Ольга Валянік – керівниця сучасного мистецького простору в Луцьку, патріотка та волонтерка. Про те, чим живе громадський простір Волині, вона розповідає в черговому інтерв’ю, підготовленому приймальнею УГСПЛ м. Суми в рамках проєкту «Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні».

– Тебе називають волонтеркою, журналісткою, громадською активісткою, керівницею проєктів – інформації доволі багато. Який проєкт чи діяльність в громадському секторі для тебе зараз є найбільш актуальною та чому?

– Я люблю усі свої проєкти. Бо вірю, що тільки з позитивними емоціями та любов’ю можна робити круті заходи, створювати щось нове та насолоджуватися процесом. 

Найважливішим для мене є проєкт ревіталізації старого ангару у мистецький простір «Ангар-stage». Два роки тому ми з командою розпочали це перетворення, вкладали туди душу та серцe, увесь свій час та силу. І щиро тішимося, що цей проєкт знайшов підтримку в усієї України. До нас приїжджають різні музичні гурти, тут живе театр «ГаРмИдЕр» та проводить заняття дитяча театральна майстерня «ДогориДригом», тут оселився проєкт АнгарCinema, сюди приходить соціалка і бізнес, і всі вживаються у цьому просторі і рефлексують, знаходять щось своє.

Проєкт перетворення старого ангару у щось нове – став для мене великим випробуванням. Але я можу гордитися цим, адже альтернативний сценічний майданчик без владних вказівок, тоталітарних керівників та свободи тепер функціонує у моєму рідному місті Луцьку і відкритий для усіх.

https://www.facebook.com/angarstage – саме тут за час існування проводилися дуже різні заходи: від фестивалів та концертів – до публічного звітування громадських організацій.

Ангар – це мій метод боротьби за українську культуру та державність, боротьби за серця та душі молодих людей, які прийдуть на зміну нам. Це метод боротьби із російським агресором. І я щаслива, що можу в такий спосіб долучитися до війни і внести своє у нашу перемогу. 

– В рамках проєкту «Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні» ми працюємо та підтримуємо зв’язок з різними регіонами України і в кожному з них є особливості громадського сектору, різні напрями розвитку, а чим особливий місцевий активізм Луцька / Волині? Чого в ньому не вистачає?

– Насправді активізм у Луцьку чи в інших регіонах мало чим відрізняється. За відсутності явного спільного «ворога» такі рухи є розрізненими, часто конфліктують між собою, при чому ще кілька років тому були одним цілим. Що необхідно активістам? – об’єднання зусиль, забути особисту неприязнь та працювати для спільного майбутнього – сильної та незалежної України.

– Чи продовжуєш ти захищати права тих, хто пройшов війну чи зараз захищає Україну на сході? Чим для тебе є ця діяльність? 

Моя боротьба у цьому напрямку трансформувалась – тепер, за потреби, я лише спрямовую за конкретною адресою тих, хто потребує допомоги,  адже я точно знаю де допоможуть, а не лише будуть тягнути час. Час від часу допомагаю фінансово, через перевірених волонтерів, які з 2014 року уже стали друзями. 

Насправді, тепер моя діяльність змінилась – тепер моя допомога це надання можливості через інструмент діяльності мистецького простору донести якнайширшій аудиторії інформацію про війну, ветеранів, ПТСР. Моя позиція дуже проста– в ангарі немає місця для людей, які є прихильниками «рускаго міра», у нас немає місця для людей, які є сепаратистами та виступають на території рф чи непідконтрольних територіях України, немає місця для людей, яких я називаю «латентними» сепаратистами, чи проживаючи в Луцьку розповідають в соціальних мережах про «братовбивчу війну». Ми завжди підтримуємо соціальні проєкти, запрошуємо до себе ветеранів, радо підемо на зустріч та допоможемо в реалізації ветеранських проєктів у ангарі. 

– Чи доводилось тобі на собі відчувати утиски або, можливо, були погрози за твою активну позицію в якомусь питанні?

– Утисків чи погроз, як таких я не пам’ятаю. Єдине, та постійне, це не розуміння значної частини суспільства, для чого я займаюсь волонтерством, активізмом, створюю щось цікаве та нове для міста. Не розуміння того, що можна прагнути змін у своєму місті чи країні, не заради «слави», а заради бажання жити у європейській, демократичній державі Україні.

Раніше мене така поведінка зачіпала – але не зараз. Тепер критика для мене є об’єктивна лише від тих, хто також щось робить, а не лише пише анонімні коментарі.

– Ти є доволі відомою особою в Луцьку, інформація про твої заручини та навіть фотосесії з’являється в місцевих ЗМІ – чому так? Не заважає? 

– Людям подобаються гарні історії. Чи заважає – та ні, адже у ЗМІ потрапляє лише невелика частка нашого життя. Я закидаю в соціальні мережі лише те, чого я хочу сама, не більше.

Саме ця публічність дає можливість донести багато важливої інформації, можливість знаходити однодумців у сфері нових проєктів та ідей, можливість розказати про актуальне, адже часто під гарними фото тексти які розповідають про війну, мову, безпритульних тварин, сортування сміття, про культуру та мистецтво, про людяність 

– Що цікаве є в планах?

– Мрію уже давно створити культурний простір на базі старого закинутого заводу. Посилаю сигнал у космос. А якщо випадково хтось із ваших читачів має такий завод і готовий на таку авантюру?)