Публікація

Коментар УГСПЛ Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року про відшкодування майнової шкоди

До вашої уваги коментар Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року про відшкодування майнової шкоди від адвокатки Центру Стратегічних Судових справ УГСПЛ  Юлії Науменко.

У зв’язку з необхідністю формування практики у справах щодо отримання компенсації за зруйноване/пошкоджене майно одну зі справ № 265/6582/16-ц в грудні 2018 року було передано на розгляд Великої Палати Верховного суду. 4 вересня 2019 року у вказаній справі було прийнято рішення щодо скасування рішень попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Адвокатка ЦСС УГСПЛ Юлія Науменко

Вказана справа стосувалася пошкодження (знищення) комерційної власності торгівельного об`єкту у період проведення антитерористичної операції внаслідок терористичного акта – артилерійського обстрілу житлового масиву у мікрорайоні «Східний» м. Маріуполя 24 січня 2015 року.

У вказаній справі суд дійшов наступних висновків:

  1. Кабінет Міністрів є належним відповідачем у справі: враховуючи особливості процесуального представництва Держави України як сторони справи та характер спірних правовідносин, Кабінет Міністрів є представником Держави України як відповідача, оскільки КМ України має повноваження не тільки з організації боротьби з тероризмом в Україні, але й із забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами (частина перша статті 4 Закону).
  2. Неможливість отримання компенсації за ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»: передбачене устатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території – підконтрольній чи непідконтрольній Україні – мав місце вказаний акт.
  3. Незастосування норми ст. 86 Кодексу Цивільного захисту до відшкодування шкоди за комерційну власність, проте застосування її до житла за показниками опосередкованої вартості спорудження житлау регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна в разі добровільного передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання.
  4. Наявність в України лише позитивного обов’язку захисту права власності: відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це правовідсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі.

Таким чином, суд фактично обмежив можливість отримання компенсації за пошкоджене (зруйноване) житло в судовому порядку в разі заявлення позовних вимог виходячи з вартості житла по Донецькій/Луганській області та в разі відмови від цієї власності. Що створює певну юридичну колізію, оскільки:

  1. Не має порядку передання житла у власність місцевих державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання;
  2. По Кодексу цивільного захисту обов’язок виплати компенсації покладається на місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання, а не на Кабінет Міністрів України на відміну від ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»;
  3. Житло, яке зруйноване на територіях, непідконтрольних українській владі не можливо передати місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання;
  4. Постраждалі, які бажають отримати компенсацію на відновлення житла та зберегти право власності не можуть фактично отримати компенсацію в судовому порядку;
  5. Судом не вирішено питання щодо власності на земельні ділянки в разі отримання компенсації за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України та передання житла у власність місцевих адміністрацій.

Щодо посилання судом на практику Європейського суду з прав людини у справах громадян Кіпру проти Туреччини та громадян Молдови проти РФ та зазначення лише про позитивний обов’язок України створити механізм відшкодування та провести належним чином розслідування у справах за фактом руйнування майна, слід зазначити наступне.

Фактично Велика Палата Верховного суду перейняла на себе компетенцію Європейського суду з прав людини та без зазначення в рішення про країну агресора РФ (оскільки питання має вирішуватись в судах міжнародних інстанції), до вирішення справи Україна проти Росії в Європейському суді з прав людини зняла з України часту матеріальних зобов’язань щодо відшкодування шкоди.

Наразі на відміну від справ Кіпр проти Туреччини та Молдова проти РФ, в справа Україна проти РФ ще не вирішена і Європейським судом з прав людини на даний час не встановлено участь РФ як сторони конфлікту в Україні. Крім того, ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає стягнення шкоду в порядку регресу з винної сторони. Тому в разі присудження судами компенсацій з боку України та відповідно понесення Україною збитків на відшкодування шкоди, Україна мала б можливість стягнути з РФ в Європейському суді з прав людини вказані збитки.

Підготувала адвокатка ЦСС УГСПЛ Юлія Науменко

Українська Гельсінська спілка з прав людини виконує проект «Посилення захисту прав людини та основоположних свобод внутрішньо переміщених осіб та постраждалого внаслідок конфлікту на Сході України населення» за сприянням Норвезької ради у справах біженців (NRC) за фінансової підтримки Європейського Союзу. За зміст публікації відповідає лише Українська Гельсінська спілка з прав людини, та вона жодною мірою не відображає офіційну точку зору Норвезької ради у справах біженців та Європейського Союзу.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: