Публікація

Хто крайній до опозиції?

Хто перший встиг – той і опозиція. Таку невеличку преамбулу, за словами учасників круглого столу «Політичний контекст і законодавчі умови діяльності парламентської опозиції в Україні», організованого Українським незалежним центром політичних досліджень, можна було б вмістити в Законі України «Про парламентську опозицію» (далі – Закон).
Справа в тому, що у вказаному Законі відсутнє чітке визначення поняття «опозиція». Тобто виходить, що хто перший себе нею оголосить, так воно і буде.
Суперечливим є і той підхід, що депутати з інших фракцій можуть приєднуватись до опозиції. Адже такі положення Закону суперечать Конституції.
Не передбачена розробниками Закону і політична відповідальність опозиції, зокрема стосовно того, якщо опозиційна фракція голосує разом з більшістю. Або якщо опозиція заявляє, що не підтримує уряд, але голосує за програму його діяльності.
Слушне питання поставив Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень. А чи можна буде, спираючись на запропонований Закон, назвати партію, лідером якої є Президент країни – опозицією?
Мінуси Закону«Про опозицію» зазначив і Володимир Фесенко – голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента». За його словами основних недоліків є декілька. По-перше, Закон створений для двопартійної системи, що працює на закріплення політичного розколу країни. По-друге, насправді Законом пропонуєтья монополізувати статус опозиції, адже фактично контроль отримує найбільша фракція опозиції. По-третє, в Законі не прописано гарантії для опозиції на рівні місцевих рад, що є не меньш актуальним, ніж для парламентської опозиції.
До того ж англійська модель опозиції, так звана вестмінстерська модель, на підставі якої був розроблений Закон – це модель для чистої парламенської системи. Модель лояльної опозиції. А чи можна українську опозицію назвати лояльною – питання риторичне.
Віктор Чумак – директор міжнародного центру перспективних досліджень вважає, що в розробці Закону політикам доцільно було б користуватися не вестмінстерською моделлю, а французькою. Виходячи з цієї моделі в опозиції можуть знаходитись не одна, а декілька партій. До того ж у Франції Президент може бути рупором опозиції.
У більшості парламентських систем світу переможець на виборах отримує все. А опозиція отримує право контролю та доступу до інформації, зауважив пан Чумак.
Під час обговорення звернув увагу на суттєвий аспект Закону Олег Ярош – науковий співробітник Інституту філософії НАНУ. Зокрема, п. 3 ст. 4 передбачено: «окремі депутатські фракції, народні депутати, що не увійшли до складу парламентської більшості та не заявили про входження до парламентської опозиції не визнаються учасниками опозиційної діяльності». Ця стаття, за словами пана Яроша, позбавляє права інші політичні партії навіть на використання терміну «опозиція». Олег Ярош пропонує ввести в Закон термін «коньюктурна опозиція», що передбачає групування опозиційних сил навколо найбільшої партії меньшості, проте це не позбавляє можливості інших партій вести опозиційну діяльність.
Більшість учасників круглого столу переконані, що додаткового фінансування опозиції виділяти не потрібно. Адже депутати і так мають всі належні умови для здійснення своєї діяльності. Достатньо того, що видатки Верховної Ради у порівнянні з попереднім роком, збільшились у три рази.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування