюючі органи відкликали власні дозволи на будівництво і воно не відбулося…

Але, як казали латиняни, “час змінюється, і ми змінюємося з ним” – прийшли “реальніші” хлопці, з новими можливостями, з дієвішими засобами впливу, які зуміли переконати” і голів держадміністрацій, і головних санітарних лікарів, і начальників обласних управлінь… Ті ділки знайшли дорогу навіть до розробників Генплану Чорткова у львівському “Містопроекті” – і от вже слухняно накреслено схему детального планування згаданого чортківського мікрорайону , ясна річ , з двома АЗС. Це тоді, як сам Генплан ще не розроблено, не обговорено з громадськістю, про експертизу якого ще навіть не йшлося… І от уже новообраний міський Голова Михайло Вербіцький, із завзяттям достойним іншого застосування, у жовтні 2002 року втретє (!!!) продавлює на сесію міськради “бензозаправочне” питання – цього разу з аргументом: “Погодьтеся, депутати”, адже це заправка блоку “Наша Україна!”

Аргумент, самі розумієте, було грубо “притягнуто за вуха”, адже відомо, які фірми контролюють усі нафтопереробні заводи і увесь бензиновий ринок України, але серця патріотично налаштованих народних обранців було зворушено і рішення, нібито, пройшло. Щоправда, потім багато хто з депутатів опротестовував рішення міськради, відкликав свої підписи, потім – відкликав своє ж “відкликання”. Друкувалися у місцевій пресі застерігаючі звернення від імені громадських організацій, мешканці будинків вулиць Володимира Великого та Незалежності зібрали біля 1000 підписів протесту проти будівництва, на адресу посадовців лунали звинувачення у корупції, стоїчно затуляли на оте все очі та вуха прокуратура разом з іншими контролюючими органами… Словом, вже два роки триває оця “бензинова трагікомедія” у міськраді, та за її межами. Давно, здається , варто б зрозуміти – не хочуть люди мати у житловому районі ніякої АЗС, навіть найбільш рекламованої, не хочуть додаткових доз канцрогенного бензпірену, свинцю та пилюки у легенях. Але – кому пилюка , а кому безпрограшний бізнес – “бензинові королі” зі своїм владним почтом вкупі вперто йдуть до своєї мети. І от “маємо що маємо” – конфлікт знову вийшов на вулиці та шпальта газет – тиждень тому місцеві жителі були змушені пікетувати міськраду та зупиняти екскаватор (його власники без отримання дозволів на будівництво почали споруджувати котлован під резервуари майбутньої АЗС)… Аби пригасити політичні спекуляції, якими маскувалося чиєсь бажання пошвидше втілити у бетон та метал власну авантюру, Народний депутат України від чортківського округу М. Полянчич змушений був у пресі спростовувати оту маячню про приналежність дніпропетровського “Авіас-плюсу” до блоку “Наша Україна”. І справді, славне місто на Дніпрі, нібито, здається більш відоме усім нам, як родове гніздо орденоносних генсеків та безгрішних президентів, аніж як осідок українських націонал-демократів…

У захопленні протистоянням ніхто якось не помічав, що той самий всюдисущий “Авіас-плюс”, вже рік, як споруджує АЗС у іншому кінці Чорткова. Без лобіювання політиків і посадовців, без жодної громадської протидії, без голосувань-переголосовувань, без протестів у пресі та оскаржень у прокуратурі. Це ділянка транспортної розв’язки перед в’їздом у Чортків зі сторони Тернополя. У чому ж справа ? Може, лише у тому, що місце під будову обрано вдало? У тому , що об’єкт сплановано відповідно до норм закону і він нікому не створюватиме додаткових проблем ? Справді, тут АЗС будується на достатній віддалі від людського житла і джерел водопостачання, на стику магістральних автошляхів, тобто на ділянці, яку не потрібно силоміць відривати від житлового кварталу, лісу, або ріллі. Це землі, які за своїм цільовим призначенням є землями автотранспорту – тут місце і АЗС. Як, до речі, того й вимагає стаття Земельного Кодексу України № 71.

А от у випадку, коли амбітне “цеберко з бензином” за всяку ціну хоче стояти під вікнами людських будинків та напроти Божого храму, маємо базарний розпродаж прав міської громади і конфлікт, якому поки що кінця не видно…

Якими ж аргументами керується мерія, проштовхуючи рішення про “АЗС-зацію” житлових зон Чорткова ? Перший з них – нові АЗС реалізовуватимуть високоякісний бензин – на мою думку, є нічим не іншим, як примітивним рекламним гачком. Якісний бензин з’явиться в Україні по-перше: коли його якість буде жорстко контролюватися, а по-друге, коли на нього буде ринковий попит. Поки що у Тернопільській області немає жодної аналітичної лабораторії, яка контролює якість автомобільного пального на роздрібному ринку. Якісне та екологічно більш прийнятне пальне європейських та американських виробників коштує у 4-5 разів дорожче, аніж продукт українських (а правильніше: “російських в Україні”) нафтоперегонних заводів. Відтак, дозволити собі користуватися якісним пальним пересічний український водій просто не може в силу обмеженості розмірів гаманця. Та й для чого переплачувати, якщо авто більш-менш справно рухається і на неякісному пальному – нехай і продукує при цьому у 5 – 10 разів більше ядучих газів, аніж середньостатистична європейська машина ? Все одно цього ніхто не зупинить і не перевірить… Ну, відомо усім, що жодна з марок нашого пального не відповідає євростандарту якості ISO – тобто бензину у європейському понятті в Україні просто не виробляють, йдеться лише про певні “проміжні нафтопродукти .

Другий аргумент бензинового лобі у міськраді – нові заправки є “екологічно-безпечними” – також викликає великі сумніви. Можна декларувати усе що завгодно, але допоки контролюючі органи не будуть прискіпливо вимагати впровадження на усіх АЗС ресурсозберігаючих та екологічно виправданих технологічних рішень, “чистих” заправок не буде. Хто стане добровільно удорожчувати проект, якщо можна реалізувати його у дешевшому – розумій, у екологічно-ризикованішому варіанті ? Можна обіцяти суперсучасні автономні очисні споруди, а на ділі обмежитись примітивним відстійником , з якого забруднена нафтопродуктами вода скидатиметься у комунальну каналізацію, а з неї – напряму у річку… Можна обіцяти реалізацію виключно неетилованого бензину, і потиху торгувати пальним, що виробляється з відходів коксохімії. Або ж – вдаватися до протизаконного етилювання бензину на самій АЗС, за рахунок чого вміст токсичних речовин, у т. ч. тетраетилсвинцю, злітає у ньому… невідомо у скільки разів. Отже, реалії українського ринку нафтопродуктів поки що настільки “брудні”, що нічого дивного немає у тому, що за національним законодавством усі без винятку АЗС відносяться до об’єктів підвищеної екологічної небезпеки. І тому меншою мірою дивно чути блюзнірські заклики “прикрасити” новою АЗС той чи інший житловий мікрорайон або приміський лісок.

Третій, не менш слабкий аргумент “за” – “а от у Європі заправки будують і біля житла!” Що тут скажеш ? Про наші та їхні дороги просто промовчу – тут не потрібно довгих коментарів, а мешканці чортківської вулиці Володимира Великого, які протягом року дихають дорожньою пилюкою, мене зрозуміють без жодного слова. Якщо вже про Європу, то там усі бензинові автомобілі обладнано каталізаторами вихлопних газів, а половину нових дизелів – сажевими фільтрами. Там рівень сервісу машин у порівнянні з нашим – є отією самою, одеською “великою різницею”. У Європі вже 15 років, як відмовилися від етилювання бензинів, але токсикологи все ще продовжують відмічати значне забруднення міст сполуками свинцю. І все ж – зауважте, у цілком благополучних країнах ЄС, за офіційними даними, близько 100 тисяч смертей щороку пов’язано з отруєннями викидами автотранспорту. Це більше, аніж гине внаслідок аварій на дорогах.

Тому нічого дивного нема у тому, що люди не хочуть, аби нові АЗС будувалися під їхніми вікнами. Вони вже відчули на собі наслідки Чорнобильської катастрофи і знають, що на забруднених внаслідок аварії землях України біля 90% громадян ризикує захворіти на рак протягом життя. Люди знають, що автотранспорт сьогодні створює 80% викидів канцерогенних сполук свинцю та бенз-а-пірену – і воліли б зменшити ризик захворювань для себе і своїх дітей. Загальновідомими є результати медичних досліджень, які доводять – частота виникнення бронхолегеневих захворювань у дітей, що живуть неподалік вулиць з інтенсивним автомобільним рухом у 2 – 2,5 рази перевищує аналогічні показники в їхніх ровесників із сільської місцевості. Ми є свідками того, що більшість українських міст, у т.ч. і наш Чортків, виявились не готовими до існуючих темпів автомобілізації – машин все більше, машини старі, дороги розбиті, пальне низької якості, дихати все важче, хворіємо частіше… Зрозуміло, що будівництво нових АЗС у житлових районах неминуче збільшить транзитний автомобільний потік через місто, а отже погіршить у ньому екологічну ситуацію.

Відтак кожен хотів би, щоб місцева влада рахувалася з його конституційними правами – як відомо, Конституція України гарантує кожному з нас «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля». У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» цілий розділ приділено екологічним правам та обов’язкам громадян. А от, приміром, Закон “Про генеральну схему планування території України” – взагалі забороняє будівництво екологічно небезпечних підприємств на території зон посиленого радіоекологічного контролю . Чортків віднесено до такої зони і усі АЗС без винятку рішенням Уряду України віднесено до екологічно небезпечних об’єктів.

Отже, люди настійливо пропонують відмовитися від планів “АЗС-зації” житлових зон свого мікрорайону. В якості альтернативи найчастіше пропонується створення зеленої зони відпочинку, якої поблизу просто нема. Що ж мерія ?

Не зважаючи на протести громадськості та очевидну правову авантюрність затіяного, Чортківський міський Голова вже вкотре виносить питання про надання земельної ділянки під будівництво заправки “Авіас-плюс” на сесію міськради 24 червня 2004 року . І от, зауважмо : “Заяву про екологічні наслідки проектованої діяльності АЗС“ – юридичний документ, який повинен дати громадськості загальну уяву про екологічні ризики проекту – “Авіас-плюс” оприлюднив лише 23 червня, тобто за один день до сесії Чортківської міської ради. Очевидно, за логікою “очі не бачать, серце не болить”. Цікаво, чи мав можливість хтось з депутатів перед сесією ознайомитися з цим одкровенням? Висновок екологічної експеризи проект “Авіасу” отримав 29 червня. Отже, рішення сесії приймалося без урахування експертизи. Якщо згадати , що у цій країні без висновків екологічних експертиз будуються не лише АЗС, але й АЕС, то нічого екстраординарного у Чорткові не сталося… І все ж – на підставі чого міськрадою приймалося рішення про відведення земельної ділянки і чи приймалося воно взагалі ?

З одного боку – рішення не легітимне. Принаймні, якщо вірити фактам з останнього інтерв‘ю Голови газеті “Голос народу”, “за” прийняття даного рішення проголосувало 18 депутатів, проти 9, утрималося – 8. Загалом у міській раді 45 народних обранців. Виникає питання, чи знайомий міський Голова з елементарною нормою головного у його діяльності Закону “Про місцеве самоврядування” – про те, що «рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради» ?

З іншого боку – рішення нібито ухвалено, адже за його результатами уже складено договір оренди і навіть котлован почали рити… Автор цього матеріалу ознайомився з тим горизвісним рішенням та бачив договір оренди землі “Авіас-плюсом” на власні очі, хоча у праві ознайомитися із змістом договору йому було вельможно відмовлено самим міським Головою, Михайлом Вербіцьким. Такі речі, як свідчать депутати міськради, тут вже нікого не дивують: “захочемо – дамо документи депутатові , а захочемо – не дамо !” , “захочемо – дозволимо вести аудіозапис сесії, а не захочемо – виведемо з зали !”. Можемо і організаторам громадського мітингу відповісти на їхню заяву “не позволям!” Можемо півсотні депутатів перетворити на деморалізовану отарку, що слухняно бреде за своїм “поводирем”, не будучи здатною елементарно порахувати свої “за” та “проти”…

Та й чому вже дивуватися, якщо у міськраді вголос декларується, як власне життєве кредо: «Робити по закону – нічого не зробиш. Треба звиватися !» Що й роблять. Лише куди приведуть усі ті «звивання» ? І що принесе ця непрозора бензиново-димова завіса над мерією, це демонстративне нехтування нормами закону і людськими правами – і цьому місту, і цьому світові ?

Олександр Степаненко,

координатор ЕГО “Зелений Світ”

P.S. Ще раз пересвідчившись у тому, що риторика звернень та газетних публікацій не досягає слуху місцевих можновладців, група небайдужих мешканців міста вирішила вдатися до захисту своїх прав у суді. 25 липня 2004 р. просто неба відбулися громадські збори “Захистимо своє право на здорове довкілля !” У Резолюції зборів серед іншого зазначено : «учасники зборів звертаються до об’єднання “Зелений Світ” з пропозицією оскаржити у суді рішення про надання земельної ділянки та дозволи на будівництво АЗС у житлових кварталах міста“. Судові скарги вже подано нами. І закон, нібито, на нашій стороні…

Щоправда, перші кроки у “палацах правосуддя” вчать , що у реальному житті усе складніше. Тут можна погодитися з реплікою лондонського адвоката Р. Макрорі – “Не так важливо, що саме написано у законах. Набагато важливіше , які саме рішення виносять судді”. І справа мабуть не лише у сакраментальному грибоєдовському “А судьи кто ?!” Скоріш за все, суддя виносить те рішення, яке на даний момент виглядає суспільно прийнятним. Адже не є новиною, що правові норми безвідмовно спрацьовують лише за певних передумов – у середовищі з достатнім рівнем суспільної моралі, правової культури та громадянської самосвідомості. Поки що ж доводиться визнавати, що – незважаючи на присновідому і згадану вже тут “давню традицію місцевого самоврядування” – отримання владного крісла багатьма його власниками сприймається сьогодні, як отримання ліцензії на самоуправство і безкарність.

Тому, мабуть, не варто просто чекати – ані на справедливі рішення суду, ані на увагу наших доморослих неофеодалів до громадських прав. Схоже, що за усе це ще треба довго і вперто змагатися.

РУПОР