Кіно та права людини
На фестивалі буде показано майже 70 фільмів режисерів багатьох країн світу, серед них фільми-призери міжнародних фестивалів: One World (Прага), Human Rights in Film (Варшава) та „Сталкер” (Москва).
“Ми ставили перед собою два завдання: зробити все, щоб документальне кіно знайшло глядача, та консолідувати сили і ресурси для допомоги українським документалістам у реалізації їх проектів”, – сказав Геннадій Кофман, продюсер фестивалю.
В рамках фестивалю будуть презентовані спеціальні програми: „Росія – нова мова, або Російська екзистенція”, „Демократія. Білоруська версія”, „Демократія. Український контекст”, „Відео-звіт за 2004 про права людини в Україні”
Фестиваль відкриється прем’єрою – фільмом українського режисера Руслана Гончарова „Український вибір”, який безпристрасно нагадає нам останній рік життя в Україні – всю палітру політичного, а відтак і суспільного протистояння.
Автори фільму мали на меті змалювати історію не стільки президентських виборів-2004, скільки українського ВИБОРУ-2004, адже в їхньому розумінні, більшість пересічних учасників помаранчевої революції боролися не за конкретного кандидата, а за зміну системи суспільно-політичних стосунків. У цьому сенсі не менш важливою за власне „майданну хроніку” видається хроніка подій, що передували листопаду 2004 року. Тож стрічка нагадує найрезонансніші з них – починаючи від зірваного форуму „Нашої України” у Донецьку (рівно за рік до першого туру виборів, 31-го жовтня 2003 р.), „репетиції виборів” під час обрання мера Мукачевого, спроби і провалу політреформи, продовольчої та бензинової криз, передвиборних соціально-економічних авантюр (як то приватизації „Криворіжсталі” або ж різкого підвищення пенсій) і закінчуючи найяскравішими епізодами брудної виборчої кампанії. І лише друга частина фільму розповідає власне про фальсифікацію виборів та революційні події, що випливли з неї – аж до перемоги „помаранчевих” (тобто „останнього дня майдану”, 8-го грудня 2004-го). Автори не наважилися втручатися у перебіг всієї цієї історії власними коментарями – у стрічці говорять лише безпосередні учасники подій. Здавалося б, це може зробити її зрозумілою лише для обізнаних. Але ж, з іншого боку, український вибір-2004 зробив обізнаними усю країну та чи не півсвіту.
Правозахисники та кіномитці об’єднали свої зусиля, щоб ще раз показати нам жахи війни Чечні та скалічені душі молодих людей, які з неї повернулись („Білі ворони – жахи Чечні”, Німеччина, 2004; „Мирне життя”,Росія, 2004, „Норд-ост: театр смерті”, Польща, 2003); про поранені серця людей, які пройшли через пекло тортур та катуваннь („Поранені душі”, Данія, 1996); розказати про страхи та сподівання заробітчан, які шукають втрачений рай в інших країнах, ризикуючи для цього навіть своїм життям („Бар на станції Вікторія”, Польща, 2004), а також застерігти від масових маніпуляцій свідомістю, що є нічим іншим ніж порушенням права на свободу слова та інформації („Вбивці російських газет”, Франція, 2003).
За словами Геннадія Кофмана, продюсера фестивалю, на відміну від аналогічних заходів, які проходять щороку майже у всіх країнах Європи, фільми-учасники українського фестивалю не буде поділено за рубриками згідно зі статтями Декларації прав людини.
Він також наголосив, що всі картини в жодному разі “не будуть нести якісь інструкції або пропагандистський характер”, фестиваль також не передбачає вручення якихось нагород.
Пан Кофман розповів, що після того, як програма пройде у Києві, вона протягом наступних шести місяців у більш компактному вигляді буде представлена також у регіонах України. За його словами, у фестивалі візьмуть участь як дебютанти у жанрі документалістики, так і визнані метри цього кіно. За його словами, відбираючи фільми на фестиваль, його організатори, перш за все, цікавилися гостротою та актуальністю тематики картин, а також цікавим художнім поданням.