Публікація

Інтерв’ю з з громадською діячкою Анною Горпинич з міста Суми

Анна Горпинич – безкомпромісна громадська активістка. Про таких людей кажуть, що вони мають загострене почуття справедливості. Окрім роботи в офісі промоції Сумського аграрного університету Анна періодично займається журналістськими розслідуваннями, є волонтеркою, засновницею нетипової громадської організації та мамою, яка сама виховує двох чудових дітей. Героїня чергового інтерв’ю, проведеного громадською приймальнею УГСПЛ у м. Суми в рамках проекту «Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні» поділилась своїми думками щодо місцевих суспільних проблем. 

З чого почався твій шлях в громадському активізмі?

Активно займатися громадською роботою я почала десь у 2016 році. Тоді ми з групою місцевих активістів намагалися поліпшити ситуацію в Сумах з комунальним транспортом. Але це було складно, бо люди здебільшого інертні, а влада ще більше інертна). Але, думаю, що наша робота дала результат (хоч і не ідеальний) – збільшилась кількість тролейбусів, у маршрутках з’явилися GPS.  А у 2017 я стала донором крові і захотіла просувати цю справу серед молоді, в першу чергу. Так з’ явилася ГО «NOVA КРОВ»

Ти очолюєш ГО, яка відрізняється від інших, її специфіка – донорство та його популяризація, я вірно розумію? Наскільки актуальним в регіоні було створення саме такої ГО?

Наскільки мені відомо, на той час ми стали єдиною донорською організацією формату «для всіх». Були донорські рухи на підприємствах, в установах, а от такої організації, яка б об’єднувала різних людей, не було. І здається, ми єдині, хто просуває донорство через масові творчі заходи.  Іще один напрям сьогодні – це відстоювання інтересів донорів, зокрема і в контексті прийняття закону #3648 «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові». В документі багато нюансів, які обмежують гарантії для донорів, як то другий вихідний для відновлення та право на першочергове забезпечення Почесних та Заслужених донорів кров’ю та її компонентами у разі потреби.  Також ми взяли на себе координацію спілкування між донорами, лікарнями Центром крові та пацієнтами. Тобто, як виявилось, у площині донорства є багато питань,які ми поступово намагаємось розв’ язати.

З якими суспільними проблемами стикаєшся як громадський активіст? Що тобі болить в регіоні?

Мої болі сьогодні пов’язані не стільки з проблемами донорства. Тут треба відзначити, що в Сумах все більш-менш добре. Ми забезпечені компонентами крові. Найбільше мене лякає інертність та зневіра громадян. Це створює суттєву перешкоду для змін, я вважаю. Людям, які пасивні, які не прагнуть до кращого і не бажають брати відповідальність за своє життя, життя своїх дітей на себе, дуже легко маніпулювати. Громадянська освіта та розвиток критичного мислення – ось головні задачі, які ми сьогодні маємо спільно вирішувати.

Чи отримувала ти погрози або відчувала утиски через свою активну життєву позицію? Чим закінчувались ці ситуації?

Я завжди думала, що у сучасному світі це якийсь нонсенс і страждати можуть активісти, які викривають ТОП-корупцію, у якихось гучних справах працюють. Але остання наша активність – лобіювання прав донорів у контексті закону, вище згаданого – показала, що і у Сумах можна «вихопити». Так мої дописи і запитання на адресу однієї народної депутатки та, за сумісництвом, кандидатки у мери Сум викликали дивну реакцію її одно партійців.  Справа у тому, що ця пані на камери говорить про захист інтересів донорів, про те, що вона сама донорка, і одночасно в парламенті голосує за закон, який ці інтереси утискає. Власне, чому так сталося я і намагалася запитати її. У відповідь отримала дзвінки моєму керівництву з проханням «втихомирити Горпинич». Я переконана, що за цими дзвінками не стоїть нічого серйозного (принаймні, дуже хочу в це вірити), але сама технологія, як на мене, є ганебною для сучасного демократичного суспільства.

Як вдається поєднувати роботу, громадську діяльність та материнство?

Насправді, це не є поєднанням чогось непоєднуваного. Всі ці сфери якось органічно сплелися в єдине ціле і є наповненням мого життя. Тобто колеги підтримують, діти беруть участь у заходах, які ми організовуємо, часом навіть допомагають. Тож нічого складного в цьому немає. Я не бачу нічого поганого, щоб взяти дітей на роботу, в донорський центр чи ще кудись. Головне бажання і усвідомлення того, що моє життя це не лише материнство.

Ну і час від часу треба брати паузи і відпочивати від усього. Тоді сили відновлюються і креативність проявляється більшою мірою.

 

***

Публікацію підготовлено в рамках проекту «Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні», що втілюється за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: