Люстрація/дештазифікація – чому можна навчитися на досвіді Німеччини?
У вашій країні – возз’єднання після збройного конфлікту, що стався досить давно. Мільйоні нових співвітчизників тепер прагнуть освоїти дещо нову для них культуру демократії, толерантності, верховенства права на території, де проживає ваша громада. Що з того винесла Німеччина і що з того має винести Україна з фокусом на майбутню реінтеграцію?
Зважаючи на досвід денацифікації 1945 року, у німецькому суспільстві після об’єднання ФРН і НДР не було надто оптимістичних очікувань стосовно кримінального переслідування персоналу Штазі (міністерства державної безпеки НДР). І саме так й сталося – з 90 000 офіційних службовців і 170 000 неофіційних працівників Штазі було притягнуто до відповідальності лише 69. При цьому майже всі вироки були умовними[1]. В цілому ж до 2005 року стосовно різних категорій громадян були відкриті провадження проти близько 100 000 осіб, з них лише 1 737 особам були пред’явлені звинувачення. З них вирок отримали близько 750 осіб, з яких близько 40 осіб були засуджені власне до позбавлення волі[2].
Прагнучи створити гарантії неповторення соціалістичного минулого, об’єднана Німеччина зробила основний акцент на процеси люстрації та реформування державних установ. Це дало значно більший ефект – очищення кадрів на рівні керівних посад (дештазіфікація), проведене в 1989-90 роках, визнане набагато успішнішим, ніж процес денацифікації 1945-1947 рр.
Для початку правила проведення широкої перевірки державної служби були спеціально передбачені в Договорі про об’єднання. Ними усім працівникам було гарантовано право на роботу в державному секторі, проте звільнення політично скомпрометованих осіб могло відбутися в формі «негативного відбору» на підставі трудового законодавства. Такий відбір передбачав право розірвання трудового договору за порушення працівником «принципів гуманності чи законності» або у випадку, якщо працівник працював на Штазі і тому «збереження трудових відносин виглядало недоцільним». До 1997 року було звільнено близько 42 000 осіб, причетних до співпраці зі Штазі, тобто 44% від усіх виявлених співробітників Штазі.[3]
Реформування державного апарату, паралельно з люстраційним процесом, також сприяло очищенню органів влади від колишніх «штазі». Найбільш показовим став приклад дипломатичного корпусу та Національної народної армії, коли тільки 14 з 1700 кадрових дипломатів НДР та 6000 з 40000 колишніх офіцерів були залишені на службі як результат скорочення штатів[4].
Процес люстрації мав свої проблемні моменти. Так, кожна земля самостійно формувала анкети, критерії оцінки, порядок перевірки осіб, оскільки в Договорі про об’єднання не були чітко визначені критерії звільнення та власне поняття «недоцільність». У Саксонії, наприклад, окремі категорії колишніх службовців НДР були занесені у спеціальну базу даних, що виключало їх повторне прийняття на державну службу та спричинило згодом численні судові позови з боку звільнених[5]. Земля Бранденбург, навпроти, застосовувала диференційований підхід до кожної особи, в результаті чого до 2010 р. на керівних посадах поліції змогли залишитися особи, які співпрацювали зі Штазі.
До недоліків люстрації слід віднести відсутність уніфікованих обтяжуючих та пом’якшуючих критеріїв оцінки, а також відсутність у персоналу люстраційних органів необхідних знань щодо функцій усіх установ та служб колишньої НДР.
Слід також зауважити, що люстрація, обравши курс на дештазіфікацію, залишила поза увагою більшість з 330 тисяч осіб, які складали партійну номенклатуру СЄПН.
Різні погляди призвели до того, що в деяких федеральних землях був застосований диференційований підхід до кожної особи, тоді як в Саксонії колишні службовці, які займалися певною професійною діяльністю під час режиму СЄПН, були занесені в спеціальний «каталог», що виключало можливість їх подальшої діяльності на посадах держслужбовців.
Практика перевірки та звільнень проводилась по-різному у різних землях та навіть районах. Відмінності полягали не тільки в змісті та обсязі анкет, а також в критеріях, на основі яких відбувалися звільнення.178 Причиною різних підходів було те, що Договір про возз’єднання не визначав критеріїв звільнення співробітників Штазі і не визначав поняття «недоцільності». В той час, коли в Саксонії або в Берліні-Вайсензее притримувались думки про те, що навіть садівники, секретарі, медичні сестри і прибиральники бути звільнені, я кщо в они у м инулому п рацювали н а Ш тазі, то у Бранденбурзі, натомість, такі особи продовжували без будь-яких обмежень. «Вільний» порядок перевірки причетності інших фахівців, який мав місце в Бранденбурзі, призвів до того, що навіть серед юристів та керівних співробітників поліції залишились особи, які співпрацювали зі Штазі і які до 2010 р. змогли залишитись на своїх посадах. Тільки в ході роботи Комісії запитів федеральної землі Бранденбург було проведено подальші перестановки. Подібним же в усіх федеральних землях було те, що найбільшу увагу викликали працівники поліції та освітніх закладів галузей, що виконували особливо важливу роль за часів комуністичного режиму180
Але ще більшу роль зіграли політичні аспекти в ході звичайних звільнень через «недостатню професійну придатність». Так, відданість конституції була необхідною умовою для працевлаштування особи на державну службу і сумнівною в такому випадку здавалась кандидатура особи, яка була задіяна в центральних організаціях режиму СЄПН, що показувало її прихильність до ідеології СЄПН. Поставало питання про відповідність особистих якостей такого працівника, що часто призводило до припинення трудових відносин. Однією з проблем стало те, що в Договорі про возз’єднання не були зафіксовані положення стосовно того, що співробітництво зі Штазі і здійснення злочинів проти людяності і законності можуть бути підставою для дострокового припинення трудових відносин, і яка діяльність в яких організаціях режиму СЄПН повинна оцінюватись як «компроментуюча». Вільність трактування призвела до великих відмінностей в практиці звільнень. Різні погляди призвели до того, що в деяких федеральних землях був застосований диференційований підхід до кожної особи, тоді як в Саксонії колишні службовці, які займалися певною професійною діяльністю під час режиму СЄПН, були занесені в спеціальний «каталог», що виключало можливість їх подальшої діяльності на посадах держслужбовців.
Люстрація відбувалась не без певних складнощів. Проблему становила, по-перше, велика увага, яка приділялась членам Штазі, а по-друге, відсутність єдиних обтяжуючих та пом’якшуючих критеріїв оцінки.190 Перекладання основної відповідальності за дії режиму СЄПН на Штазі, нехтуючи при цьому рештою більш ніж 330 000 номенклатурних кадрів, знайшло своє відображення в Договорі про возз’єднання. Після возз’єднання самі контрольні органи не мали необхідних знань про функції деяких установ та служб. Той факт, що в Договорі про возз’єднання були відсутні конкретні критерії, призвів до того, що особи, причетні до режиму СЄПН, займали посади державних службовців і після 1990 року. Таким чином, до відповідальності за свої дії були притягнуті не ті особи, які при режимі СЄПН займали керівні посади, а ті, які були «маріонетками» в руках таємної поліції. До сьогодні не було належним чином досліджено, скільки колишніх головних функціонерів залишається на посадах в державних органах і який влив мають ці «старі зубри».192 Припускається, що вони займають чимало посад на нижньому та середньому щаблях. Більш того, значна частина колишніх номенклатурних кадрів перейшла працювати в економіку, тому що в цій сфері були проведені досить обмежені перевірки.
Олег Мартиненко, експерт УГСПЛ
Для експертів та дуже допитливих є джерела, де можна почитати про це більше:
Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 45-48.
Marxen, Klaus & Werle, Gerhard & Schäfter, Petra. 2007. Die Strafverfolgung von DDR-Unrecht. Fakten und Zahlen. BerlВ.: Stiftung zur Aufarbeitung der SРЕD.-Diktatur.
Текст та інфографіка підготовлені в рамках співробітництва УГСПЛ з Національною платформою «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»
[1] Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 45.
[2] Marxen, Klaus & Werle, Gerhard & Schäfter, Petra. 2007. Die Strafverfolgung von DDR-Unrecht. Fakten und Zahlen. BerlВ.: Stiftung zur Aufarbeitung der SРЕD.-Diktatur, с.54
[3] Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 46-47.
[4] Санья Ромайке. Правосуддя перехідного періоду в Німеччині після 1945 та 1990 років – Нюрнберг, 2016. 71 с., С. 48.
[5] Kutscha, MartВ: „Politische Säuberung“ des öffentlichen Dienstes. В: Neue Justiz 6 (1995), с. 284-288