Імплементація рішень комітетів ООН в національні правові системи та міжнародний контроль за процесом імплементації - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Імплементація рішень комітетів ООН в національні правові системи та міжнародний контроль за процесом імплементації

Новина

Міжнародні документи ООН в галузі прав людини, адресовані державам, зобов’язують країни дотримуватися викладених в них принципів та положень після підписання означених документів. Більшість з них не містять чітко встановлених термінів для виконання та мають рекомендаційний характер. В силу цієї специфіки успішність виконання державами-учасницями вимог того чи іншого документу ООН оцінюється не за кінцевим результатом, а за показниками, що фіксують прогрес у досягненні мети. Одним з таких показників є повнота імплементації вимог міжнародного права, викладених в документах ООН – конвенціях, деклараціях та рішеннях комітетів.

Як правило, подальший статус документів ООН варіюється в залежності від правових систем і конституційних структур різних країн, які умовно можна поділити на дві групи:

1.  Країни, в яких ратифікація або приєднання до будь-якої міжнародної угоди, договору або конвенції означає автоматичне включення положень цього документа у внутрішнє законодавство, що відразу і повністю стають легітимними для використання їх у національній судовій практиці.

2.  Країни, в яких документ ООН не має жодної юридичної сили доти, поки не буде прийняте спеціальне відповідне законодавство, розроблене в один з наступних шляхів:

–       внесення поправок до конституції;

–       видання окремого законодавчого акту про імплементацію того чи іншого міжнародного стандарту;

–       вдосконалення/прийняття низки законів з метою поступової імплементації різних аспектів певного міжнародного стандарту[1].

Такий підхід відрізняється від процесу імплементації нормативних актів Європейського Союзу, який завжди реалізується за принципом прямої дії. Особливості застосування принципу прямої дії залежать від типу акту ЄС наступним чином:

–       регулювання (regulation) – завжди має пряму дію. Стаття 288 Договору про функціонування Європейського Союзу передбачає, що норми регулювання застосовуються країнами-учасницями безпосередньо, без будь-яких процедур адаптації, узгодження та ін.;

–       директива (directive) – директива адресована всім державам-членам, і норми, що містяться в директиві, повинні бути перенесені до національних законодавств у встановлений період часу;

–       рішення (decision) – рішення має пряму дію лише для конкретної держави-члена ЄС, якій воно адресоване.[2]

Зазначену вище специфіку виконання рішень міжнародних інституцій ООН добре демонструють результати імплементації різними країнами ст.20 (незаконне збагачення) Конвенції ООН проти корупції.

Швейцарія, відповідно до ст.20 Конвенції, внесла в кримінальний кодекс правило доведення правомірності доходів осіб, які є учасниками злочинної організації або підтримують її діяльність.

Італія, наприклад, привела у відповідність до Конвенції положення, що стосуються кримінальної відповідальності юридичних осіб, а у кримінально-процесуальний кодекс була включена процедура повернення конфіскованого італійською владою майна. Проте будь-яких змін, пов’язаних з положеннями ст. 20 Конвенції ООН, в італійське законодавство не вносилося.

В Іспанії, Норвегії, США, Швеції питання про введення в національне законодавство поняття «незаконне збагачення» було визнано недоцільнім, оскільки ст. 20 Конвенції передбачає, що особа, підозрювана у незаконному збагаченні, має довести власну невинність, що суперечить принципу презумпції невинуватості

Бельгія, Данія, Нідерланди, Фінляндія, Франція не вносили у національне законодавство додаткових правових актів, пов’язаних з реалізацією ст.20 Конвенції, оскільки існуюча нормативна база є досить детальною, суворою та повністю забезпечує механізм притягнення до кримінальної відповідальності приватних і юридичних осіб, винних у незаконному збагаченні.

Нарешті, Ірландія досі не ратифікувала підписану нею в 2003 році Конвенцію ООН проти корупції, хоча практично всі положення цього міжнародного документу знайшли відображення в національному Законі "Про протидію корупції" (Prevention of Corruption (Amendment) Bill, 2013).[3]

Якщо на рівні держав існує така істотна різниця у практиці імплементації документів ООН, то постає питання – чи можна оцінити ефективність національних правових систем, які, серед інших стратегічних завдань, мають забезпечувати виконання міжнародних угод та рішень комітетів ООН? Наприклад, якщо поглянути на кількість країн, в яких були розроблені комплексні документи з імплементації стандартів ООН в галузі прав людини, то цей перелік не буде досить великим:

Національні плани дій в галузі прав людини:

• Австралія: Національний план дій

• Болівія: Національний план дій щодо заохочення і захисту прав людини на середньостроковий і довгостроковий період

• Бразилія: Національний план дій в галузі прав людини

• Демократична Республіка Конго: Національний план дій щодо заохочення і захисту прав людини

• Еквадор: Національна програма з прав людини

• Індонезія: Національний план дій в галузі прав людини 1998-2003 рр.

• Латвія: Національна програма із захисту і заохочення прав людини в Латвії

• Малаві: Національний план дій в галузі прав людини

• Мексика: Національна програма щодо заохочення та зміцненню прав людини

• Молдова: Національний план дій в галузі прав людини 2004-2008 рр.

• Норвегія: Увага до людської гідності: План дій з прав людини

• Перу: Національний план з прав людини 2006-2010 рр.

• Швеція: Шведський план дій в галузі прав людини

• Венесуела: Національний план з прав людини

 Національні плани/стратегії дій з освіти в області прав людини:• Бразилія: Національний план освіти в галузі прав людини• Бурунді: План дій з цивільного та гуманітарної освіти та освіти в галузі миру і прав людини• Колумбія: Національний план освіти в галузі прав людини (PLANEDH)• Коста-Ріка: План дій в галузі освіти для всіх 2007-2015 рр.• Хорватія: Національна програма освіти в галузі прав людини• Домініканська Республіка: До Національного плану освіти в галузі прав людини 2004-2006 рр.• Фіджі: Національний план дій щодо освіти в галузі прав людини 2003-2005 рр.• Франція: План дій щодо освіти й підготовки в галузі прав людини 2000-2005 рр.• Греція: План дій з освіти в області прав людини• Японія: Національний план дій на Десятиліття освіти в галузі прав людини• Йорданія: План дій з освіти в області прав людини 2008-2011 рр.• Мексика: Національна програма з прав людини 2008-2012 рр.• Нігер: Національний план дій з освіти в галузі світу, ненасильства, прав людини та демократії в Нігері• Філіппіни: Філіппінський план десятиліття з освіти в галузі прав людини• Португалія: План дій – Десятиліття освіти в галузі прав людини• Сенегал: Проект Національного плану дій з розвитку освіти в галузі прав людини, миру і демократії 2007-2010 рр.• Словаччина: Національний план освіти в галузі прав людини 2005-14 рр. • Туреччина: Програма освіти в галузі прав людини 1998-2007 рр.• Уругвай: Національний план освіти в галузі прав людини – 2007

 

Тому для оцінки реального стану виконання рішень ООН слід звертатися до поглибленого вивчення національного законодавства. Вибірковий аналіз правових джерел дозволяє стверджувати, що в законодавчій практиці різних країн обов’язково існує окремий сектор нормотворчості, «відповідальний» за імплементацію у правозастосовну практику норм, закріплених у ратифікованих країною документах ООН. Серед «профільних» нормативних актів, що зобов’язують національні органи влади виконувати рішення комітетів ООН, можна вказати наступні.

Австралія

1.  Закон про протидію расовій дискримінації (1975) щодо виконання Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації та розробки спеціальних законів у цій сфері.[4]

2.  Закон про протидію сексуальній дискримінації (1984) щодо виконання положень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та положень інших міжнародних документів.[5]

Білорусь

Закон Республіки Білорусь від 8 липня 1998 №181-З "Про внесення змін і доповнень до Закону Республіки Білорусь" Про порядок укладання, виконання та денонсації міжнародних договорів Республіки Білорусь "

Стаття 12. Набрання чинності міжнародних договорів Республіки Білорусь

«Міжнародні договори набирають чинності для Республіки Білорусь після висловлення згоди Республіки Білорусь на обов’язковість для неї міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку і строки, передбачені в договорі або іншим чином узгоджені між договірними сторонами».

Стаття 15. Виконання міжнародних договорів Республіки Білорусь

«Загальновизнані принципи міжнародного права і норми міжнародних договорів Республіки Білорусь, що вступили в силу, є частиною чинного на території Республіки Білорусь права».

Велика Британія

1.  Закон про права людини (Human Rights Act, 1998). Йому належить лідерство у британському законодавстві, оскільки ст.3 прямо зазначає, що законодавець має вчиняти так, аби «…законодавство та підзаконні акти були прочитані і дали ефект у спосіб, відповідний Конвенції з прав людини».[6]

2.  Розпорядження щодо введення контролю за експортом у Ліберію, виданий відповідно до положень резолюції ООН №1521 (2003) щодо ембарго на поставку товарів до Ліберії у зв’язку з військовим конфліктом.[7]

3.  Наказ за контролем експорту (Export Control Order 2008 (SI 2008/3231). Є результатом імплементації вимог ООН щодо ембарго на зброю (2004 р.) у зв’язку із громадянською війною в Судані.[8]

4.  Доповідь щодо відповідності британського законодавства положенням Конвенції ООН з прав дитини (2010).[9]

5.  Керівні настанови Об’єднаного Королівства щодо імплементації Керівних принципів ООН у сфері бізнесу та прав людини (2013).[10]

Ірландія

Закон про допомогу під час прийняття рішень (2013) відповідно до ратифікованої Ірландією Конвенції ООН про права інвалідів.[11]

Казахстан

1.  Закон Республіки Казахстан від 29.06.1998 р. № 247-1 «Про приєднання Республіки Казахстан до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання».

2.  Закон Республіки Казахстан від 30 травня 2005 року N 54 «Про міжнародні договори Республіки Казахстан»:

Стаття 20. Забезпечення виконання міжнародних договорів Республіки Казахстан.

1. Кожен діючий міжнародний договір Республіки Казахстан підлягає обов’язковому і добросовісному виконанню Республікою Казахстан.

3. Президент Республіки Казахстан та Уряд Республіки Казахстан вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів Республіки Казахстан.

4. Центральні державні органи Республіки Казахстан в межах своєї компетенції забезпечують виконання зобов’язань та здійснення прав Республіки Казахстан, що випливають з міжнародних договорів, а також спостерігають за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їхніх зобов’язань.

Канада

1.  Канадський закон про права людини (Canadian Human Rights Act, 1985), ст.27: «Комісія з прав людини Канади: … може переглянути будь-які нормативні акти, правила, накази, положення та інші документи, прийняті відповідно до Закону про парламент.»[12]

2.  Трудовий кодекс Канади (1985) щодо дотримання зобов’язань Канади відповідно до  ратифікації Конвенції № 87 Міжнародної організації праці про свободу асоціацій та захист права на організацію.[13]

3.  Закон про імміграцію та захист біженців (2001): «Метою цього Закону є … виконання міжнародних правових зобов’язань Канади щодо біженців та підтвердження відданості Канади міжнародним зусиллям з надання допомоги…;».[14]

4.  Закон про кримінальне судочинство у справах неповнолітніх (2002) щодо виконання зобов’язань Канади у зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН з прав дитини.[15]

Німеччина

1.  Стаття 25 Конституції Німеччини прямо зазначає, що «загальні норми міжнародного права є складовою частиною федерального права. Вони мають пріоритет над законами і безпосередньо породжують права та обов’язки для жителів федеральної території».[16]

2.  Закон «Про імплементацію в національне законодавство Конвенції ЮНЕСКО про заходи (2007), спрямований на заборону і попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності від 14.11.1970 р.».[17]

Республіка Молдова

Закон Nr.595 від 24.09.1999 «Про міжнародні договори Республіки Молдова»

Стаття 20. Застосування міжнародних договорів

«Положення міжнародних договорів, які за своїм змістом придатні для застосування у правових відносинах без прийняття спеціальних нормативних актів, підлягають виконанню і застосовні в правовій системі і правосуддя Республіки Молдова. Для виконання інших положень договорів приймаються відповідні нормативні акти».

Російська Федерація

Федеральний закон від 15 липня 1995 N 101-ФЗ "Про міжнародні договори Російської Федерації"

«Міжнародні договори Російської Федерації поряд із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права є відповідно до Конституції Російської Федерації складовою частиною її правової системи».

Румунія

1.  Постанова № 187 від 30 березня 1990 р. щодо прийняття Конвенції про захист всесвітньої культурної і природної спадщини, прийнятої Генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки і культури 16 листопада 1972 р.

2.  Закон № 24 від 6 березня 1991 р. для приєднання Румунії до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

3.  Закон № 24 від 6 травня 1994 р. про ратифікацію Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, підписаний в Ріо-де-Жанейро 5 червня 1992 р.

4.  Закон № 110 від 10 жовтня 1996 р. про ратифікацію Конвенції ООН з морського права, укладена в Монтего-Бей (Ямайка) 10 грудня 1982 р., і приєднання до Угоди про здійснення частини XI Конвенції ООН з морського права, підписаної в Нью-Йорку 28 липня 1994 р.

5.  Закон № 174 від 4 листопада 1997 р. для ратифікації Конвенції про безпеку персоналу ООН та зв’язаного з нею персоналу, прийнятої в Нью-Йорку 9 грудня 1994 р.

6.  Закон № 152 від 4 жовтня 1999 р. для ратифікації Договору про заборону всіх ядерних експериментів, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 10 вересня 1996 р.

7.  Закон № 3 від 2 лютого 2001 р. для ратифікації Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, прийнятий 11 грудня 1997 р.

8.  Закон № 565 від 16 жовтня 2002 р. для ратифікації Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, Протоколу про попередження і припинення і покарання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколу проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятої в Нью-Йорку 15 листопада 2000 р.

Чехія

1.  Закон Чехії №. 94/1958 Coll. про адаптацію Конвенції ООН про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту.

2.  Закон Чехії №. 15/1980 про адаптацію Конвенції ООН про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності (Париж, 14 11. 1970).

3.  Закон Чехії №. 159/1991 про адаптацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 16 11. 1972).

4.  Закон Чехії №. 39/2009 Coll. про адаптацію Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини (Париж, 17 10. 2003).[18]

Україна

Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року N1906-IV

Стаття 19. Дія міжнародних договорів України на території України
«1. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства».

 Наведені положення законодавства щодо пріоритетності та обов’язковості виконання міжнародних документів ООН досить часто додатково закріплюються в рішеннях конституційних судів держав.

Республіка Білорусь

Конституційний Суд Республіки Білорусь, хоча іноді й посилається на положення Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, проте жодного разу не використовував прецедентну практику Комітету ООН з прав людини

Рішення Конституційного Суду Республіки Білорусь від 20 червня 2014 № Р-932/2014

Про відповідність Конституції Республіки Білорусь Закону Республіки Білорусь «Про внесення доповнень і змін до Закону Республіки Білорусь «Про електрозв’язок»

«Республіка Білорусь визнає пріоритет загальновизнаних принципів міжнародного права і забезпечує відповідність їм законодавства (частина перша статті 8 Конституції). У статті 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., до якої приєдналася Республіка Білорусь, закріплений загальновизнаний принцип міжнародного права рacta sunt servanda, згідно з яким кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись».

Рішення Конституційного Суду Республіки Білорусь від 5 липня 2012 року № Р-744/2012

Про відповідність Конституції Республіки Білорусь Закону Республіки Білорусь «Про внесення змін і доповнень до деяких кодексів Республіки Білорусь з питань підсудності справ військовим судам»

«Відповідно до пункту 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи рівні перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого йому, або при визначенні його прав і обов’язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону». 

 

Республіка Казахстан

Решение именем Республики Казахстан, дело № 2-7843/2013 от 18 ноября 2013 года, г. Костанай.

«В соответствии с п.п.1,3 Нормативного постановления Верховного Суда Республики Казахстан от 10 июля 2008 года № 1 «О применении норм международных договоров Республики Казахстан», Республика Казахстан обязуется обеспечивать всем находящимся на ее территории и под ее юрисдикцией лицам защиту прав и свобод в соответствии с Конституцией и принятыми международными обязательствами.

Законом РК от 29.06.1998 года № 247-1 «О присоединении Республики Казахстан к Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания», Республика Казахстан присоединилась к Конвенции против пыток и других жестоких, бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения и наказания, принятой  от 10.12.1984 года.

         В связи с чем, международный правовой договор, к которому присоединилась Республика Казахстан, является равнозначным по своей юридической силе и правовым последствиям с международным правовым договором, ратифицированным Республикой Казахстан и имеет приоритет перед национальным законодательством Республики Казахстан.

В соответствии с п.п.1,5,6 ст.20 Закона РК «О международных договорах Республики Казахстан», каждый действующий международный договор Республики Казахстан подлежит обязательному и добросовестному выполнению Республикой Казахстан».  

Республіка Литва

Рішення Конституційного Суду Республіки Литви «Про відповідність деяких положень Кримінального кодексу Республіки Литва щодо кримінальної відповідальності за геноцид положенням Конституції Республіки Литва» від 18 березня 2014 № KT11-N4 / 2014 (Справа № 31 / 2011-40 / 2011-42 / 2011-46 / 2011-9 / 2012-25 / 2012):

«2. Відповідно до пункту 3 статті 138 Конституції, міжнародні договори, ратифіковані Сеймом, є складовою частиною правової системи Республіки Литва. …Відповідно до пункту 1 статті 135 Конституції, Республіка Литва зобов’язана дотримуватися усіх вимог міжнародних договорів, в яких вона є учасником (Pacta Sunt servanda).

Конституційний суд вважає, що:

1. «…Як відзначив Конституційний Суд у своїй постанові від 24 січня 2014, відповідно до пункту 1 статті 135 Конституції, Республіка Литва зобов’язується дотримуватися універсальних загальновизнаних принципів і норм міжнародного права; … поєднуючи конституційний принцип поваги до норм міжнародного права, тобто принцип Pacta Sunt servanda, що означає імператив сумлінного виконання зобов’язань, прийнятих Республікою Литва відповідно до міжнародного права, зокрема, міжнародних договорів».[19]

Республіка Молдова

Постанова №27 Конституційного суду від 13.11.2014 р. про контроль конституційності ст.21 ч. (5) п. е) Закону №52 від 3 квітня 2014 р. про народного адвоката (омбудсмена) (неприйняття до розгляду заяв, поданих недієздатними особами):

«67. Згідно ст.10 ч. (2) Закону №60 від 30 березня 2012 року, дотримання положень Конвенції ООН про права осіб з обмеженими можливостями центральними та місцевими органами публічної влади, установами та підприємствами, незалежно від виду власності, громадськими об’єднаннями та посадовими особами на всіх рівнях забезпечується громадянським суспільством і парламентським адвокатом відповідно до чинного законодавства.

68. Конституційний суд зазначає, що закон, будучи прийнятим з метою впровадження Конвенції ООН, прямо вказує на необхідність забезпечення дотримання прав осіб з обмеженими можливостями (в число яких входить і категорія осіб з розумовими вадами) в тому числі омбудсменом».[20]

Німеччина

Федеральний конституційний суд, наказ від 12 грудня 2000 року, 2 BvR 1290/99 у справах про конституційну скаргу:

 «У цьому відношенні, стаття 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 19 грудня 1966 р. (МПГПП), особливо повинна бути дотримана. Стаття 15.1.1 МПГПП обмежує компетенцію кримінального права Федеративної Республіки Німеччини в рамках міжнародного права. Якщо фізична особа є об’єктом судових обов’язків відповідно до національного або міжнародного права, принцип верховенства права в поєднанні зі статтею 103.2 Основного закону вимагає, щоб суди у тлумаченні та застосуванні норм внутрішнього права … дотримувалися заборони на розробку кримінального закону за аналогією з урахуванням  контролюючих елементів міжнародного права».[21]

Республіка Польща

Постанова Конституційного суду Польщі від 16 березня 2011 р. № К 35/08

«… Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 р. гарантує  права, які на конституційному рівні до 17 жовтня 1997 р. не були закріплені. Більшість з цих прав, однак, були вже визнані у польській правовій системі. Вони виникли з Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який був відкритий для підписання в Нью-Йорку 19 грудня 1966 р. … і який був обов’язковим для польського законодавця».[22]

Російська Федерація

Определение Конституционного Суда Российской Федерации по жалобе гражданина Хорошенко Андрея Анатольевича на нарушение его конституционных прав пунктом 5 статьи 403, частью четвертой статьи 413 и частями первой и пятой статьи 415 Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации, город Санкт-Петербург 28 июня 2012 года

«Международные акты, в частности Международный пакт о гражданских и политических правах (пункт 6 статьи 14), предусматривающий возможность пересмотра окончательных решений судов, если какое-либо новое или вновь обнаруженное обстоятельство неоспоримо доказывает наличие судебной ошибки, закрепляют более широкие возможности для исправления судебных ошибок, чем уголовно-процессуальное законодательство Российской Федерации. Приведенная международно-правовая норма, в силу статьи 15 (часть 4) Конституции Российской Федерации являющаяся составной частью правовой системы России, имеет приоритет перед внутренним законодательством по вопросам защиты прав и свобод, нарушенных в результате судебных ошибок.

Несмотря на то, что ни Международный пакт о гражданских и политических правах, ни Факультативный протокол к нему не содержат положений, непосредственно определяющих значение для государств-участников соображений Комитета по правам человека, принятых по индивидуальным сообщениям, это не освобождает Российскую Федерацию … от добросовестного и ответственного выполнения соображений Комитета в рамках добровольно принятых на себя международно-правовых обязательств».

Аналіз ситуації з виконання рішень органів та комітетів ООН, без жодного сумніву, потребує застосування певних індикаторів, за якими можна відстежувати динаміку прогресу тієї чи іншої країни. Практика експертів ООН наразі використовує декілька категорій індикаторів – кількісні та якісні; засновані на фактах та на суб’єктивних оцінках; індикатори виконання та індикатори відповідності місії.

Проте використання множини індикаторів та наявність методик оцінювання ситуації не означає, що індикатори можуть бути використані для порівняльного аналізу стану справ у різних країнах. Такий підхід не поділяється інституціями ООН, які вважають, що стандарти ООН є надзвичайно багатопрофільними, взаємопов’язаними та складно-детермінованими. Ця обставина робить неможливим фіксувати «успіх» або «неуспіх» країн у досягненні того чи іншого міжнародного стандарту, закріпленого документами ООН. Проте зазначені індикатори можуть та повинні слугувати допомогою в усвідомленні часової динаміки реалізації міжнародних стандартів в унікальному контексті кожної країни. [23]

Саме з викладених причин ми не знайдемо в джерелах ООН порівняльних таблиць, що фіксували б «успішність» одних країн на фоні інших. Натомість досить часто під час оцінки стану справ в конкретній країні експерти ООН застосовують так звані структурні, процесуальні та результуючі індикатори. Структурні індикатори відображають зусилля держави у ратифікації та адаптації міжнародних стандартів, а також створення та існування базових правових механізмів, призначених для просування та захисту стандартів ООН.

Процесуальні індикатори надають оцінку поточній роботі державних органів щодо застосування міжнародних стандартів, а також вимірюють активність/інтенсивність цієї роботи. Результуючі індикатори надають більш узагальнений та масштабний результат діяльності держави за певний проміжок часу.

Таким чином, на противагу традиційній шкалі «успіх – не успіх», критерії ООН надають оцінку національним системам скоріше за шкалами «наявність прогресу-відсутність прогресу» та «активність – неактивність імплементації».

Для збору інформації та надання загальної оцінки виконання країною міжнародних зобов’язань ООН застосовує декілька стандартних процедур:

–         моніторингові візити до країни;

–         заслуховування періодичних звітів країни в комітетах ООН;

–         аналіз виконання Національних планів дій з підтримки і захисту міжнародних стандартів (відсутній в Україні), а також аналіз існуючого законодавства стосовно положень ратифікованих документів ООН;[24]

–         розгляд скарг, що надійшли до комітетів ООН від громадян країни.

Відповідно до отриманих результатів кожна країна отримує щонайменше три результати:

1.       Рекомендації комітетів ООН для подальших дій.

2.       Занесення в базу даних ООН «Універсальний індекс з прав людини» з позначенням усіх;

3.       Визначення строків для наступного моніторингового візиту або заслуховування держави в комітеті ООН.

 

[1] Assessing Compliance of National Legislation with International Human Rights Norms and Standards. UNICEF, November 2008; United Nations protection of human rights. Section A: Mechanisms for human rights protection by United Nations Bodies. E. Steinerte, R.M.M. Wallace. Published by the University of London Press, 2009.

[2] Treaty on the Functioning of the European Union. Chapter 2. Legal acts of the Union, adoption procedures and other provisions. Section 1.The legal acts of the Union. Article 288.

[3] О мировой практике применения ст. 20 («незаконное обогащение») Конвенции ООН по борьбе с коррупцией, http://beyvora.ru/article/25/o-mirovoy-praktike-primeneniya-st-20-konventsii-oon-po-borbe-s-korruptsiey

[4] Racial Discrimination Act 1975 // http://www.comlaw.gov.au/Details/C2014C00014

[5] Sex Discrimination Act 1984 // http://www.comlaw.gov.au/Details/C2014C00002

[6] http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1998/42/crossheading/legislation

[7] Export Control (Liberia) Order 2006 (SI 2006/2065) // https://www.gov.uk/current-arms-embargoes-and-other-restrictions

[8] https://www.gov.uk/export-control-order-2008

[9] United Nations Convention on the Rights of the Child (UNCRC): how legislation underpins implementation in England // https://www.gov.uk/government/publications/united-nations-convention-on-the-rights-of-the-child-uncrc-how-legislation-underpins-implementation-in-England

[10]https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/237052/BHR_Action_Plan_-_final_online_version_Russian.pdf

[11] The Assisted Decision-Making (Capacity) Bill 2013, which is a step towards Ireland ratifying the UN Convention on the Rights of Persons with Disabilities // http://www.justice.ie/en/JELR/Assisted%20Decision-making%20(Capacity)%20Bill%202013.pdf/Files/Assisted%20Decision-making%20(Capacity)%20Bill%202013.pdf

[12] http://laws-lois.justice.gc.ca/eng/acts/h-6/page-1.html

[13] http://laws-lois.justice.gc.ca/eng/acts/L-2/page-1.html

[14] Immigration and Refugee Protection Act // http://laws-lois.justice.gc.ca/eng/acts/I-2.5/page-1.html#h-3

[15] http://laws-lois.justice.gc.ca/eng/acts/Y-1.5/page-1.html#docCont

[16] Basic Law for the Federal Republic of Germany // https://www.btg-bestellservice.de/pdf/80201000.pdf

[17] Act Implementing the UNESCO Convention of November 14, 1970 on the Means of Prohibiting and Preventing the Illicit Import, Export and Transfer of Ownership of Cultural Property and Implementing Council Directive 93/7/EEC of March 15, 1993 on the Return of Cultural Objects Unlawfully Removed from the Territory of a Member State // http://www.wipo.int/wipolex/ru/details.jsp?id=10119

[18] Czech Republic/5.2 Legislation on culture // http://www.culturalpolicies.net/web/czechia.php?aid=52

[19] http://www.lrkt.lt/dokumentai/2014/r20140318.htm

[20] http://www.constcourt.md/ccdocview.php?tip=hotariri&docid=518&l=ru

[21] http://www.bundesverfassungsgericht.de/SharedDocs/Entscheidungen/EN/2000/12/rk20001212_2bvr129099en.html

[22] http://trybunal.gov.pl/fileadmin/content/omowienia/K_35_08_EN.pdf

[23] Indicators. A Guide to Measurement and Implementation. United Nations, HR/PUB/12/5, 2012.

[24] National Plans of Action for the Promotion and Protection of Human Rights // http://www.ohchr.org/EN/Issues/PlansActions/Pages/PlansofActionIndex.aspx; Assessing Compliance of National Legislation with International Human Rights Norms and Standards. UNICEF, November 2008.

Публікація стала можливою за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів не обов’язково відображують погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.

Проект Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Справедливе правосуддя» працює в Україні з жовтня 2011 року. Мета проекту – сприяти утвердженню верховенства права в Україні через підтримку судової реформи, підвищення рівня прозорості та підзвітності судової системи, поліпшення обізнаності громадян із діяльністю судової системи та зростання довіри суспільства до судової влади. Діяльність проекту ґрунтується на досягненнях попереднього Проекту USAID «Україна: верховенство права», який реалізовувався з 2006 по вересень 2011 року. Детальнішу інформацію про Проект USAID «Справедливе правосуддя» можна отримати на офіційному веб-сайті www.fair.org.ua або за телефоном +38 (044) 581-3303. 

Американський народ надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) вже понад 50 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах, як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні допомоги на суму 1,8 мільярда доларів на покращення соціальної та економічної безпеки, а також на потреби розвитку. Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному веб-сайті USAID http://ukraine.usaid.gov та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.