Інтерв’ю з громадською діячкою Анною Красноперовою з міста Лозова на Харківщині

Анна Красноперова – героїня чергового інтерв’ю, проведеного громадською приймальнею УГСПЛ у м. Суми в рамках проекту «Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні». Окрім того, що Анна має активну життєву позицію, є депутатом міської ради в м. Лозова Харківської області, займається волонтерством, є донором крові та певний час очолювала місцеву телерадіокомпанію, дівчина вже близько двох років разом із працівниками Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини відвідує в’язниці, колонії, дитячі будинки та інші місця несвободи Харківської області. Анна — єдиний громадський монітор Національного превентивного механізму на Лозівщині.

– Як ти прийшла до того, щоб стати громадським монітором Національного превентивного механізму?

– За першою освітою я юрист і мене завжди цікавила тема прав людини. Підписалася на сторінку Омбудсмена у Фейсбуці і там побачила публікацію про набір громадських моніторів. Заповнила анкету, пройшла відбір і мене відправили на тренінг до Освітнього дому прав людини в Чернігові, який щорічно організовує ГО «Україна без тортур».

Під час триденного навчання нам детально пояснювали, як проводити моніторинг. Сподобалося, що обговорювали усі нюансі: які найчастіші порушення в місцях несвободи, що краще одягати на візити, як себе поводити,  тощо. Нам показували фото та відео з візитів, і ми на прикладі розглядали різні порушення прав людини. Звичайно, за три дні навчання неможливо зробити універсального монітора, який розбирається в усіх місцях несвободи і досконально знає правила та норми, яким має відповідати заклад. Тому кожен моніторинговий візит я намагаюся більше сфотографувати, записати, запросити скани документів. Це допомагає потім узагальнити інформацію, перевірити на відповідність до державного та міжнародного законодавства і написати детальний звіт з обґрунтованими зауваженнями.

– Чи стикалися ти з упередженням в своїй діяльності (щось типу, жінки не повинні цим займатися, тобі не страшно відвідувати тюрми та тому подібне).

– Так, доводилося чути подібне у свій бік… Критикують зазвичай ті, хто не розуміє, що таке місця несвободи і думають, що монітори НПМ захищають лише засуджених у колоніях. Намагаюся пояснити, що ми відвідуємо й дитячі будинки, геріатричні пансіонати, реабілітаційні центри тощо. Перелік цих закладів та установ не є вичерпним я вважаю, що кожен, хто там утримується, заслуговує до гідного відношення до себе.

Для мене це цікава і водночас інколи важка робота у моральному сенсі, бо під час перевірок доводиться стикатися зі справді шокуючими фактами. Складно буває і фізично, бо моніторинг може затягнутися до 10 годин і ти весь цей час щось робиш — спілкуєшся з людьми, оглядаєш територію, вивчаєш внутрішні документи.

– А чи були погрози вам зі сторони когось через вашу діяльність або активну позицію? 

– Один раз було таке. Але то більше не погроза була, а як попередження. Дуже не сподобалося одній установі, що я туди завітала і через третіх людей мені передали, що на мене можуть чекати неприємності. Не вважаю, що на ті «меседжі» треба якось особливо реагувати, бо під час роботи журналістом мене частіше намагалися залякати.

– Який моніторинг запам’ятався найбільше всього і чому?

– Найбільше вразило, як адміністрація КУ «Панютинський психоневрологічний інтернат» намагалася запевнити, що виявлені порушення під час візиту – це просто примхи моніторів і насправді у них в закладі все добре. Я була відверто шокована умовами утримання підопічних і тим, як до них ставиться керівництво закладу… Підопічні ходили у старому, брудному та зношеному одягу. Чисте вбрання їм давали переважно раз на тиждень, коли вони ходили у душ. Увесь одяг не підписаний і спільний, навіть спідня білизна і керівник інтернату запевняв, що то нормально, коли підопічні носять чужі труси…

У  туалетах та душових закладу були відсутні дверцята, чим порушено право на приватність. Також підопічні поскаржилися, що їх закривають у кімнаті з металевими дверями та решітками на вікнах. Це вважається порушенням і приниженням людської гідності. Персонал то чудово знає, тому перед візитом нашої моніторингової групи до того корпусу, металеві двері зняли і поклали поряд, наче їх не застосовують…

Проблеми ми виявили і в документах – в історіях хвороб відсутні записи психіатра щодо підбору лікування, контролю зміни психічного стану і проведення лікарсько-консультативної комісії. Таким чином підопічних інтернату позбавили права на поновлення дієздатності і, відповідно, можливості залишити установу… При цьому персонал погоджувався, що серед підопічних є такі, що мали б жити в установах іншого профілю або взагалі у громаді!.. Тільки уявіть, людина може жити вільно, але через халатність закладу, їй доводиться утримуватися в психоневрологічному інтернаті серед людей  з різними діагнозами! Усі ці та інші виявлені факти ми відобразили у звіті, його направили до Омбудсмена, правоохоронних органів та до обласного керівництва інтернату.

– Що ти порадила б людям, які опинилися в місцях несвободи, але не можуть повідомити про погані умови перебування або порушення їхніх прав?

Те, що вони не можуть повідомити – це вже є порушенням прав людини. У місцях несвободи на стендах у вільному доступі має бути інформація з контактними телефонами та адресами представників Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Добре, коли рідні, друзі чи знайомі постійно тримають зв’язок з тими, хто опинився у місцях несвободи. І якщо з якихось причин неможливо передати інформацію напряму, то це можуть зробити близькі люди.

– У ФБ ти багато уваги приділяєш допомозі тваринам. Яке місце в твоєму житті займає волонтерство?

– Значне місце. Намагаюся тримати себе у руках, бо інакше в моєму будинку жили б усі безпритульні собаки та коти міста. Тому поки підгодовую їх на вулиці і при можливості підтримую матеріально місцевих волонтерів. А пости у соціальних мережах – це найменше, що можу зробити. Можливо, хтось саме з моїх френдів у Фейсбуці шукає собі котика чи песика. Або детальніше дізнається про необхідність стерилізувати домашнього улюбленця.

– Яку пораду ви би дали громадським активістам, які тільки починають свою діяльність?

– Раджу відвідувати тренінги, семінари та лекції, які дозволять розширити ваші знання. Використовуйте ці зустрічі й для того, щоб познайомитися із цікавими людьми та знайти однодумців, цінності яких схожі з вашими. З ким ви забажаєте і зможете працювати в унісон, щоб ваша спільна праця приносила не тільки користь, але й і задоволення.

Публікацію підготовлено в рамках проекту «Підтримка та захист громадянського суспільства в Україні», що втілюється за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерланди в Україні та Європейського Союзу.