Колабораційна діяльність у сфері освіти: чи можливе прощення педагогів?

УГСПЛ представляє матеріал з серії публікацій по елементах перехідного правосуддя від випускників освітніх курсів Української Гельсінської спілки з прав людини: «Люстрація, амністія, прощення, історична пам’ять».

З позиції українського законодавства організація освітнього процесу за стандартами держави-агресора кваліфікується як колабораційна діяльність. Українська влада офіційно заявила, що їм відомі майже усі прізвища освітян, які співпрацюють з ворогом після окупації, а отже вони не зможуть уникнути кримінального переслідування.

У 2023 році з’явилися й перші обвинувальні вироки за впровадження стандартів освіти держави-агресора. Та чи доцільно переслідувати всіх педагогів, які залишились працювати на окупованих територіях – читайте в статті адвокатки,  випускниці освітнього курсу УГСПЛ «Захист прав людини в умовах збройного конфлікту в Україні» Наталії Мезенцової.

Життя в окупації

Повернення тимчасово окупованих територій та здобуття Україною повної перемоги у міжнародному збройному конфлікті з Російською Федерацією є лише питанням часу. Згодом  ейфорія від перемоги зміниться на складний післявоєнний період, що оголить соціальні проблеми та стане випробуванням на згуртованість українського суспільства та готовність до трансформацій. Ідея прощення може допомогти примирити суспільство, що необхідно для розбудови сильної, незалежності та єдиної України та забезпечення мирного майбутнього.

В умовах триваючого з 2014 року збройного конфлікту частина територій України опинилися під контролем Російської Федерації, яка в порушення норм міжнародного гуманітарного права вчиняє дії, направлені на незаконне включення цих територій до свого складу. Автономна Республіка Крим та м. Севастополь  окуповані з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, контролюються окупаційною адміністрацією  Російської Федерації (починаючи з 7 квітня 2014 року. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року площа території України, що опинилася під контролем ворога, істотно збільшилась.

Згідно з законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» під тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України розуміється невід’ємна частина території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Незважаючи на те, що ефективний контроль за цимитериторіями України здійснює держава-агресор, громадяни України на тимчасово окупованих територіях не звільняються від обов’язку дотримуватися законодавства України та повинні утримуватися від вчинення діянь, що можуть бути кваліфіковані як кримінальні правопорушення за Кримінальним кодексом України.

Життя в окупації за жодних умов не може бути кваліфіковано як кримінальне правопорушення та підлягати кримінальному переслідуванню. Проте, окремі форми співпраці з окупаційною владою, що завдають шкоди національним інтересам України та по суті є формами державної зради, передбачають неминучість кримінального переслідування. Прощення за колабораційну діяльність не сприймається суспільством як допустимий крок та не входить до державної концепції відновлення деокупованих територій.

Відповідальність за впровадження стандартів освіти держави-агресора Внаслідок внесення змін до Кримінального кодексу України з 15 березня 2022 року освітяни, які погодилися співпрацювати з окупантом, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 111-1 КК України. У сфері освіти до заборонених форм співпраці з окупаційною владою належить здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійснення збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора, у закладах освіти.

Положення міжнародного гуманітарного права покладають обов’язки на державу-окупанта співпрацювати з законними державними та місцевими органами влади для забезпечення функціонування закладів освіти. Російська Федерація в порушення міжнародного гуманітарного права на окупованих територіях створює незаконні адміністрації, до складу яких входять новостворені органи управління освітою. Держава-окупант незаконно використовує матеріально-технічну базу закладів освіти України для провадження освітньої діяльності за російськими стандартами. Для цих цілей видаються розпорядження про утворення навчальних закладів, призначаються керівники, набираються педагогічні працівники та весь освітній процес переводиться на стандарти освіти РФ, що передбачає російську мову викладання, російські підручники, систему оцінювання тощо та, звичайно, ідеологічну складову. Організація освітнього процесу за стандартами держави-агресора здійснюється у співпраці із українськими освітянами, що з позиції українського законодавства кваліфікується як колабораційна діяльність.

Переведення освітнього процесу на стандарти освіти держави-агресора пояснюється прагненням Російської Федерації нав’язати російські наративи дітям, сформувати у них хибні уявлення про державу-агресора та перевиховати їх в бажаному напрямі. Ці послідовні та цілеспрямовані дії свідчать про намір знищити українську ідентичність і є одним із незаконних засобів ведення збройного конфлікту. Громадяни України, які допомагають державі-агресору в цьому, завдають шкоди національним інтересам України та є співучасниками злочинних планів Російської Федерації із знищення української ідентичності.

Суспільний запит на кримінальне переслідування

Українська влада офіційно заявляє, що їм відомі майже усі прізвища освітян-колаборантів та вони не зможуть уникнути кримінального переслідування. У 2023 році з’явилися перші обвинувальні вироки за ч. 3 ст. 111-1 КК України – впровадження стандартів освіти держави-агресора, інші кримінальні провадження перебувають на стадії розслідування або в процесі судового розгляду.

Враховуючи, що Автономна Республіка Крим та м. Севастополь, а також частина територій Луганської та Донецької областей перебувають в окупації з 2014 року, кількість освітян-колаборантів там  може становити надзвичайно великий відсоток. Незважаючи на те, що кримінальне переслідування за колабораційну діяльність педагогів здійснюється з 15 березня 2022 року, продовження перебування на посадах в новоутворених окупаційною владою закладах освіти з цієї дати та вчинення дій, направлених на впровадження стандартів освіти держави-агресора, може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

Неминучість відповідальності для освітян-колаборантів та їх повне усунення від системи освіти в Україні є вимогою суспільства, що підтримується українською владою. Враховуючи суспільні настрої та обов’язок держави здійснювати кримінальне переслідування, вести мову про прощення освітян-колаборантів є викликом. На сьогоднішній день, складно говорити про готовність суспільства до прощення, навпаки домінуючою тенденцією є покарання усіх винних.  

Чи принесе користь для України тотальне кримінальне переслідування усіх колаборантів та чи сприятиме це об’єднанню українського суспільства– надзвичайно складне питання, що потребує вирішення вже зараз.

Освітяни-колаборанти: покарати не можна пробачити

Колабораційну діяльність на тимчасово окупованих територіях України умовно можна пояснити об’єктивними та суб’єктивними факторами.

До об’єктивних причин належать ті підстави, які згідно з положеннями КК України можна охарактеризувати як такі, що виключають кримінальну відповідальність – застосування психологічного та/або фізичного примусу. Свідчення очевидців з окупованих територій підтверджують факти залякування цивільного населення, постійний психологічний тиск, примушування та прямі погрози за відмову від співпраці. Таких осіб не можна називати злочинцями, оскільки вони самі є жертвами окупаційного режиму.

Потрібно також враховувати, що окупаційна держава не дотримується вимог Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, у тому числі, в контексті поводження на окупованій території. У деяких випадках, це можна розглядати як фактор, яким пояснюється співпраця з окупаційною владою, що може бути кваліфікована як колабораційна діяльність. 

До суб’єктивних причин у першу чергу відносяться власні ідеологічні переконання людини. На жаль, певний процент громадян України підтримують окупаційний режим, тому співпраця з Російською Федерацією для них було свідомим та довгоочікуваним прагненням. Інша категорія осіб, які погодилися на співпрацю, керувалася корисливими мотивами. Непоодинокі випадки, коли педагогічні працівники не виїздили з окупованих територій або навпаки поверталися на ці території, щоб додатково отримувати заробітну плату від окупаційної влади. Умовно третю категорію людей можна охарактеризувати як пристосуванців – це ті люди, для яких немає значення, у якій країні жити, та які готові змінювати свої переконання та поведінку в залежності від ситуації.

Відмінною є ситуація на територіях, що перебувають в окупації з 2014 року. Подекуди, населення втратило надію на звільнення або пристосувалися до окупаційного режиму та погодилося співпрацювати з окупантами. Деякі громадяни України навіть не бажають звільнення, будучи впевненими, що українська влада не принесе нічого хорошого, а лише їх покарає. До того ж, окупаційна влада всілякими способами спекулює на темі колабораційної діяльності, формуючи у громадян України уявлення про те, що українська влада їх усіх вважає колаборантами та притягне усіх до кримінальної відповідальності. Очевидно, що острах перед потенційним покаранням та нерозуміння свого майбутнього в українському суспільстві є фактором, що збільшує роз’єднання в суспільстві.

Віднайдення балансу між необхідністю кримінального переслідування та прощенням сприятиме інтеграції громадян України з окупованих територій в українське суспільство та об’єднанню України.

Прощення та кримінальна відповідальність

Прощення може бути реалізоване через визначений на державному рівні механізм амністії осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення у зв’язку зі збройним конфліктом. Колабораційна діяльність, як одна із форм державної зради, належить до кримінальних правопорушень, вчинення яких обумовлено наявністю збройного конфлікту та окупації частини території.

Впровадження механізму прощення потребує чіткого усвідомлення мети – примирити суспільство та сприяти його об’єднанню, при цьому збитки повинні бути відшкодовані, а справедливість відновлена.

Прощення – це не про безкарність, навпаки це про зрілість та готовність суспільства інтегрувати «зрадників», які з різних причин були по іншу сторону правди.

Об’єктивна необхідність прощення 

На сьогодні прощення в контексті колабораційної діяльності освітян не обговорюється в суспільстві. Навіть більше, наголос стоїть на тому, щоб ніхто не уникнув покарання, а колаборанти були повністю усунуті зі сфери освіти та недопущенні до дітей.

Колабораційна діяльність сприймається як злочин, за який не може бути прощення. Згідно з п. 14 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану дій органів виконавчої влади з відновлення деокупованих територій територіальних громад» передбачено вжиття заходів для виявлення осіб, які співпрацювали з ворогом.

Неминучість кримінального переслідування усіх без винятку колаборантів узгоджується із суспільним запитом, але чи принесе це бажаний результат та допоможе згуртувати суспільство –  питання, що лишається відкритим.

Фактично освітяни розділилися на «своїх» та «чужих», а «полювання» на потенційних колаборантів у ряді випадків здійснюється у спосіб, що порушує права людини. 26 серпня 2022 року Міністерство освіти та науки України видало лист № 1/9807-22, у якому рекомендувало призупиняти трудові договори з педагогічними працівниками, щодо яких є обґрунтована підозра їх співпраці з окупантами. Умови збройного конфлікту не припиняють дію базового принципу презумпції невинуватості, тому такі рекомендації не лише порушують права людини та суперечать чинному законодавству України, але і розігрівають жагу суспільства до помсти.

Одна справа, коли освітянин очолив створений окупаційною владою навчальний заклад та перевиховував дітей в стилі російської пропаганди із запереченням надбань українського народу, а інша справа –  коли людина просто була вчителем фізкультури і ніяких російських наративів не проголошувала. Ситуації за змістом різні, але кваліфікація за ч. 3 ст. 111-1 КК України єдина. Диспозиція ч. 3 ст. 111-1 КК України колабораційної діяльності передбачає кримінальну відповідальність за впровадження стандартів освіти, до якої відноситься у тому числі викладання предметів, а не лише зайняття керівних посад.

Інше питання, а як бути з освітянами з Криму та Донецької, Луганської областей, які з 2014 року впроваджували стандарти освіти держави-агресора, але до 15 березня 2022 року це не кваліфікувалося як колабораційна діяльність. 15 березня 2022 року вони всі автоматично стали потенційними колаборантами, бо продовжили перебувати на посадах та викладати за російською програмою. Перспективу деокупації в переважаючій більшості освітяни чекають зі страхом, бо розуміють, якою буде їх доля. Звільнити території – це одна справа, а головні виклики для суспільства та держави будуть пізніше, коли потрібно буде не просто жити поруч з колаборантами, а інтегрувати їх у суспільство таким чином, щоб уникнути суспільного напруження та об’єднати населення України. Навантаження на правоохоронну та судову систему після деокупації цих територій у зв’язку із стрімким збільшенням кількості кримінальних проваджень важко уявити.

Ідея прощення освітян-колаборантів може сприйматися педагогами, які під тиском окупаційної влади зберегли вірність Україні, як зрада. Для того, щоб прощення не сприймалося як тотальна безкарність, амністія для освітян-колаборантів може бути лише частковою та передбачати відшкодування збитків та відновлення справедливості.

Прощення як елемент перехідного правосуддя

Впровадження ідеї прощення через механізм часткової амністії для освітян-колаборантів передбачає комплекс дій, що включають розроблення концепції, законодавчих змін та необхідного організаційного забезпечення.

Доцільно враховувати міжнародний досвід прощення, проаналізувавши його з позиції ефективності та впливу на трансформацію суспільства. Для прикладу, механізм абсолютної амністії, що був застосований у Боснії та Герцеговині, спричинив зворотній ефект – роз’єднання суспільства та збільшення напруження. Після об’єднання Німеччини у 1990 р. кримінальне переслідування здійснювалося щодо представників державного апарату, які вчинили злочини. Це дозволило виокремити суб’єктний склад осіб, які не можуть бути амністовані, та забезпечити справедливість.

Часткова амністія, направлена на відновлення справедливості та відшкодування збитків, може принести позитивні результати для трансформації суспільства. Кримінальне переслідування за серйозні порушення прав людини та неможливість амністії у таких випадках дозволить підвищити довіру до держави та правосуддя зокрема.

На сьогодні, Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – Розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2021 року № 1171 (зі змінами від 04 квітня 2023 року, розпорядження № 288-р) передбачає встановлення критеріїв та умов застосування після деокупації амністії до громадян України, які були учасниками незаконних збройних формувань на тимчасово окупованій території та/або причетні до бойових дій, які не вчиняли воєнних злочинів, злочинів проти людяності, грубих порушень прав людини, тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя та здоров’я особи, злочинів проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканості особи та притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини, державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Фактично, під амністію можуть потрапити громадяни України, які воювали на боці держави-агресора, в той час як вчителі з Криму можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та отримати покарання у вигляді позбавлення волі. Об’єктивно, у цьому не прослідковується перспектива примирення суспільства, а навпаки підвищуються ризики майбутнього напруження та невдоволення.

Висновки 

Першочерговим кроком повинно стати розроблення концепції прощення освітян-колаборантів та наслідків подолання перенавчання українських дітей за російськими стандартами. Залучення широкого кола фахівців до розроблення концепції прощення – з правоохоронної сфери, суддів, представників освітньої сфери, правозахисників, психологів дозволить виробити принципи, що враховують усі завдання перехідного правосуддя та зробити прощення засобом примирення суспільства.

Передумовою прощення повинно стати публічне визнання вини та констатація порушення як обов’язковий елемент, що дозволить знизити поріг суспільного напруження та підвищити готовність суспільства до цієї процедури. Важливо, щоб прощення не зводилося до формального визнання вини та амністії, а передбачало вчинення суспільно корисних дій освітянами-колаборантами, що сприймалося б як готовність понести відповідальність за свої дії.

Окремо, можливо розглянути варіант залучення освітян-колаборантів до заходів з історичного переосмислення та формування історичної правди, подолання наслідків навчання українських дітей у стилі російських наративів та руйнування міфів про імперську сутність держави-агресора.  

Часткова амністія для освітян-колаборантів потребує законодавчого підґрунтя, що визначатиме чіткі критерії застосування та включатиме складову, відповідальну за відновлення справедливості та відшкодування заподіяних збитків.

Перегляду підлягають і положення кримінального законодавства в контексті можливості застосування часткової амністії, а також уточнення поняття колабораційна діяльність у сфері освіти. Одним із варіантів, який може бути розглянутий, полягає у розмежуванні кримінальної та адміністративної відповідальності за впровадження стандартів освіти держави-агресора залежно від суспільної небезпеки, наслідків та посади освітянина.

Змін потребує і законодавство України в сфері освіти на предмет визначення критеріїв та умов, за якими освітяни-колаборанти можуть бути допущені до педагогічної діяльності. Абсолютно точно, що запровадження пожиттєвої заборони на педагогічну діяльність є таким, що порушуватиме права людини та не узгоджуватиметься із практикою ЄСПЛ.

Прощення не може носити універсального характеру та за жодних умов не може передбачати абсолютне та безумовне звільнення усіх освітян від кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність. Готовність суспільства до прощення, впровадження процедури за зрозумілих та чітких критеріїв, врахування відновлення справедливості та відшкодування збитків дозволить примирити суспільство та сприятиме єднанню українського народу.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube