Публікація

Інформація про правила поводження з полоненими і права полонених

Міжнародне право передбачає наявність правил норм і законів, які зобов’язані виконувати держави – сторони війни і їх військовослужбовці. Ця частина міжнародного права є міжнародним гуманітарними правом, так званим правом війни.

Наведені правила регламентуються кількома міжнародними нормативними актами, в тому числі Женевськими Конвенціями про захист жертв війни 1949 року, учасниками яких є і Росія і Україна.

Зокрема правила поводження із полоненими регламентується Конвенцією про  поводження з військовополоненими і додатковими протоколами до неї, прийнятими в 1977 і 2005 році. Необхідно зазначити, що Російська Федерація в 2019 році денонсувала Протоколи 1 і 2 до цієї конвенції. Але не дивлячись на цей факт, Російська Федерація зобов’язана виконувати принципи, викладені в тексті Конвенції про поводження із військовополоненими, станом на 1949 рік.

Наведена конвенція, зокрема, містить низку правил, яку зобов’язана виконувати держава, що утримує військовополоненого.

  1. Конвенція про поводження з військовополоненими декларує нижченаведені принципи, що стосуються поводження із військовополоненими.
  2. Не є військовополоненими медики та військові священики.
  3. Військовополонені перебувають у руках ворожої держави,  а  не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності,  яку можуть нести окремі особи,  держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими.
  4. З військовополоненими необхідно  завжди  поводитися  гуманно. Будь-який  незаконний  акт  чи  бездіяльність  з боку держави,  що тримає в полоні,  які спричиняють смерть  або  створюють  серйозну загрозу   здоров’ю   військовополоненого,   що  перебуває  під  її охороною,  забороняються.
  5. Так само  військовополонені  завжди  повинні бути захищеними,  зокрема від насильства чи залякування,  а також  від  образ та зацікавленості публіки.
  6. Військовополонені за  всіх  обставин мають право на повагу до їхньої особи й честі.
  7. Із жінками  необхідно  поводитися  з  усією  повагою,  зумовленою  їхньою  статтю.
  8. Держава, що тримає в полоні, зобов’язана забезпечувати безоплатне утримання їх, а також надавати їм  безоплатну  медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров’я.
  9. Держава,  що тримає в полоні,  повинна поводитися з  усіма військовополоненими   однаково,  без  будь-якої  дискримінації  за ознаками  раси,   національності,   релігії   чи   віросповідання.
  10. Кожний військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити  лише  своє  прізвище,  ім’я та військове звання,  дату народження та армійський,  полковий,  особовий чи  серійний  номер.  Якщо він свідомо порушує це правило,  то цим він  може  зумовити  обмеження переваг, які надаються відповідно до його звання або статусу.
  11. Будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма примусу  не  можуть  застосовуватися  до  військовополонених   для одержання  від них будь-яких відомостей.  Військовополоненим,  які відмовляються відповідати,  не  можна  погрожувати,  не  можна  їх  ображати, переслідувати або вдаватися до обмежень їхніх прав.
  12. Допит військовополонених   здійснюється   мовою,   яку   вони розуміють.
  13. Кожна сторона  конфлікту  повинна  наділити  кожну особу,  що знаходиться  під  її  юрисдикцією  та  може  потрапити  в   полон, посвідченням  особи із зазначенням прізвища,  його імені, звання, армійського, полкового, особистого або серійного номера. Військовополонені завжди повинні мати при собі документи,  що посвідчують  особу.
  14. Військовополонених після  захоплення  їх  у  полон  евакуюють якомога скоріше до таборів,  розміщених у зоні,  що знаходиться на достатній відстані  від  зони  бойових  дій,  для  того  щоб  вони перебували в безпеці. Евакуація військовополонених  завжди  проводиться гуманно й в умовах,  подібних до тих, які держава, що тримає в полоні, створює для своїх військ під час їхнього переміщення.
  15. Держава, що    тримає    в    полоні,    може     інтернувати військовополонених, тобто помістити до табору для військовополонених.
  16. Військовополонені повинні   мати   укриття   від   повітряних бомбардувань та інших небезпек війни в такій самій мірі, в якій їх має місцеве цивільне населення.
  17. Військовополонених розміщують     в     умовах,     настільки сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій самій  місцевості  військ  держави,  що тримає в полоні.  Ці умови створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в
    жодному випадку не повинні бути шкідливими для їхнього здоров’я.
  18. Зазначені вище положення застосовуються, зокрема, до спальних приміщень  військовополонених,  як  стосовно  загальної  площі   й мінімальної   кубатури,   так  і  стосовно основного  обладнання, постільної білизни та ковдр.
  19. Приміщення, передбачені  для  того,  щоб  ними  користувалися військовополонені   індивідуально  або  колективно,  повинні  бути повністю  захищеними  від   вологи,   достатньо   обігріватися   й освітлюватися,  зокрема між настанням темноти й вимкненням світла. Необхідно вживати всіх запобіжних протипожежних заходів.
  20. У будь-яких       таборах,       в       яких       розміщено військовополонених-жінок,    а    також +чоловіків,    для   них передбачаються окремі спальні приміщення.
  21.   Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім  за кількістю,  якістю  й  різноманітністю для того,  щоб підтримувати стан здоров’я військовополонених та запобігати втраті  ваги або  розвитку  недостатності  харчування.  До  уваги  слід брати й звичний для військовополонених режим харчування.
  22. Держава, що   тримає   в   полоні,    забезпечує    працюючих військовополонених необхідними додатковими раціонами, що необхідні для роботи, яку вони виконують.
  23. Військовополонених забезпечують  питною  водою  в   достатній кількості. Дозволяється паління тютюну.
  24. Одяг, білизна  та  взуття  видаються   військовополоненим   у достатній  кількості державою,  що тримає в полоні,  з урахуванням кліматичних умов місцевості,  де вони перебувають.
  25. Держава, що  тримає  в  полоні,  зобов’язана   вживати   всіх санітарно-профілактичних  заходів,  необхідних  для забезпечення в таборах чистоти й умов,  сприятливих для  здоров’я,  а  також  для запобігання епідеміям.
  26. Кожний табір  повинен  мати  відповідний  лазарет,  в   якому військовополонені можуть отримувати необхідну медичну допомогу й в якому їм може бути забезпечений необхідний  режим  харчування.  За необхідності окремо створюються ізолятори для інфекційних хворих і
    душевнохворих.
  27.  Військовополонені, які хворіють на тяжку  хворобу,  або  стан здоров’я   яких   вимагає   спеціального  лікування,  хірургічного втручання або  госпіталізації,  повинні  прийматися  до  будь-якої військової  чи  цивільної  медичної  установи,  в  якій  може бути забезпечене  таке  лікування,   навіть   якщо   їхня   репатріація передбачається   в   близькому   майбутньому.   Сприятливі   умови створюються для догляду за  інвалідами,  зокрема  сліпими,  й  для їхньої реабілітації, поки вони очікують репатріації.
  28. Медична допомога    військовополоненим   повинна   надаватися переважно медичним персоналом держави,  до якої вони  належать,  а також, по можливості, однієї з ними національності.
  29. Не можна перешкоджати військовополоненим з’являтися на прийом до медичного персоналу для огляду.  Власті,  що тримають у полоні, видають  на  прохання  кожному  військовополоненому,  який пройшов лікування,  офіційну довідку із зазначенням характеру його хвороби чи  поранень,  тривалості  й  характеру лікування.
  30. Медичні огляди військовополонених проводяться, принаймні, раз на  місяць.
  31. Особи зі складу медичного та духовного  персоналу,  затримані державою,   що   тримає   в   полоні,  з  метою  надання  допомоги військовополоненим,  не вважаються військовополоненими.
    Вони продовжують  виконувати свої медичні й духовні обов’язки щодо військовополонених.
  32. Військовим священикам,  які  опинилися  під  владою   ворожої держави  та залишаються або яких тримають з метою надання допомоги військовополоненим,  дозволяється здійснювати богослужіння для них та вільно виконувати обов’язки священика серед військовополонених
    тієї самої релігії.
  33. Застосування зброї проти  військовополонених,  зокрема  проти тих,  які тікають або намагаються здійснити втечу,  є надзвичайним заходом,  якому  завжди  повинні   передувати   попередження,   що відповідають обставинам.
  34. Держава, що  тримає  в  полоні,  може  використовувати  працю військовополонених,  які  є  працездатними,  беручи до уваги їх вік, стать, військове звання та фізичну здатність виконувати певну роботу  й  маючи  на  меті,  зокрема,  підтримання  їх  у  доброму фізичному та психічному стані.
  35. Від офіцерів, які є військовополоненими, можна вимагати лише  виконання роботи наглядового характеру.  Офіцери,  можуть просити,  щоб  їм  надали  іншу роботу.
  36. Полонені можуть залучатися до:
    – робіт, пов’язаних з керуванням табором, уведенням його в експлуатацію   або   утриманням   і   технічним   обслуговуванням;
    – сільськогосподарських робіт;
    – галузей  промисловості,  пов’язаних  з  виробництвом   або видобутком  сировини;
    – обробних галузей промисловості,  за винятком металургійної,  машинобудівної та хімічної промисловості;
    – громадських та будівельних робіт,  які не мають воєнного характеру;
    – транспорту   й   навантаження-розвантаження   матеріальних запасів, які не мають воєнного характеру або призначення;
    – торговельного підприємництва, прикладного мистецтва;
    – побутового обслуговування;
    – комунальних  послуг,  які  не мають воєнного характеру або призначення.

    Для військовополонених повинні бути створені відповідні умови для  праці,  зокрема  стосовно  помешкання,  харчування,  одягу та спорядження; такі умови не повинні бути гіршими, ніж ті, які мають громадяни  держави,  що  тримає  в полоні,  зайняті на аналогічних роботах; слід також брати до уваги кліматичні умови.

  37. Держава, що тримає  в  полоні,  під  час  використання  праці військовополонених  забезпечує  належне застосування національного законодавства про охорону праці до військовополонених.
  38. У жодному випадку  не  можна  створювати  тяжчі  умови  праці шляхом вживання дисциплінарних заходів.
  39.  Жодного військовополоненого  не  дозволяється використовувати для  виконання  роботи,  яка  має  шкідливий  для   здоров’я   або небезпечний  характер,  якщо  він  з  власної  волі не береться за виконання такої роботи.
  40. Жодному військовополоненому не наказують  виконувати  роботу, яка   виглядала   б  принизливою  для  військовослужбовця  власних збройних сил держави, що тримає в полоні.
  41. Військовополонені одержують  безпосередньо  від влади,  що тримає їх,  справедливу винагороду за працю.  Розмір  винагороди встановлює влада,  але вона не може бути меншою, за чверть швейцарського франка за повний робочий  день.
  42. Кожному військовополоненому одразу після взяття в полон або не пізніше,  ніж через тиждень після прибуття  до  табору,  а  також  у  випадку  хвороби  або переведення до госпіталю, надають  можливість надіслати безпосередньо своїй родині, відомості про себе.
  43. Військовополоненим дозволено  як надсилати,  так й одержувати листи. Вводиться цензура листів.
  44. Військовополонені мають право одержувати поштою чи будь-якими іншими   способами   посилки,  індивідуальні  та  колективні,  які містять,  зокрема,  продукти  харчування,  одяг,   медикаменти   й предмети релігійного,  освітнього або розважального характеру.
  45. Військовополонені мають право  подавати  військовим  властям, від яких вони залежать,  клопотання стосовно умов полону,  яким їх піддають.
  46. Військовополонені підпорядковуються нормам, які дійсні в збройних силах держави, що їх утримує.
  47. На полонених можуть бути накладені нижченаведені дисциплінарні стягнення:
    – штраф  у розмірі не більше 50%  авансу в рахунок грошового забезпечення;
    – позбавлення додаткових пільг;
    – позачергові  наряди  тривалістю  не  більше  двох годин на день (крім офіцерів);
    – арешт.
  48. Військовополонений, який  намагається втекти і якого спіймано до здійснення втечі,  підлягає за цю дію лише дисциплінарному стягненню, навіть у випадку рецидиву. Спійманого військовополоненого   без   зволікання   передають відповідним військовим властям.
  49. Репатріація (повернення в країну походження) відбувається після закінчення війни.
  50. До закінчення війни репатріації підлягають:
  • невиліковні поранені   та  хворі,  розумова  чи  фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилась.
  • поранені та хворі,  які,  на думку лікарів,  імовірно,  не одужають протягом року,  стан яких потребує догляду та розумова чи фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилась.
  • поранені та хворі, які одужали,  але розумова чи  фізична придатність яких видається такою, що суттєво погіршилася надовго.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Узагальнення подій, які відбулися у Миколаївській області протягом 7 місяців повномасштабної російсько-української війни: 24 лютого – 24 вересня 2022 року

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» спільно...

02 Жовтня 2022

Узагальнення подій, які відбулися у Дніпрі та Дніпропетровській області протягом лютого – вересня 2022 року під час повномасштабної російсько-української війни

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Українською Гельсінською спілкою з прав людини, у рамках...

30 Вересня 2022

Узагальнення подій, які відбулися у м. Херсоні та Херсонській області протягом 213 днів повномасштабної російсько-української війни (24 лютого – 24 вересня 2022 року)

Текст: Олександр Данилов, адвокат У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Українською Гельсінською спілкою з...

30 Вересня 2022

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: