Гомосексуали в Україні – проблема великої політики (за матеріалами семінару «Моніторинг і захист прав гомосексуалів в Україні від 23 лютого 2007 року)

За словами представника Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України Олександра Заремби проблеми ЛГБТ (лесбіянок, гомосексуалістів, бісексуалів та транссексуалів) є частиною великої політики України. Частиною, якій слід приділяти належну увагу та належне розуміння. Ця тема є важливою, оскільки вона наглядно висвітлює проблеми людського світогляду в країні.
Про ЛГБТ більшість суспільства вирішує не розмовляти (не дивлячись на те, що за даними статистики гомосексуалів в Україні близько 1 мільйону) Це стосується як пересічних громадян, так і політиків. У Львові, наприклад, коли СМІ запропонували представникам місцевої влади висловитись стосовно проблем спільноти нетрадиційної орієнтації, у відповідь отримали запевнення, що подібної спільноти там не існує, а значить відсутні і проблеми. Тому настільки резонансним став відкритий лист організацій ЛГБТ до найвищих органів державної влади. В листі було висловлено шість вимог:
– ввести законодавчу заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації у всіх сферах суспільного життя;
– легалізувати цивільне партнерство для людей гомосексуальної орієнтації;
– надати гомосексуальній родині всю повноту соціальних та економічних прав нарівні з гетеро сексуальним шлюбом.
– Визнати в Україні законними одностатеві шлюби між громадянами України і іноземцями, що були укладені в іншій державі, а також зареєстровані за кордоном цивільні партнерства;
– Ввести на державному рівні програми соціальної підтримки геїв та лесбіянок;
– Враховувати права геїв та лесбіянок при розробці та реалізації нормативно-правових актів.
Відповіді, отримані від посадовців, переважною більшістю були позитивними. З них вбачається, що посадовці розуміють проблему та мають намір покращити ситуацію. Це, наприклад Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство юстиції, Міністерство іноземних справ та Міністерство оборони.
Проте, більш відомим для суспільства є виступ голови Комітету по правах людини, міжнаціональних меншинах і міжнаціональних відносинах Верховної Ради України комуніста Леоніда Грача. Останній заявив, що «гомосексуалізм – це аномалія, що викликана аморальністю та порочністю людини. І, хоча права таких людей дійсно треба захищати, суспільство вважає їх відщепенцями».
Цікаво, що колега пана Грача по партії Тетяна Єжов,а коментуючи питання про одностатеві шлюби заявила: «З одного боку, як людина, що зростала при радянській владі, я не схвалюю подібного. А з іншого боку, як політик, який живе в новий час, розумію: від цього нікуди не дінешся. Є мудра думка, яку я підтримую: якщо щось не можна призупинити, то це треба або очолити, або легалізувати».
Можливо, на рівні великої політики не все так і погано. Проте, в звичайному житті, майже кожен третій українець відчуває страх та немотивовану ненависть по відношенню до гомосексуалів. І це дає свої негативні результати. Як розповідають представники регіональних організацій ЛГБТ, вони постійно відчувають тиск суспільства, а також… правоохоронних органів. Агресивність останніх щодо гомосексуалів, у порівнянні з попередніми роками, частково зменшилась. Але тепер ці «складні стосунки» перетворились у вимагання. Представники правоохоронних органів стежать за гомосексуалами (розуміється без їхньої на те згоди), роблять фото та відео, а потім вимагають в об’єктів стеження гроші, погрожуючи оприлюднити їхню сексуальну орієнтацію.
Надзвичайно великою проблемою є і прояви гомофобії в родинах. Коли батьки не можуть зрозуміти своїх дітей та користуючись їх матеріальною залежністю, примушують зрікатися нетрадиційної орієнтації, або просто виганяють з дому.
В особливо жорсткій формі нетерпимість, зазвичай, проявляється в селах та невеличких містах. Для прикладу можна привести такий випадок. 28 річний Євгеній живе в селі в Черкаській області. Декілька років тому він одружився, у нього народилась дитина, потім родина розпалась і дитина залишилась жити разом з батьком. У Євгенія слабкий зір, а його дитина сліпа від народження.
Євгеній – гей і за його власними словами недостатньо мужній з точки зору сільських норм. Односельці неодноразово знущалися та принижували його. В літку 2006 року до нього на вулиці причепились хлопці на підпитку, повалили його на землю та розбили окуляри.
Потерпілий звернувся до міліції, яка, за його словами, «приїхала, посміялась і поїхала», так як з розбитими окулярами нікого впізнати він не міг.
Євгеній скаржиться, що від постійного психологічного пресингу він готовий до самогубства. Його зупиняє лише думка про те, що маленький син не зможе жити без батька.
Таких випадків багато. Проте, в більшості випадків гомосексуали не заявляють про порушення прав, боячись розголошення інформації про свою сексуальну орієнтацію, що може призвести до ще більшої гомофобії та агресії щодо них. Тому інформація про дискримінацію та злочини на підставі ненависті часто залишаються скритими.

Девіз ЛГБТ товариства «Ми є, ми інші, і це наш світ також!». Вони також є громадянами України, і мають однакові з іншими права. То чи є демократичною держава, яка захищає права людини вибірково?

Марина Говорухіна, УГСПЛ