«Коли я втрачав свідомість, то мене холодною водою приводили до тями»: звільнений з полону сільський голова

Керівник Шевченківської територіальної громади Олег Пилипенко провів 93 дні у полоні росіян на окупованій Херсонщині. Його звільнили під час одинадцятого обміну полоненими між Україною та Росією. Чоловік пам’ятає, як організовував опір під час бойових дій, як російські військові проводили допити та застосовували електричний струм. 

Після звільнення з полону Олег Пилипенко повернувся на Миколаївщину з купою ідей. Зараз в громаді переробляють стратегію розвитку, оптимізують школи, відновлюють медзаклади, мають на меті укрупнювати великі населені пункти, будувати там нові мікрорайони й переселяти туди людей, які втратили житло.

Журналісти Центру публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ в Одесі в рамках ініціативи «Трибунал для путіна» з’їздили в громаду та поспілкувалися з її очільником Олегом Валерійовичем про ув’язнення, життя після полону, плани на відновлення та проблемні питання Шевченківської ТГ.

Полон та ув’язнення

10 березня я і мій водій, Володимир Хваль, поїхали у напрямку населеного пункту Любомирівка з ціллю завести туди продукти. На той момент глушився мобільний зв’язок, було складно комунікувати з тою частиною громади, там закінчувалися харчі, треба було забрати породілля.

Ми потрапили у ворожу засідку, нас обшукали на предмет зброї або боєприпасів, але не знайшли – в нас були тільки продукти. Традиційні звички орків щодо усіх, кого затримували — забрати гроші та цінні речі. При обшуку у мене в кишені джинсів знайшли посвідчення водія і там було прізвище. От коли побачили прізвище — затримали нас, зв’язали мене, зав’язали очі та перевезли до помпової станції, яка знаходиться недалеко від населеного пункту Тернові Поди.

Спочатку нас протримали до ночі на помповій станції, далі перевезли до Чорнобаївки. Мого водія везли всередині БТР, а для мене вони вирішили зробити більш «комфортну» поїздку: зверху на БТР прив’язали й роззули. Це був березень, але температура повітря — мінусова, тому обмороження ніг я отримав практично з першого дня. Це внесло певні проблематики потім в наступному, але головне, що пальці ніг вдалося зберегти.

В Чорнобаївці нас спочатку допитали, це був протокольний допит: родився, вчився, освіта. Потім почали відновлювати паролі в телефоні й в стертих повідомленнях вони знайшли декілька координат, які були скинуті з мого телефону — там, де загинули їхні підрозділи. Для десантників це означало, що вони зловили коригувальника. По коригувальниках у них один сценарій — його треба максимально закатувати й вбити. Для ФСБ більше представляло цінність те, що я є головою громади від президентської партії, входив до команди Віталія Кіма.

Умови в полоні та катування

Били кийками, тобто застосовували електричний струм. Коли я втрачав свідомість, то мене холодною водою приводили до тями й потім це все продовжувалось. Доводилося спати в мокрих речах. Черевики повернули, але через те, що вони намокли, стали дуже грубі. Велика проблема була і з пальцями, і з ногами. Ну і взагалі, фактично, від шиї до п’ят було дуже багато забиття. Чотири години били чисто за Facebook, бо там були якісь відео, де ми спалюємо їхні танки й вони дуже образились на це.

Годували, це був такий «п’ятизірковий готель з п’ятиразовим харчуванням» — за перші сім днів нас погодували п’ять разів, і два дні у нас були такі «розвантажувальні». 

Коли нас перевезли вже в Нову Каховку, там розділили на військовополонених та цивільних. Військових було десь 40 осіб, їх помістили в ангар, який знаходився на території новокаховської Служби безпеки. Нас обох перевезли в блок для цивільних, який знаходився на території Національної поліції. Це свідчить про те, що інші цивільні або загинули під час транспортування або їх вбили в Чорнобаївці. Ми їх не бачили, але чули. 

До того ж нас не годували два дні, тому були дуже знесилені. В мене ще додайте переохолодження і побиття. 

В Новій Каховці вже не застосовували до мене якихось фізичних впливів. Перший місяць я дуже погано ходив після обмороження ніг, плюс забиття ребер і так далі. Після госпіталю мене повернули вже туди, де я утримувався спочатку — це кімната архіву, напевно. Тобто з неї зробили камеру, в якій я провів весь подальший час.

10 червня мене обміняли. В ході цього обміну обміняли ще три наші цивільні особи. Обмін суто цивільних на цивільних, чотири на п’ять. Більш детально я не маю права розповідати. Це було недалеко від населеного пункту Правдине Херсонської області. 

Читати більше: Спогади очільника громади на Миколаївщині про окупантів: «Били кийками і струмом»

В якому стані ви повернулися додому після полону? 

Від мене можна було батарейку до телефона заряджати. Моя робота пов’язана з комунікацією з людьми, а тебе закривають просто як собаку в чотири стіни й ти в одинарній камері знаходишся. Ну максимум, щоб не зійти з розуму, з других камер передають книги читати. 

Про сам обмін мені сказали за три дні, після чого ти не можеш ні спати, ні лежати, ні ходити. Хто не знав цю всю історію, писали в коментарях: «Якось не дуже побитий, не дуже засмучений, посміхається». Просто в мене був дуже піднесений емоційний стан. 

Я приїхав сюди, долікував все. Були проблеми зі спиною, внутрішніми органами. До того ж тут була лінія фронту, треба було повертатись до роботи, тому що багато чого змінилось і було в досить складному стані. Я поїхав до дітей на пару днів, побачитися з рідними й повернувся на роботу.

Чи давали рідним повідомити про ситуацію? 

Вони знали, що я живий. За весь період мені вдвічі дозволили зателефонувати дружині у присутності одного з офіцерів Росії, який десь родом, напевно, з Кубані й він розумів українську. І один раз мені дозволили скинути голосове повідомлення для дружини, але вони зробили це так: вони виключили Інтернет, ти записуєш голосове повідомлення, відповідальна особа погоджує і закидують.

Коли ви повернулися до громади, одразу стали до керування?

Так. На той момент був дуже обмежений фінансовий ресурс, депутати були частково тут, частково — виїхали. Тому що частина депутатів потрапила в ту зону, яка була окупована, вони звідти виїжджали, і слава Богу. Частина депутатів втратила свої будинки, їм неможливо було тут жити. Ми провели сесію, всі з’їхались.

Куди ви зверталися з приводу воєнних злочинів Росії? 

Моя дружина, коли я пропав, заявила в Національну поліцію, стосовно факту викрадення людини невідомими особами. Там було відкрите провадження. Після обміну мене викликали як постраждалу особу. Мене запитали, чи ходив я до психолога. Кажу: «Якщо я то все зараз психологу розкажу, то йому треба буде йти до психолога. Де ми стільки психологів наберемо?». В Національній поліції все зафіксовано і в Службі безпеки України також є окреме розслідування. В інші структури я не звертався.

Як ви думаєте, чому російські військові чинили такі злочини, хто і за що має нести відповідальність?

24 лютого 22-го року в мене було внутрішнє велике питання, що повинно бути в головах у тих людей, які приїхали за тисячі кілометрів сюди, щоб нас вбивати? При тому, що ми їм нічого не зробили. Після трьох місяців полону в мене є відповіді на ці питання. 

Перше і найголовніше — вони стали жертвами своєї ж пропаганди. Бо їх найголовніший вчитель — телебачення. Їх навчають, що росіян повинні всі боятися, їм не кажуть про те, що треба будувати партнерські відносини, розвивати бізнес, свою територію, десь їздити, дивитися як живуть люди, інтегруватися в суспільство. 

Це люди, які не знають нашої історії, культури — нічого, їм просто навіяли, що це їхня територія. Тому що історія Росії придумана. Через те як подається у них інформація по телебаченню, йде накручування, у людей втрачається можливість до окремого аналітичного мислення. Щоб людина поставила питання: «Може це брехня, що вони там кажуть? Якщо це брехня, то й оце брехня, а може бути — все брехня?». Вони не можуть прийняти того, що вони не на тій стороні воюють, от в чому питання. 

Друге, армія, «спецоперація» — це для них великі гроші, спосіб заробити. 

Щодо політики, то їм не зрозуміло, чому українці змінюють президентів. В мене був діалог із рядовим російської армії:

— Вы тут выбрали себе какого-то наркомана, клоуна.

— Але ключове слово «выбрали», а ви це не можете. 

— Нас устраивает наш главнокомандующий.

— Бо ви не уявляєте, як це може бути по-іншому. Тому що знищена вся притомна опозиція, а та яка є, то чисто для галочки.

Покарання повинен понести російський народ. Чого так? Тому що диктатор робить рівно стільки, скільки йому дозволяє народ. Він же ж не одразу стає диктатором, правильно? Тому і роблять обмеження на пост президента в нормальних країнах — два терміни. Путін не відразу закрутив гайки, поступово утворилася ситуація вибору без вибору. Народ це з’їв, тому відповідальність вся на російських людях.

Як повинна закінчитись війна? 

На мою думку, якщо Росія залишиться в тих межах, в яких вона була — це означає, що війна не закінчилась. З однієї простої причини — зараз наше покоління дуже багато віддає, приносить жертву, заради перемоги. 

У нас з громади воює на фронті понад 500 осіб, 17 осіб знаходиться в полоні, вісім — зникли безвісти. Дуже багато людей, хто загинув і в кого лишилося багато дітей. У нас на кладовищі в Зеленому Гаї похоронені три воїни: 21 рік, 24 та 29. Вони не залишили після себе нікого, в них немає дітей, на них закінчився їхній рід і ще дуже багато людей загине, поки будуть звільняти наші території. 

Важливо, щоб у росіян ніколи не виникало бажання «можем повторить». Щоб світова спільнота зробила так, що їм платити репарації було б вигідніше, ніж сидіти під санкціями. Щоб їхнім елітам, які втрачають багато грошей, навіть у страшному сні не приснилося, що можна поставити якогось нового путіна і спробувати зробити реванш. Щоб нашим дітям не передати оту війну, яка йде насправді не дев’ять років, а постійно. Ще більш важливо, щоб світова спільнота реально добила їх, як країну. Тому що те, що вони утворили у XXI столітті — взагалі безпрецедентна історія. 

Що зараз з вашим водієм після полону? 

Володимир Хваль досить довгий час був на заході України, лікувався. Коли його обміняли, через те, що ми отримали велике переохолодження, в нього вже почався передінфарктний стан і Слава Богу, що нам надали своєчасну допомогу. Він уже був дуже слабкий, його одразу ж повезли та прокапали — врятували. Якби там воно затягнулося ще б на тиждень, то, напевно, що в полоні б помер».

Повністю історію Олега Пилипенка читайте в матеріалі: «Відповідальність за воєнні злочини несе весь російський народ», — звільнений з полону сільський голова

Ця інформація зібрана та зафіксована Центром публічних розслідувань разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ у м. Одесі в рамках ініціативи «Трибунал для путіна».

Якщо ви теж є свідком чи жертвою воєнного злочину РФ, повідомте про це. Напишіть на пошту: [email protected] або просто залиште контакти й правозахисники з вами зв’яжуться. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі та покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, у рамках ініціативи Т4Р, задокументовано понад 57 тисяч воєнних злочинів Росії проти України. Усі дані документатори вносять у загальну базу, яка оновлюється щодня.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube