«Людина, у якої боліло серце за інших»: пам’яті правозахисника Миколи Козирєва
У квітні свій день народження святкував би відомий правозахисник та один із співзасновників Української Гельсінської спілки з прав людини Микола Козирєв. На жаль, його життя обірвалось 21 лютого 2022 року. Колеги характеризують Миколу Кузьмича, як глибокого інтелектуала, який мислив філософськими категоріями. Він міг би, користуючись владними привілеями, забезпечити собі безбідне існування. Натомість обрав шлях допомоги і боротьби із соціальною несправедливістю.
Микола Козирєв народився в одному із білоруських сіл 1938 року. Його батько загинув ще у радянсько-фінській війні. На дитинство припали Друга світова, післявоєнна розруха та відбудова. Профосвіту юнак здобув у технікумі на Луганщині. Опісля, там же, пропрацював гірничим майстром на шахті. Пізніше прагнення вчитись привело Миколу Козирєва на філософський факультет Ростовського університету. По закінченню став викладати. Але нетерпимість до подвійних стандартів радянської влади, несправедливість спонукали небайдужого парубка виступити з першим протестом. Після розстрілу шахтарів у Новочеркаську у 1962 році Козирєв розклеїв на будівлі КДБ антирадянські листівки.
За свої переконання Козирєв поплатився: після переслідувань його позбавили можливості викладати у ВНЗ. До часів перебудови він не мав можливості заявляти свою позицію.
– Ми познайомились у 2009 році. Він вражав своїм спокоєм, розсудливістю. У нього було велике серце, яке боліло через проблеми інших. Він взагалі був чутливим до будь-якої соціальної несправедливості на соціальному рівні. Водночас всі випробування та негаразди, які випали на долю, не змогли зламати дух Миколи Кузьмича. Він був спокійний, як слон. І навчив мене ставити ціль і послідовно йти до неї, скільки б часу це не забрало, – ділиться спогадами юрист Центру стратегічних справ УГСПЛ Євген Чекарьов.
У 1989 році Микола Козирєв виграв вибори у Красному Лучі і став народним депутатом СРСР – найвищого органу управління. Як правозахисник працював у Комітеті з боротьби з організованою злочинністю, був заступником голови Комісії з питань привілеїв та пільг. Зокрема, він захищав права потерпілих під час ядерних іспитів та розстріляних робітників у Новочеркаську у 1962 році.
– Микола Козирєв мав величезний досвід роботи на найвищих посадах. Але у спілкуванні це ніколи не відчувалось. В ньому не було пихатості, «чиновничества». Він ніколи не акцентував на якихось своїх заслугах чи високих посадах. Він входив до владних кабінетів, міг би забезпечити собі безбідне існування. Але його не цікавили матеріальні речі. Він був глибоким інтелектуалом, який через філософські категорії пояснював навіть банальні речі і знаходив пояснення тому, що відбувається довкола, – згадує виконавчий директор УГСПЛ Олександр Павліченко.
– Він дивився на деякі речі зовсім під іншим кутом. Пам’ятаю, як він поділився думкою, що розпоряджатися власністю громади має саме громада. Хоч це і написано в законі про органи місцевого самоврядування, але на практиці цього не відбувається. За людей рішення ухвалюють депутати. Наприклад, є земельна ділянка, яку хочуть здати в оренду. Це власність громади. Проте останнє слово – не за жителями громади. Про такий погляд я не думав до спілкування з Миколою Кузьмичем, – розповідає Євген Чекарьов.
У 1997 Микола Козирєв заснував Луганський громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян, який відстоював інтереси жителів Луганщини. Пізніше ця громадська організація увійшла до платформи організацій, які започаткували Українську Гельсінську спілку з прав людини. Козирєв неодноразово був членом Правління, очолюючи організацію.
Після захоплення влади у Луганську фактично росіянами в 2014 році, 76-річний Козирєв з родиною залишив місто і переїхав до столиці.
– Відомий правозахисник Микола Козирєв любив майструвати. Пам’ятаю, після виїзду з Луганська його організація тимчасово знаходилась у нас в офісі. Він прийшов і буквально за пів дня змайстрував собі стіл, обладнав кабінет. Любив працювати руками: дуже шкодував, що не зміг вивезти із майстерні у Луганську верстат. Інструменти, якими працював, та книги – це були найсакральніші речі для Козирєва, – ділиться Олександр Павліченко.
Микола Козирєв помер за три дні до повномасштабного вторгнення російської армії в Україну. Колеги впевнені, що нині він був би одним із тих, хто активно допомагав переселенцям та родинам безвісти зниклих.
Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:
Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber