Медичні права людини: як стратегічні судові справи допомагають їх захищати (інтерв’ю)

Про подвійну стигматизацію хворих на ВІЛ/СНІД та людей із психічними захворюваннями, захист їхніх прав та стратегічні судові справи в новому випуску програми «Правонаступ» розповіли правозахисники УГСПЛ Олена Проценко та Олександр Павліченко.

Правовий захист людей, які живуть із ВІЛ/СНІД

Виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко: На сьогоднішній день ми маємо велику проблему з розголошенням статусу осіб, є питання і щодо того, що це захворювання пов’язане з низкою маргіналізованих соціальних груп, якими, наприклад, є споживачі ін’єкційних наркотиків, особи, які часто займаються незахищеним сексом. Відповідно, захист має бути комплексним: на медичному, соціальному та правовому рівнях.

Питання правового захисту й стали проблемою, з якою на сьогоднішній день працює зокрема наша організація, УГСПЛ, яка надає підтримку в різних містах України: консультування, правова підтримка, адвокаційні заходи, робота з народними депутатами, спеціалістами окремих міністерств, зокрема Міністерства охорони здоров’я. Це все важливо в контексті того, що ми переживаємо час реформ, зокрема системи надання медичної допомоги, реформування системи судочинства. Ми спостерігаємо і поступ, і недоліки, які виникають у зв’язку з цим поступом, намагаємося відгукуватися в своїй практичній роботі, надаючи конкретні рекомендації або правову допомогу тим, хто є жертвами, які потерпають від можливого порушення прав, в питаннях, пов’язаних із статусом особи, ненаданням або неналежним наданням низки соціальних послуг, лікування. Наприклад, часто це пов’язано з неналежним забезпеченням у місцях позбавлення волі.

Є ціла низка ситуацій, які привертають увагу та мають бути виправлені як у конкретному випадку, так і стратегічно: на загальнонаціональному рівні мають бути виставлені запобіжники.

Доступ до медичних послуг

Юрист Центру Стратегічних справ УГСПЛ Олена Проценко: Перелік «страшних» захворювань і стигма, яка лежить на хворих, сформовані не тільки в суспільстві, але й Міністерством охорони здоров’я, тому що досі існує окремий наказ, який говорить про те, що жінкам, які мають ВІЛ-інфекцію, не дозволяється робити штучне запліднення. Закон дозволяє це робити, але МОЗ-івський підзаконний акт прямо це забороняє. Боротьба з цим наказом є одним із напрямків нашої адвокаційної роботи, на жаль, немає такої стратегічної справи лише через те, що складно знайти клієнтку, яка буде готова боротися – не можна виключати, що в процесі боротьби буде розголошено її статус.

Доволі подібна проблема: за законом, особи, які мають ВІЛ, не можуть бути усиновлювачами. Цей порядок поширюється на осіб, які бажають стати опікунами. Навіть якщо людина приймає антиретровірусну терапію, в неї нульове вірусне навантаження й вірус не може передатися, все одно на законодавчому рівні вона позбавлена можливості жити нормальним сімейним життям. Ми шукаємо людину, яка захотіла б піти в суд, дійти до Європейського суду з прав людини. Якщо нам не вдасться зробити це адвокаційними методами, через ЄСПЛ ми можемо пробувати змінювати існуючу практику та боротися зі стигматизацією та дискримінацією.

Найбільша кількість звернень приходить до мене з місць несвободи. Це зазвичай колонії або СІЗО. Це пов’язано з тим, що людям не надають медичну допомогу або надають її неякісно

У нас є справи, в яких клієнтам із значними перебоями давали антиретровірусну терапію, хоча вона є загальнодоступною і безкоштовною в Україні. Ці ліки там фактично є, але дуже часто є перебої, наприклад, засудженого переводять із однієї колонії до іншої, якщо не дуже загальновживана схема лікування, її у колонії може не бути. Але тут не можна виключати й людську халатність.

Розголошення статусу

Олена Проценко: У нас є одна стратегічна справа, в якій лікар дав чоловікові клієнтки довідку, в якій написав, що клієнтка має такий статус. Завдяки нашому адвокату цьому лікарю дали догану. Поки на цьому все зупинилося.  Ми боремося в правоохоронних органах, думаємо, що варто піти іншим шляхом – подати цивільний позов до суду. Такі проблеми все ще існують, а лікарі не знають, що не можна розголошувати статус.

Дуже часто в лікарнях прямо на медичних картках ставлять «B20». Ти можеш прийти в картотеку і подивитися, хто має яке захворювання. Вся ця інформація має бути кодована та шифрована всередині картки

Батькам треба бути дуже обережними, коли вони надають таку інформацію в дитячий садок.  Вони не зобов’язані цього робити. Якщо від них вимагають надавати медичну інформацію, яка не передбачена законом, необхідно одразу йти до юристів, правозахисників, які допоможуть боротися в правовому полі.

В нас був цікавий кейс: жінка хотіла удочерити свою ж онучку, але в цієї жінки ВІЛ. Форма документації, яку треба подати для всиновлення, передбачає обов’язковий тест на ВІЛ. Жінка не хотіла здавати цей тест, бо знала, який буде результат. Вона подала бланк із незаповненою графою про свій ВІЛ-статус і їй вдалося удочерити свою ж онучку.

Не варто розголошувати цю інформацію, бо можна зазнати цькування, а якщо таку інформацію вимагають, необхідно звертатися за допомогою до юристів.

Олександр Павліченко: Із власного досвіду можу сказати: коли йдеться про вузькі та закриті колективи, наприклад, місця несвободи, то питання щодо нерозголошення статусу там навіть і не стоїть. Ми заходили в одну з жіночих колоній, сама засуджена виявила інтерес поспілкуватися з нами й одразу каже: «У мене ВІЛ/СНІД». Тут сидить група засуджених, а вона каже: «Та тут всі все знають». Закритості цієї інформації у таких колективах не існує.

Стратегічні справи: чому це важливо

Олена Проценко: Ми не можемо говорити про проблему абстрактно, ми беремо конкретну людину, намагаємося захистити її права в національному суді. Якщо ми програємо всі три судові інстанції в Україні, звертаємося до ЄСПЛ. Визнавши порушення Конвенції, ЄСПЛ може зобов’язати Україну змінити те чи інше положення законодавства.

Є яскравий приклад, який мені дуже подобається: справа «Наталія Михайленко проти України». Клієнтка не мала можливості навіть подати заяву до суду щодо поновлення своєї цивільної дієздатності. Вона мала психічний розлад, внаслідок чого хтось із її родичів звернувся до суду, який визнав її недієздатною. Недієздатна особа існує де-факто, але де-юре не існує. Все за неї вирішує її опікун, розпоряджається її майновими правами. На жаль, часто на практиці за недієздатну особу вирішують буквально все.

Раніше такі особи не могли звернутися до суду та ініціювати поновлення цивільної дієздатності. Суд просто не приймав такі заяви – формально це було правильно й законно. Через ЄСПЛ вдалося змінити цю практику. Сьогодні з цим питанням кожна особа може звернутися до суду. Ми поновлюємо цивільну дієздатність за заявою самої особи. В нас уже доволі багато таких справ, що, як на мене, показує: існує тенденція визнавати недієздатними всіх осіб із найменшими психічними розладами, які можуть бути епізодичними.

Авторка програми Лариса Денисенко

Джерело hromadske.radio

Програму виготовлено за сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив.