08 вересня 2021 року Верховна Рада України прийняла Закон про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення відкритості інформації про розмір оплати праці в державних компаніях.

Чому ці зміни є актуальними?

Автори проєкту Закону ставили собі за мету підвищення прозорості діяльності органів управління та посадових осіб юридичних осіб публічного права, державних підприємств, державних організацій, що мають на меті одержання прибутку, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.

Наявність об’єктивної інформації про розмір винагороди за роботу керівництва державних компаній має сприяти дієвому контролю за ефективним витрачанням публічних коштів. Однак, така інформація досі залишається закритою для суспільства. Більш того, недостатня якість механізмів контролю діяльності державних підприємств і товариств стали джерелом корупційних ризиків та збитків держави, про що зазначають автори проєкту.

Які зміни передбачає Закон?

Відповідно до тексту законопроекту, запропонованого до другого читання, абзац другий частини третьої статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» має бути викладений в наступній редакції:

«Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Також передбачено внесення змін в Закон України «Про доступ до публічної інформації». Вони стосуються виключення зазначеної інформації з кола інформації з обмеженим доступом, порядку оприлюднення такої інформації, обов’язків, які покладаються на розпорядників інформації тощо.

Яка судова практика з питання отримання подібної інформації?

У судовій практиці вже наявні приклади звернення з позовами для визнання дій розпорядника інформації протиправними у випадку ненадання інформації про розмір заробітної плати в державних компаніях.

Яскравим прикладом такої ситуації може бути адміністративна справа № 814/1593/17. Відповідно до обставин у серпні 2017 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про визнання протиправними дій, що виявилися у відмові надати йому публічну інформацію, серед якої: інформацію щодо розміру заробітної плати, преміальних, надбавок та матеріальної допомоги, яку отримали посадові особи керівного складу ПАТ «Миколаївобленерго» (керівник, всі заступники керівника, головний бухгалтер, керівники структурних підрозділів), у період з січня 2016 року по квітень 2017 року, за кожною посадою окремо, без зазначення П.І.Б.

Позивач пояснив, що ПАТ «Миколаївобленерго» є розпорядником інформації, щодо якої подано запит від 11 липня 2017 року, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо відповідача) єдиним засновником Товариства є Міністерство палива та енергетики України, яке володіє 70% акцій ПАТ «Миколаївобленерго».

Суди першої та апеляційної інстанції відмовили в задоволенні зазначеної позовної вимоги.

В свою чергу Касаційний адміністративний суд, розглянувши касаційну скаргу, виніс Постанову від 04 березня 2020 року, в якій детально проаналізував подібні ситуації.

Так суд дійшов до наступних висновків:

«51. Щодо доходів посадових осіб керівного складу Товариства треба передусім зауважити, що поняття «суб`єкта господарювання державної власності», визначення якого закріплено у статті 1 Закону № 183-VIII, є ширшим поняттям, ніж «державне підприємство», а поняття «публічні кошти», визначення якого наведено вище, не тотожне поняттю «бюджетних коштів».

52. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що Товариство, з огляду на його організаційно-правову форму, не є державним чи комунальним підприємством. У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 183-VIII його можна вважати суб`єктом господарювання державної власності (з огляду на те, що частка акцій, які належать державі, як з`ясували суди попередніх інстанцій, становить 70 %), що покладає на нього певні зобов`язання, визначені вказаним Законом.
53. Проте, мета і сфера правового регулювання законів № 2939-VI та № 183-VIII різна, тож помилковим буде застосовувати положення Закону № 183-VIII до правовідносин, які виникають у зв`язку з розглядом інформаційного запиту. Колегія суддів звернула на це увагу у зв`язку з тим, що позивач просив надати запитувану інформацію з покликанням, зокрема, на те, що кошти, якими розпоряджається відповідач, в тому числі на виплату заробітної плати, в розумінні Закону № 183-VIII, є публічними і, як можна виснувати з його доводів, таку вимогу він трактує через призму положень частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VI.
54. Важливо підкреслити, що положення вказаної статті містять заборону та воднораз вказівку на недопустимості обмеження доступу до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
55. Товариство не юридичною особою публічного права (в розумінні Цивільного кодексу України), не є державним/комунальним підприємством (з огляду на організаційно-правову форму цього господарського товариства), тож і не може бути розпорядником бюджетних коштів. Тому в такому аспекті розглядати його як розпорядника публічної інформації буде помилковим. Окрім того, посадові особи керівного складу Товариства в розумінні пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII (у редакції, чинній на дату виникнення спору) не прирівняні до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тому не мали обов`язку подавати декларації відповідно до вимог вказаного Закону. У цьому зв`язку положення частини шостої статті 6 Закону № 2939-VI не можуть слугувати підставою для заборони обмеження в доступі до інформації про доходи таких осіб.
56. З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в цій частині є правильними».

Таким чином, оскарження відмов в отриманні запитуваної інформації в суді не мали перспективи.

Прийняття Закону, яким будуть внесені зміни для забезпечення відкритості інформації про розмір оплати праці в державних компаніях має актуальне значення. У суспільства сформувався інтерес до розміру заробітної плати осіб, які працюють в державних компаніях (особливо до керівних посад). Отже, запропоновані зміни стануть ефективним інструментом для суспільного контролю за цільовим використанням коштів підприємств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді. Крім того, у випадках відмови в наданні інформації з’являться необхідні правові підстави для їх оскарження.

Автор: Ольга Семенюк, юристка та правозахисниця.