Львівська юристка Ніна Хома: «Правозахист став усвідомленим вибором»
Ми продовжуємо серію інтерв’ю “Правозахисниці, які змінюють Україну”, присвячену активісткам, які працюють у різноманітних сферах правозахисту.
Цього року ми святкуємо сорокаріччя Української Гельсінської Групи, піонерів українського правозахисного руху. УГСПЛ є її правонаступницею. Ми розробили внутрішньоорганізаційні політики гендерної рівності та недискримінації та прагнемо зробити українських правозахисниць більш видимими у суспільстві.
До вашої уваги наше вже четверте інтерв’ю серії. Цього разу на питання відповідала львівська юристка Ніна Хома. Попередні інтерв’ю можна знайти за посиланням.
Ніна Хома закінчила юридичний факультет Львівського університету бізнесу та права та Львівського державного університету внутрішніх справ. Працює в ГО Центр правових та політичних досліджень «СІМ» (організації, яка є членом та співзасновником Української Гельсінської спілки з прав людини).
З березня 2015 року – координує кіноклуб медіа-просвіти з прав людини Docudays UA в Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові та опікується іншими такими кіноклубами в місті. Має публікації про Білорусь як «останню європейську країну, яка не скасувала смертну кару», «Співпрацю представників громадськості та правоохоронних органів: від противаг до взаємодії» та інше. Отримала подяку Міністра освіти і науки України за особливі досягнення у громадській діяльності. Успішно зреалізувала 2 стратегічні справи, підтриманих Центром стратегічних справ УГСПЛ щодо захисту прав багатодітних сімей (відновлення статусу «багатодітності» сім’ям, які мали дітей від різних шлюбів; поновлення всіх пільг та внесення необхідних змін до законодавства) та повернення коштів ошуканого вкладника Ощадбанку (привласнених працівниками банку).
– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?
– В мене з дитинства було загострене відчуття справедливості. Мені було завжди дуже образливо бачити чи чути коли «сильніший» знущався або насміхався над «слабшим». Мене дуже обурювало, коли ображали мене, особливо близькі люди. І хоч займатись юриспруденцією я не мріяла з дитинства, правозахист став моїм усвідомленим вибором. Ще навчаючись на другому курсі на стаціонарі, я вже почала займатись громадською діяльністю, (за рекомендацією мого викладача – Руслана Тополевського, за що йому дуже вдячна).
Згодом у далекому 2008 році познайомилась з Лідією Тополевською (директоркою ГО Центр правових та політичних досліджень «СІМ»), з якою співпрацюю й до сьогодні.
– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?
– Найбільш знаковою для мене стала Школа з прав людини для молоді Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» та Школа з прав людини Харківської правозахисної групи. Завдяки ним я здобула фундаментальні знання в цій сфері, познайомилась та подружилась з багатьма дуже цікавими людьми, з якими й до цього часу проводимо спільні заходи та реалізовуємо проекти.
– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?
– Історія походження прав людини та стандарти, принципи; право власності; право на життя. Займають освітніми та просвітніми заходами, надаю первинну правову допомогу, веду стратегічні справи.
– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?
– Під час Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA у Львівській області були фільми на цю тематику. Ми запрошували цікавих гостей, правозахисниць, з якими обговорювали їхні активності та права жінок зокрема. Цього року, 11 листопада, відкрили фестиваль у Львові цією темою – «Правозахисниці як провідниці зі світу ілюзій». Такі заходи були цікавими і велелюдними, а дискусії пізнавальними.
– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
– Лобіювання прийняття та застосування концепції прав людини в освітньому процесі (хоча цей процес дещо сповільнений, однак поволі таки рухається вперед); запрошення відомих правозахисників та правозахисниць до відбору, атестації та навчання осіб на ключові посади в сфері дотримання та захисту прав людини (поліцейських, керівників бюро правової допомоги, антикорупційного бюро та інших).
– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
– Багато суддів, прокурорів та адвокатів, держвиконавців (але не всі!) сприймають правозахисників як конкурентів або недофахівців. Часто ігнорують наші напрацювання, досягнення, рекомендації просто через власні амбіції та стереотипи. Зустрічаються також і такі чиновники, які тільки нашими зусиллями хочуть користуватися для звітування. З одного боку тішить їхня довіра, однак хотілось би ще й активної співпраці, взаємодоповнення, так би мовити.
Та найбільшим викликом для мене є сьогодні катастрофічна проблема невиконання судових рішень, особливо щодо найбільш незахищених верств населення. Усвідомлювати, що багато досудових та судових зусиль, успішні стратегічні результати в судовому рішенні просто розбиваються об «мур цинічності» всієї системи виконавчої служби та пенсійного фонду, досить болісно. Однак, боротьба триває, не здаємось!
– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
– Добра не буває забагато. Я вважаю, що нам усім треба ще більше приділяти уваги цьому питанню та вчитись бути гендерно чутливими, особливо у побуті, бо з цього все і починається. На мою думку, вже в дитячому садочку виховання має бути гендерно орієнтованим, або й ще раніше. Дуже важливо приділяти увагу цій тематиці в сфері журналістики та телебачення, адже завдяки (однак не лише) ЗМІ формується масова культура населення.
Багато суддів, прокурорів та адвокатів, держвиконавців (але не всі!) сприймають правозахисників як конкурентів або недофахівців.
– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
– На мою думку це, по-перше, брак гендерної культури в школі, а по-друге – відсутність індивідуальної відповідальності слідчих, які часто не хочуть займатися «сімейними сварками». Дуже бракує також системи кризових центрів, які б надавали кваліфіковану соціальну та психологічну допомогу, реабілітацію та прихисток жертвам насильства в сім’ї.
Питанням насильства в сім’ї з числа учасників бойових дій взагалі мало хто займається. Переважно це зусилля громадських і благодійних організацій. А де державні програми, де фінансування?
– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?
Для мене авторитетним правозахисником є Марек Новицьки. Це людина, яка вміла просто і доступно говорити про складне і про головне, доносити ціннності до будь-якої цільової аудиторії. Часто послуговуюсь в своїй практиці його матеріалами та відеороликами. Шкода, що цієї людини більше немає з нами. Однак його повчання та висловлювання ще довго служитимуть для багатьох дороговказом у житті!