Публікація

Гомофобія: замах на особистість

Загальні зауваження

З 2005 року 17 травня в США, Канаді, Європі та низці інших країн світу відмічається Міжнародний день протидії гомофобії [1]. В Україні проблема гомофобії є достатньо актуальною. Тому хотілося б зробити деякі зауваження щодо неї.

На початку домовимось про терміни. По-перше, в українській мові слід відмовитись від слів «гомосексуалізм» та «гомосексуаліст». Так вже склалося, що закінчення –ізм як правило позначає ідеологічну течію, а –іст — її прихильників. Вживання цих слів із таким закінченням апріорно програмує на ідеологічність гомосексуальності та її приховане засудження. Втім, ідеологія «гомосексуалізму» не тільки не поширена, а і не розробляється абсолютною більшістю гомосексуалів. Тобто, ґеї не стверджують, що їхня орієнтація є нормою, а гетеросексуальність — відхиленням. Українці зазвичай не говорять «гетеросексуалізм» та «гетеросексуаліст», хоча частину гетеросексуалів так називати цілком можливо — тих, хто переконаний, що саме гетеросексуальність є нормою, а гомосексуальність — відхиленням або збоченням. Натомість, англійською зазвичай пишуть «heterosexuality» та «heterosexual».

Отже, гетеросексуал — особа, яка здатна емоційно, психологічно та фізично любити особу протилежної статі. Гомосексуал — особа, яка здатна емоційно, психологічно та фізично любити особу своєї статі. Найважче визначити бісексуальність. Просте поєднання двох попередніх визначень для цього не завжди коректне. Наприклад, чи можна назвати бісексуалом чоловіка, котрий емоційно та психологічно кохає чоловіків, але при цьому регулярно вступає у статеві стосунки із жінками. Є й інші, інколи доволі парадоксальні, поєднання співвідношення емоційної, психологічної та фізичної любові. Нарешті, термін «гомофобія» позначає усі прояви нетерпимості до осіб гомосексуальної орієнтації. Гомофобія породжує акти побутової та соціальної дискримінації, прямого та непрямого насильства тощо. З гуманістичної точки зору вона не менш відразлива, ніж антисемітизм, оскільки застосовується до дорослих, працездатних, соціально активних громадян власного народу, відмінних лише за однією ознакою — статевими інтересами.

Думаю, абсолютна кількість українських гомосексуалів у 2004 р. без вагань підтримала Помаранчеву революцію, оскільки сподівались, що її лідери, декларуючи європейську орієнтацію, будуть сприяти якщо не впровадженню інституту одностатевого громадянського партнерства, то хоча б зменшенню у країні рівня гомофобії. Та поки що настрої, що панують у владі, не демонструють якогось зрушення у цій проблемі.
Натомість, європейським парламентом ще у 1994 р. було прийнято резолюцію про рівність прав ґеїв та лесбіянок. А у резолюції № 1474 Парламентської Асамблеї Ради Європи, ухваленій в 2000 році, міститься перелік рекомендацій для країн — членів Ради Європи, покликаних полегшити становище секс-меншин. Серед них — скасування судового переслідування за гомосексуальні стосунки та заборона дискримінації за сексуальну орієнтацію при прийнятті на державну службу (зокрема в армії та поліції). У проекті резолюції ПАРЕ віталося ухвалення законів, що надають секс-меншинам право усиновлення дітей, але у прийнятому документі цю тезу було вилучено.

Хоча відношення до ґеїв у нас більш терпиме, ніж, наприклад, у сусідній Росії, та воно дуже далеке від досконалого. Проблеми дискримінації гомосексуалів та гомофобії за окремими винятками замовчуються. За післяреволюційний час практично не було публікацій у пресі, котрі хоча б частково поставили питання зменшення дискримінації гомосексуалів. Винятками є хіба що минулорічне пікетування 17 травня МАУП — осередку гомофобії та антисемітизму, позитивна стаття Ю. МакГафі у журналі «Кореспондент» (19 листопада 2005 р.), спрямована на порушення суспільного обговорення проблеми, а також кілька публікацій в Інтернеті. Втім, у тому ж «Кореспонденті» у відповідь на статтю Ю. МакГафі 3 грудня того ж року було опубліковано абсолютно гомофобного листа президента Асоціації журналістів, видавців та повідомців Новомедіа Р. Кухарчука, в якому він заявив, що «гомосексуалізм є суспільним злом», на чому надалі обговорення і припинилося (хоча я майже одразу послав до редакції критичного листа). Натомість, в українському Інтернеті окрім позитивних статей на власне гомосексуальних сайтах та 1–2 статей в Інтернет-газетах домінують або гомофобні статті переважно релігійного спрямування, або ж всілякі сенсаційні писання на кшталт історій для жовтої преси.

Натомість, як неодноразово можна було чути у передвиборчий період від наших офіційних політиків, вважається, що для України гомосексуальність не властива і не відповідає національним традиціям.

Та чи дійсно це так? Проблемі гомосексуальності присвячено чимало праць. Проводилися дослідження щодо відсотка гомосексуалів у різних суспільствах. Вчені довели, що їхній відсоток в усіх без виключення спільнотах коливається у певних межах і не залежить від того, чи воно їх визнає, чи переслідує. В останньому випадку вони просто приховують свою орієнтацію. У разі офіційного визнання прав гомосексуалів все більше їх перестає приховувати власну орієнтацію, що, вочевидь, створює ілюзію їхнього кількісного збільшення.

Статистично визначити відсоток геїв на сьогодні достатньо важко навіть у країнах Європи. Дослідження подають досить великий розкид значень — від 1 до 10 %. Причина очевидна — феномен гомосексуальності настільки неоднозначний, внутрішньо гетерогенний, багатофакторний за походженням, що навіть самі гомосексуали не можуть однозначно ототожнити себе як «сексуальну меншину». Свою роль додає і донедавна традиційно негативна оцінка гомосексуальної поведінки в Європі. Також відсоток коливається залежно не тільки від загального відношення до гомосексуальності, але і від того, наскільки коректно задані питання, наскільки правильно та неупереджено складено анкету та чи коректно підібрано респондентів для опиту. Чимала кількість досліджень проводилася упереджено або упереджено здійснювалася обробка їхніх даних, причому як в той, так і в інший бік.

Виходячи з цифр, що їх подають різні дослідження [2], з урахуванням дисперсії значень, можна вказати на 2,5–3,3 % гомосексуалів серед чоловіків та 2–2,7 % серед жінок, а з урахуванням бісексуалів їхнє число може сягнути відповідно 5,5–7 % та 4,1–4,6 %. Вочевидь, це чимала цифра, адже в Україні навіть 1 % осіб старше 18 років, тобто потенційних виборців — це 371,6 тис. осіб. Тож офіційно проголошена тією чи іншою політичною силою гомофобна позиція може відвернути симпатії майже мільйона виборців, а разом із бісексуалами — і більше.

Таким чином, відсоток гомосексуалів достатній, щоб говорити про необхідність їх суспільного визнання та захисту.

Ідеологічні джерела гомофобії

В Україні історично склалося три ідеологічних джерела гомофобії.

По-перше, це пережитки тоталітарного минулого та сучасні прояви неототалітаризму, зокрема неонацизм та ультраправий націоналізм. Усі тоталітарні режими переслідували гомосексуалів — і фашистські, і комуністичні, і ісламістські. Гомофобія є однією з ідеологем тоталітарних режимів, в яких установка на контроль за всіма сферами суспільного життя вимагає уніфікації поведінки мас та елімінації будь-яких відхилень.

В українському суспільстві пережитки тоталітаризму ще достатньо потужні. Серед певної частини населення ще і досі існує установка на переконаність в існуванні якоїсь однієї єдино правильної точки зору, яку не припустимо навіть піддавати сумніву (та тепер це не тільки комуністична ідея). Вона доповнюється неприйняттям чужих точок зору, небажанням замислюватись над істинністю власних переконань, несприйняттям різноманіття особистостей, невизнанням соціальних інновацій (неофобія). Гомофобія ними обґрунтовується концепцією неприродності гомосексуальності, яка розцінюється як ознака виродження особистості і розглядається як пряма загроза існуванню нації або класу.

По-друге, гомофобія може бути наслідком фундаменталістського тлумачення релігійних переконань. Її основа — традиційне засудження церквою гомосексуальності, укорінене у її давню боротьбу з язичництвом. І це не випадково, адже у більшості близькосхідних та середземноморських релігій давнини гомосексуальність визнавалася як риса обраності богами. Тепер же гомофобію заохочує бездумне слідування усталеним настановам церкви та нетерпимість до проявів, що не вписуються у контекст консервативного тлумачення релігійних доктрин. Психологічно ж тут діє той самий механізм, що й у попередньому випадку, — некритичність, відмова від логічного мислення, несприйняття чужих точок зору. Гомофобія — частина офіційної доктрини в усіх авраамічних релігіях (в юдаїзмі, християнстві та ісламі). Втім, вона не властива для більшості буддийських та далекосхідних релігійних течій, а також для деяких сучасних протестантських церков.

Противники гомосексуальності наводять певні аргументи. Перш за все вони використовують релігійні — гомосексуальність засуджено у Біблії. Значна частина церковників вважає, що гомосексуальність — це патологія. Однак, дійсно переконливих аргументів щодо цього не наводиться. Все зводиться до двох схем: це патологія, тому що це — патологія; або ж — це патологія тому, що це заборонено у Біблії [3]. При цьому заперечується факт вродженості, природності гомосексуальності, її повсюдності та позитивної ролі для розвитку конкретної особистості.

Так, у папському посланні про душпастирство для гомосексуалів зазначено, що «як у випадку з кожним моральним непорядком, гомосексуальна активність стає на заваді самосповненню і особистому щастю, тому що вона суперечить мудрості Творця».

Дивно, але це твердження просто суперечить фактам. Особистість, що статево зізріла і усвідомила себе гомосексуалом, так само отримує могутній поштовх до самосповнення та самореалізації, як і будь-яка гетеросексуальна особистість. Так само вона відчуває щастя від першого кохання, від споглядання красивих хлопців або дівчат, від дружби, дехто завдяки самоусвідомленню навіть починає писати вірші. І особистому щастю заважає якраз гомофобія, яку проповідують окремі церковники.

Втім, я не збираюся особливо полемізувати у цьому питанні. Однак слід зауважити, що серед ґеїв також є віруючі люди, які, втім, не відмовились від своєї гомосексуальності. І це зрозуміло, думаю для них віра не вимірюється знанням тлумачень Писання, вона присутня перш за все в їхньому серці.

Натомість, слід нагадати, що у нашій країні церква формально відділена від держави і, отже, аргумент церковної моралі незастосовний до світської сфери, якою є сфера сексуальності та кохання. Крім того, церква, на авторитет котрої часто посилаються гомофоби, у минулому нетерпимо відносилася і до інших суспільних та особистісних феноменів. Згадаймо засудження геліоцентричної системи в астрономії, переслідування відьом та євреїв. У цих помилках католицька церква вже покаялася, вибачилася перед євреями. Думаю, що з часом вона вибачиться і перед гомосексуалами.

По-третє, гомофобія — суттєва ознака кримінальної субкультури, широко розповсюдженої на пострадянському просторі. Її прихильники геїв називають «пєтухамі», вони — об’єкти владного самоствердження кримінальних авторитетів і перебувають на найнижчому рівні соціальної ієрархії. Подолання цього виду гомофобії в тюрмах слід пов’язати з загальною декриміналізацією нашого суспільства.

Також гомофобія може мати дві суб’єктивні причини. По-перше, вона пов’язана із своєрідним «стадним інстинктом», конформізмом — людина не задумуючись стигматизує та засуджує те, що засуджується її найближчим оточенням. По-друге, гомофобія може бути проявом своєрідного захисного механізму, коли притлумлений потяг до осіб власної статі проривається у вигляді показної гомофобної агресії.

Думаю, що гомофобія в Україні підтримується частково тому, що наше громадянське суспільство ще надто молоде, частково тому, що у країні на тлі певного морального відродження поширилася своєрідна «мода» на показну моральну чистоту. Натомість під моральністю випадково розуміють суто релігійну моральність. Не в останню чергу також підсилює гомофобію негативно сприйманий образ трансвестита чи солодкого співака, створений окремими популярними діячами мас-культури, як Вєрка Сердючка чи Борис Моісеєв.

Людина, здатна неупереджено думати і добре поіноформована, може спитати себе — якщо двоє кохають один одного і обидва виграють від цього, у чому тут патологія? Якраз гомофобна позиція і є патологічною, оскільки вона здійснює насильство над природою людини, називаючи її вроджений потяг «протиприродним», «патологічним», «соціальним злом».

Думаю, що чимало тих, хто засуджує гомосексуальність, ніколи не задумувались, у чому ж полягає зло, шкідливість, патологічність гомосексуальності? Ну дійсно, у чому було зло для людства від Леонардо да Вінчі та Караваджо, Платона та Людвига Вітгенстайна, Оскара Вайльда та Петра Чайковського, Сергія Дягилева та Рудольфа Нурєєва, П’єра Пазоліні та Райнера Фассбіндера, Агатангела Кримського й Юрія Федьковича, Жана Маре та сера Елтона Джона (до речі, останній нещодавно одним із перших після прийняття відповідного закону взяв офіційний шлюб с своїм другом, з яким зустрічався вже понад 10 років). Цей список можна продовжити, доповнивши його сотнями вчених, діячів культури, воїнів і навіть політиків, що працювали на суспільство, причому створювали не тільки матеріальні, але і чималі духовні цінності. Всі вони були цілісними особистостями, більшість з них приймала свою гомосексуальність, яка була важливою, невід’ємною рисою їхньої самості, без якої вони, швидше за все, не стали б такими видатними особистостями.

Також слід задуматись, чому саме у тоталітарних країнах минулого та сучасності гомофобія є офіційною доктриною? Чому всі диктатури та більшість авторитарних режимів дружньо засуджували «гомосексуалізм»? Чому з ними згодні сучасні релігійні фундаменталісти?

Найпоширеніші міфи про гомосексуалів

Натомість, допоки це не торкнеться їх особисто, більшість українців не задумуються над проблемами гомосексуальності, відносячись до питання достатньо байдуже або ж мислячи у дусі традицій та забобон. Натомість, людська сексуальна орієнтація є центральною для самовизначення дорослої людини, і тому утруднення процесу сексуальної самоідентифікації наносить шкоду усьому суспільству, а не тільки гомосексуалам. Зокрема, існує низка соціально небезпечних міфів та побутових стереотипів щодо ґеїв, які живлять гомофобію і нетерпимість у суспільстві і можуть слугувати формою ідеологічного обґрунтування дискримінації щодо гомосексуалів. Виключна більшість українських політиків їх також розділяють. Тож слід згадати найбільш поширені.

Гомосексуальність неприродна, вона є збоченням. Заперечує це сам факт сталої появи гомосексуалів у будь-якому суспільстві. Діти в абсолютній більшості суспільств виховуються у традиціях гетеросексуального стилю життя і зазвичай засвоюють негативні стереотипи щодо гомосексуалів. Кіно, телебачення, книги і навіть комп’ютерні ігри з усіх боків програмують особистість на гетеросексуальну поведінку. Крім того, гомосексуальність засуджується церквою, до гомосексуалів, принаймні на словах, ворожо відноситься абсолютна більшість підлітків. Не дивлячись на все це і попри різноманітні стигматизації, заборони, переслідування і навіть фізичне знищення, гомосексуали були в усі часи і в усіх країнах, причому їх відсоток залишався приблизно одним і тим самим. Вони є навіть в Ірані та Саудівській Аравії, де за гомосексуальні стосунки покладається смертна кара.

З іншого боку, невідомі факти, що відсоток гомосексуалів збільшився у тих країнах Європи, в яких було легалізовано одностатеві союзи, якщо, звісно, не рахувати міграцію. Сексологами однозначно доведено, що ґеї та лесбіянки не можуть змусити будь-кого бути такими як вони, не можуть спокусити чи переконати гетеросексуалів бути геями та лесбіянками. Єдине, до чого спокушання може призвести, — до ситуативних одноразових стосунків.

Про природність гомосексуальності свідчать фізіологічні та етологічні факти. Гомосексуальні стосунки мають місце у тваринному світі. Причому, чим більш високоорганізований вид, тим більш складними вони є. Їхня кількість значно збільшується у тих видів, котрі знаходяться у стані біологічного прогресу, чисельність яких швидко зростає та у популяціях спостерігається перенаселення [4].

Вивчення особливостей мозкової тканини у чоловіків гомосексуалів та гетеросексуалів показали суттєво великі відмінності між цими двома групами в побудові клітин у гіпофізі — ділянці, що відповідає за сексуальність [5]. Дослідники Інституту Каролінска (Швеція) повідомляють, що ґеї реагують на хімічні речовини інакше, ніж чоловіки-гетеросексуали. У 2005 р. ними експериментально встановлено, що ґеї відчували статеві феромони і їх гіпоталамус реагував на них так само, як й у жінок. Це також підтверджує, що сексуальна орієнтація ґрунтується на біологічних передумовах [6].

Тим більше, гомосексуали не відрізняються від гетеросексуалів за психоемоційною структурою особистості. Гомосексуали, гетеросексуали і бісексуали повною мірою здатні нести відповідальність та виконувати свої зобов’язання перед особою, яку вони кохають незважаючи на їхню сексуальну орієнтацію. Елементами, що формують гомосексуальні відносини, є любов, повага, довіра — ті ж самі елементи формують і гетеросексуальні відносини. Глибока емоційна залежність між двома чоловіками чи жінками визначається турботою, любов’ю і взаєморозумінням у стосунках так само, як і між чоловіком та жінкою.

Лесбійські та ґеївські пари відчувають такі самі емоційні почуття, як і будь-які гетеросексуальні пари. Натомість, у деяких випадках ґеї демонструють високу фрустрованість та більшу хворобливість — але якраз через те, що оточення відноситься до них нетерпимо, у ньому панує гомофобія та дискримінація, що спричинює постійні стреси у ґеїв та лесбіянок.

Тим більше гомосексуальність — не душевна хвороба, тому вона не може лікуватись і не є інфекційною. Адже гомосексуали, так само як і гетеросексуали, цілком нормально виконують свої соціальні обов’язки і досягають висот соціальної кар’єри, якщо їм суспільство не робить перепон [7].

Провідні сексологи та психологи світу нині не визнають гомосексуальність за збочення. Під «статевим збоченням» тепер розуміють не всі відхилення від норми, а лише ті, котрі можуть сприяти статевим злочинам, тобто термін пов’язують з примусом і насильством. Зрозуміло, що він не стосується гомосексуальності, котра тепер розглядається як різновид норми [8].

Гомосексуальність можна набути, зокрема вона є наслідком розбещення у підлітковому віці. Дослідження показують, що сексуальна орієнтація визначається перед народженням або у дуже ранньому віці і не може нав’язуватись іншими особами. Вивчення 161 гомосексуального чоловіка серед близнюків або усиновлених братів, показало, що 22 % серед близнюків та 11 % серед усиновлених братів були ґеї, що підтверджує теорію біологічних зв’язків. Вивчення лесбіянок-близнючок дало схожі результати: ймовірність серед сестер-близнючок стати лесбіянками чи бісексуалками втричі більша, ніж у близнюків чоловічої статі [9]. Численні опитування показують, що у більшості гомосексуалів сексуальна орієнтація була сформована в юному віці, незалежно від їхньої сексуальної активності у цей час [10].

За останні роки з’явилося чимало досліджень, в котрих доведено велику роль генетичних чинників у формуванні гомосексуальності. Найбільш переконливим з них є дослідження американських вчених з Університету Іллінойсу (University of Illinois), котрі встановили, що на сексуальну орієнтацію впливають одразу декілька генів, а не тільки гени статевих хромосом [11].

Сам факт сталості появи гомосексуалів та різноманіття особистісних проявів у різних суспільствах свідчить про багатофакторність його походження, коли на генетичні чинники нашаровуються гормональні, психологічні і, нарешті, соціальні умови. Важливу роль в їх появі відіграють біологічні впливи — спадковість та гормональні особливості. Існує думка, що особиста сексуальна орієнтація у людини формується протягом перших п’яти років життя, а деякі сексологи вважать, що цей процес відбувається ще в утробі матері. Але попри цю суперечку у головному однозначно зрозуміло: гомосексуальність — природне явище.

Таким чином, гомосексуальність не є ні свідомим вибором, ні спадковою хворобою, ні збоченням. Сексуальну орієнтацію змінити неможливо, не здійснивши руйнівне насильство над особистістю. Це стосується як гомо-, так і гетеросексуалів. На мою думку, твердження про неприродність гомосексуальності подібне до тверджень, що заперечують факт Холокосту під час Другої світової війни — обидва твердження заперечують наявні факти, ідеологічно ґрунтуються на фобіях та є виразом нетерпимості щодо специфічних соціальних груп.

Гомосексуали більше схильні до насильства і злочинності, ніж гетеросексуали, вони — потенційні педофіли. Медіа часто акцентують на тому, що якісь певні злочини були скоєні саме ґеями. Буденна гомофобна свідомість колекціонує ці факти, натомість не помічаючи, що абсолютно переважну кількість злочинів здійснюють особи, сексуальну орієнтацію яких не згадано. Більшість ґеїв — законослухняні громадяни і однаково хвилюються про безпеку кожної людини (включаючи дітей), як і гетеросексуали. Більше того, за рядом досліджень, агресивні форми поведінки та насильство серед них значно менш поширені, ніж серед гетеросексуалів [12].

Статевий потяг лесбіянок та ґеїв спрямований на статево зрілих осіб власної статі і не має нічого спільного із педофілією. У той же час сексуальні зловживання дітьми відбуваються переважно у сім’ї. У сексуальні ж відносини поза сім’єю дітей втягують найчастіше педофіли. А їм переважно байдуже, хто буде їхньою жертвою — дитина чоловічої чи жіночої статі. Вони більш керуються силою, контролем і ворожістю, ніж сексуальним бажанням. Крім того, більшість гомосексуалів вкрай негативно відноситься до педофілів [13]. Вивчення сексуальних домагань правопорушників приводить до висновку, що гетеросексуальні дорослі становлять більшу загрозу для дітей, ніж дорослі гомосексуали [14].

Існування ґеїв знижує народжуваність. Зрозуміло, ґеївські пари фізіологічно не можуть бути репродуктивними відтворювачами потомства. Лесбіянки можуть народжувати дітей від сторонніх стосунків. Однак, демографічну роль гомосексуальності слід оцінювати не під тим кутом.

По-перше, слід звернути увагу, що у світі на кожні 100 дівчаток народжується 104–107 хлопчиків. У бідних країнах достатньо висока смертність вирівнює співвідношення між статями. В Європі у ХХ ст. це також було зумовлено як більш високою смертністю хлопчаків серед дітей до 15–20 років, так і більш високим рівнем насильницької смерті, зокрема у глобальних і локальних війнах, в яких, зрозуміло, чоловіків гине більше, ніж жінок [15]. Але тепер в Європі (що зберегла демографічну спадщину двох світових воєн, і тому тут чисельно переважають жінки) та низці розвинених країн Азії ситуація зі смертністю за останні кілька десятків років значно поліпшилася, розподіл смертності між статями вирівнявся. Отже, згадані 4–7 % хлопчиків залишаються живими. І чи не випадково, що приблизно у стільки відсотків оцінюють кількість чоловіків-ґеїв? Звісно, наявність лесбіянок не уписується у згадану схему, але якраз вони-то мають можливість народжувати дітей.

По-друге, заборона гомосексуальних стосунків не сприяє збільшенню гетеросексуальних контактів у ґеїв. Натомість, більшість ґеїв хочуть мати дітей. Тому частина з них укладають гетеросексуальні шлюби і народжують дітей незалежно від того, чи існує у державі заборона на гомосексуальність, чи ні. І вони часто все одно мають гомосексуальні стосунки на стороні, чи знають про це дружини, чи ні. А інша частина ґеїв не бажає одружуватись не залежно від відношення суспільства, зробивши вибір між батьківством та коханням на користь останнього.

З біблійних часів розмноження вважалось життєво важливим для виживання популяції єврейського народу, що перебував у постійних війнах та ворожому оточенні. Цю традицію успадкували християнство та іслам. Але у ХХ ст. відбулася сексуальна революція, змістом якої стало, крім іншого, відділення еротики і сексу від репродуктивної функції. Сьогодні розмноження більше не є єдиною причиною тривалих стосунків. Насолода, емоційна близькість, кохання — не менш важливі ціннісні складові статевих стосунків. Також нині дедалі більше відбувається конвергенція статей, з’являються нові форми сім’ї, які не виключають гомосексуальні стосунки та народження дітей водночас. Гомосексуальні союзи у деяких країнах мають можливості всиновлювати дітей і навіть мати батьківство від жінок, що народжують на замовлення. У той же час психологи свідчать, що гомосексуали майже цілком можуть дати дитині те ж саме виховання, що і гетеросексуали.

У світі існує пряма залежність між високим ступенем тоталітарності та гомофобністю влади. Але репресивні заходи ніколи не впливали на сексуальну поведінку ґеїв, натомість лише сприяли фрустрації та криміналізації гомосексуальності. Репродуктивна неспроможність декількох відсотків населення не може суттєво вплинути на загальну тенденцію народжуваності. Зокрема, про це свідчать і статистичні факти. Так, у Данії, де закон про одностатеві громадянські союзи був прийнятий ще у 1989 р., народжуваність за 1990–1995 рр. збільшилася з 11,9 до 12,1 дітей на 1000 чол. Нині загальне зниження народжуваності спостерігається у більшості країн Європи, з кінця минулого століття ця тенденція охопила і Данію. Та на тлі цієї тенденції дедалі більше європейських країн приймає не тільки жорсткі закони проти гомофобії, а і закони про одностатеві союзи. І це зрозуміло, адже зниження народжуваності пов’язане з низкою соціально-демографічних чинників, до яких ґеї не мають жодного стосунку. Натомість, гомосексуали завдяки такій політиці отримують більше можливостей та механізмів для народження дітей.

В Україні та Росії тенденція до зниження народжуваності пов’язана не в останню чергу з загальним низьким рівнем життя. Дітей народжують лише ті, хто прагне цього, у кого є час та фінансові можливості на їхнє виховання. І якщо навіть ввести податок на бездітних або адміністративну відповідальність, це не матиме помітних наслідків, та й з гуманістичної точки зору це неприпустимо — насильство над декількома відсотками особистостей не можна виправдати завданням демографічного зростання.

СНІД — “хвороба ґеїв”. СНІД спричиняється вірусом ВІЛ, що поширюється внаслідок поведінки високого ризику, яка пов’язана не тільки із безсистемними та незахищеними статевими стосунками, але і з внутрівенним споживанням наркотиків та порушенням санітарних норм, внаслідок чого відбулося зараження крові або лімфи. Так сталося, що одним з перших ВІЛ потрапив у популяцію американських ґеїв. Тому значний відсоток хворих на СНІД в США та Канаді є ґеями, але це не означає, що серед ґеїв великий відсоток хворих на СНІД. В європейських країнах він менше, ніж у США. В Україні ж процент інфікованих серед ґеїв вкрай малий, СНІДом заражаються переважно гетеросексуальні пари. На 2002 р., 52,4% заражень зареєстровано від споживачів ін’єкційних наркотиків, а 15,7% — від матері до дитини. До груп ризику відносять у першу чергу жінок секс-бізнесу та наркоманів [16].

Без сумніву, свою роль у розповсюдженні ВІЧ серед ґеїв відіграло також негативне ставлення до гомосексуалів, що спричинило тінізацію гомосексуальних відносин та утруднювало пошуки ними партнерів, сприяло анонімності та випадковості сексуальних зносин, утруднювало утворення сталих одностатевих пар.
Лесбіянки ж взагалі мають найнижчий показник усіх хвороб, що передаються статевим шляхом серед населення.

Лесбіянки та ґеї створюють загрозу сім’ї. Але яким чином? Як і всі гетеросексуали, більшість ґеїв та лесбіянок любить своїх батьків і хоче мати власних дітей. Чимало з них здатні виховувати власних дітей і відповідати за них так само, як гетеросексуали. Серед них не менше, ніж серед гетеросексуалів, педагогів та вихователів.

У ХХ ст. мала місце криза традиційної сім’ї. Та вона не має ніякого відношення до гомосексуалів. Так, нині менше половини одружених американців мають традиційні моногамні сім’ї. Тільки 26 % американських сімей визнано традиційними сім’ями — це одружені пари, що мають принаймні одну дитину. Ця цифра зменшилась на 14 % порівняно з 1970 роком. Половина з усіх, хто недавно одружився, передбачає врешті-решт розлучитися. У США кількість сімей без одного з батьків від 1970 року зросла на 139 %. Натомість, незважаючи на численні офіційні та соціальні обставини, багато лесбіянок та ґеїв намагаються зберегти родинні зв’язки та борються за право мати власних дітей чи всиновлювати їх [17].

Ще можна було б згадати сотні побутових стереотипів щодо ґеїв, які відіграють свою роль у стигматизації та негативізації гомосексуалів, але становлять меншу соціальну небезпеку. Відмічу лише три.

Ґеї та лесбіянки не можуть мати довготривалих стосунків. Це не так — серед них також існують стійкі пари. Та негативна суспільна думка щодо ґеїв та лесбіянок як правило спонукує їх приховувати свої відносини від оточуючих. Також не слід забувати, що сталість гомосексуальних пар не підсилюється завдяки зовнішнім чинникам, як то офіційний шлюб та наявність спільних дітей. Цілком можливо, що у разі скасування інституту шлюбу сталість гетеросексуальних пар виявилася б такою ж або навіть меншою від гомосексуальних.

Ґеї — жінкуваті, лесбіянки — мужеподібні. Це далеко не завжди так. Переважна кількість лесбіянок не уподібнюється мужчинам, а ґеїв — жінкам. Люди як правило не спроможні відрізнити ґея чи лесбіянку. Згадаймо хоча б вигляд відомого актора і ґея Жана Маре — одного з ідеалів маскулінності в минулі часи. Ґеї чітко свідомі своєї статевої приналежності — чоловіки відчувають себе в повній мірі чоловіками, а жінки — жінками. Серед гомосексуалів існують трансвестити, яких далеко не більшість. Трансвеститами стають переважно демонстративні акцентуйовані особистості. Саме вони через свою виразність і створюють помітний для маси трансгендерний образ, однак не слід підміняти ним образ ґеїв взагалі.

Взагалі-то не завжди й не в усіх суспільствах серед ґеїв було поширене пародіювання жіночої ґендерної ролі. Так, у пізньосередньовічній Японії гомосексуальні стосунки були поширені саме серед воїнів-самураїв, а у Давній Греції гомосексуальність розцінювалась як найвища ознака маскулінності. У часи її розквіту існував відбірний військовий загін фіванців, складений суто з коханців. Між іншим, він був одним з найбільш боєздатних загонів — тому що його члени вважали ганебним проявити несміливість та нерішучість на очах у коханця та стояли один за одного у битві.

Натомість, у більшості сучасних ґеївських та лесбійських пар не існує жорсткого рольового поділення, коли одна особа діє як жінка, а інша — як чоловік. Існують різноманітні способи розподілу соціальних обов’язків; у сексі партнери також можуть виконувати обидві ролі. Більше того, зафіксовано чимало пар, в яких сексуально пасивний партнер у той же час є фізично більш сильним і психологічно більш агресивним [18].

Ґеї бояться статевих стосунків із жінками, а лесбіянки — з чоловіками. Це цілковитий міф. Гомосексуали вступають у гомосексуальні стосунки не тому, що бояться жінок, а тому, що їм більше подобаються особи однієї з ними статі — вони здаються їм привабливішими, еротичнішими, красивішими. Й у той же час статеві ознаки осіб протилежної статі як правило їм нецікаві, здаються неестетичними, але практично не викликають ніякого жаху чи відрази.

Боязнь жінок, сором’язливість перед ними має зовсім іншу природу, і пов’язана вона значною мірою із неадекватними виховними ситуаціями у підлітковому віці, а також із надмірно авторитарним стилем виховання.
У той же час зафіксовано, що ґеї, що мають велику кількість різноманітних партнерів, легше, вступають у стосунки й з жінками (хоча і достатньо рідко у порівнянні з гетеросексуалами).

Жінка не стане лесбіянкою тільки тому, що боїться або ненавидить чоловіків, навіть якщо вона зазнала сексуального насильства з їхнього боку; вона не стане гетеросексуальною і через насильство з боку іншої жінки або ненависть до жінок. Жінка є лесбіянкою тільки тому, що її приваблює інша жінка. Так само чоловік не буде ґеєм через боязнь чи ненависть до жінок, навіть якщо у дитинстві він зазнав тяжких психічних травм. Натомість, його можуть просто приваблювати чоловіки. Чоловік не стане ґеєм тільки тому, що у дитинстві його звабили однолітки чи більш дорослі чоловіки. Для нього це може залишитись психологічною травмою, але якщо він не є ґеєм від природи, мало вірогідно, що стане ним у разі зваблення. Секс з особою тієї ж статі не робить людину гомосексуалом, так само, як секс з особою протилежної статі не робить її гетеросексуалом [19].

Прояви гомофобії в Україні та шляхи її подолання

Піді впливом перерахованих та інших чинників в українському суспільстві практично кожен і майже кожен місяць, причому незалежно від сексуальної орієнтації, стикається із фактами гомофобії та дискримінації. Це, зокрема:

— образливі зауваження людей, які не усвідомлюють, що поруч знаходиться ґей або лесбіянка або усвідомлюють і здійснюють це навмисно;

— засудження релігійними діячами;

— фізичне насильство, здійснюване дворовими бандами підлітків, прихильниками тоталітарних поглядів та міліцією;

— дискримінація у засобах масової інформації, в яких гомосексуалів представляють переважно у сенсаційному або негативному вигляді, відсутність телепрограм для та про гомосексуалів, рідкісність демонстрацій фільмів для та про гомосексуалів, а якщо і показують — то у незручний час і часто за відсутності анонсів;

— відмова батьків від дітей, коли батьки з’ясовують, що їхні син чи дочка — ґей чи лесбіянка;

— нерівність у законах в різних галузях, включаючи закони про шлюб, виховання дітей, успадкування майна, пільги та догляд за хворим партнером (партнеркою);

— звільнення з роботи, виселення з квартири, відчислення з навчального закладу.

До речі, широко відомим прикладом останнього стало нещодавнє відчислення з технікуму В. Жиліна [20]. Прикладом дискримінації є показ у квітні телеканалом К1 фільму про Рейнальда Аренаса, видатного кубинського поета-ґея, репресованого комуністичною владою, «Поки не наступить ніч». Цей фільм — без сцен еротики та насильства. Втім, його було показано глибоко вночі, без жодного анонсу в газетах чи на сайті телеканалу, йому було присуджено категорію «виключно для дорослих» [21].

Втім, гомофобія наносить шкоду і гетеросексуалам. По-перше, як одна з форм культивації нетерпимості та фобій. Крім того, один із найпоширеніших і брутальних виявів гомофобії застосовується… переважно до хлопців гетеросексуальної орієнтації: з боку маргінальних підлітків систематично здійснюється фізичне насильство до тих, хто любить яскраво одягатися, носити оригінальні зачіски, робить пірсінг тощо, чому здаються їм «підорами». Чимало актів такої гомофобії завершується побиттям і навіть каліцтвом. Також слід згадати, що гомофобія негативно підживлює і політичні пристрасті. Так, у ході Помаранчевої революції та парламентської передвиборчої кампанії з’явилося чимало гомофобного піару [22].

І досі, у Києві менше, а у провінційних містах більше, мають місце випадки шантажу та побиття гомосексуалів, здійснювані бандами підлітків. Навіть якщо їх затримано, вони відповідають за хуліганство та крадіжку, а не за більш серйозний злочин, котрий вони насправді зробили — акт фізичної дискримінації представника однієї із меншин. Облік злочинів, здійснених на ґрунті статевої нетерпимості, міліція не веде, та й ґеї не часто заявляють про напади на них, не в останню чергу тому, що більшість нашої міліції так само відноситься до ґеїв, як і криміналітет.

Натомість, останнє дослідження рівня гомофобії в Україні проводилося ще у 2000 р. Тоді однозначно негативно до гомосексуалів відносилися менш, ніж 40 % [23]. Можливо, тепер цей відсоток став ще нижче. Тож певні обіцянки ґеям з боку тієї чи іншої прозахідної партії могли б на декілька відсотків збільшити її електорат. Однак під час останньої передвиборчої кампанії жодна з них цим не скористалася, через відсутність нових даних щодо рівня гомофобії.

Принципи громадянського суспільства передбачають рівність усіх перед законом. Звідси випливає, що ніхто не має переслідуватись як за суспільно-політичні погляди, так і за особисті особливості. Виключень для цього, якщо група не здійснює примус та насильство щодо громадян, немає. Тому якщо хтось вважає певну групу «суспільним злом», офіційні заяви з цього приводу цілком можна вважати такими, що суперечать принципам громадянського суспільства.

Отже, сучасна психологія, фізіологія, сексологія та генетика свідчать, що гомосексуальність є природним явищем, одним із різновидів норми. Гомосексуали є в усіх країнах, як і в Україні. Переважна більшість психологічних та соціальних проблем у них спричинена гомофобією та дискримінацією. Виходячи з цього гомофобію слід розглядати як різновид насилля над особистістю, здійснений свідомо або ні, з ідеологічних чи побутових міркувань.

У той же час в Європі гарантовано права гомосексуалів, у деяких країнах реєструються одностатеві партнерські союзи. Налаштованість України на європейську інтеграцію вимагає заходів, що мають гарантувати права гомосексуалів як однієї із меншин нашого суспільства, а також зменшити у ньому рівень гомофобії. Для цього необхідно негайно розпочати відкрите обговорення теми гомофобії у ЗМІ. Найближчим часом слід також здійснити спеціальне дослідження щодо стану гомофобії та чисельності гомосексуалів в Україні [24].

Крім того, необхідний переклад та видання хоча б мінімальної кількості книг, присвячених гомосексуальності, причому не тільки російських, а і західних авторів. До сих пір не вийшло жодної наукової книги про гомосексуальність українською, доступні лише російські видання — книги І. С. Кона та Л. С. Клейна. Опубліковані також звіти української асоціації «Наш світ», присвячені гомосексуальності, однак у цілому діяльність українських лесбі-ґеївських організацій мало помітна [25].

Однак, формального інформування недостатньо. Слід здійснити заходи, пов’язані із впливами на найбільші осередки гомофобії в Україні — старшу школу та міліцію. Як би хто не морщив носа, а просвітницька робота у навчальних закладах, особливо старших класах школи, перш за все у рамках курсу статевого виховання, необхідна. Адже саме серед підлітків гомофобія найбільш поширена та має найбільш жорстокі форми. Її необхідно провадити також у вузах, з держчиновниками та, особливо, міліцією — з метою ознайомлення з проблемою гомосексуальності та формування терпимого відношення до неї.

Необхідне і збільшення кількості показів фільмів, створення передач, у котрих у несенсаційній формі, позитивно будуть висвітлюватись проблеми гомосексуальності. Благо, на це гроші знайти на Заході, можливо, достатньо легко — відповідні європейські організації цілком нам зможуть у цьому допомогти.

І, головне, необхідно врешті якомога швидше прийняття закон про дискримінацію, в якому обов’язково має бути згадана і сексуальна орієнтація. Конкретизація необхідна саме тому, що у суспільстві дуже високий рівень гомофобії й у той же час низький рівень правосвідомості — чимало гомосексуалів просто не будуть розуміти, що їхні права гарантовано, якщо про це конкретно не буде сказано у законі. Також необхідні введення у кримінальний кодекс окремої статті, що карає за фізичне насильство на ґрунті гомофобії, та впровадження відповідальності за пропаганду гомофобії й образливі гомофобні висловлювання. Саме так зроблено у законодавстві Франції та низки інших країн. Саме це запропоновано у проекті № 8590 від 15.12.2005 р. Закону України «Про захист від дискримінації за расовою, національною чи етнічною належністю», в якому запропоновано внесення змін у ст. 161 та введено ст. 1611. У першій передбачено покарання за дії, у тому числі насильницькі й організовані, «спрямовані на пряме чи непряме обмеження прав, створення перешкод або унеможливлення реалізації прав та свобод людини, на встановлення прямих чи непрямих привілеїв, якщо такі дії вчиняються щодо осіб з огляду на їхню расову, національну чи етнічну належність, колір шкіри, релігійні переконання, …сексуальну орієнтацію». Ст. 1611 відповідно передбачає покарання за пропаганду або підбурювання ворожнечі різних соціальних груп [26].

Що стосується проблеми реєстрації одностатевих громадянських союзів, то вона, вважаю, в Україні вона є другорядною доти, поки у суспільстві наявний високий ступінь гомофобії. По-перше, якщо її впровадити вже зараз, то чимало гомосексуалів з огляду на гомофобію, не дуже будуть прагнути легалізувати свої стосунки, та й, по-друге, у нашому суспільстві ще замало можливостей для пошуку партнерів, а більшість ґеїв та лесбіянок ще психологічно не готові широко демонструвати себе суспільству. Втім, це питання вимагає окремого дослідження, зокрема і соціально-демографічного.

Але наше суспільство вже давно готове до боротьби із гомофобією, яка наносить шкоду не тільки гомосексуалам, але і тим, хто завдяки своєму невігластву та конформізму культивує у собі необґрунтовану, сліпу нетерпимість. Вона наносить шкоду принципам громадянського суспільства, які не передбачають виключення у дотриманні прав для жодної соціальної, релігійної, етнічної чи будь-якої іншої групи, якщо вона не вдається до примусу та насильства. Той, хто справді послідовно сповідує ці принципи, має утримуватись від проявів гомофобії, оскільки вона є насильством над особистістю, її природою та почуттями.

 

Олександр Мостяєв

___

1. International Day Against Homophobia Set For 17 May // http://bent.com/news/international_day_against_ homophobia_set_for_17_may.php

2. Достатньо широкий спектр цифр представлено у статті (автора котрої вочевидь не можна обвинуватити у симпатії до гомосексуалів: Cameron K. The Numbers Game: What Percentage Of The Population Is Gay? // http://www.familyresearchinst.org/FRI_AIM_Talk.html

3. Див., наприклад: Гомосексуализм и христианство // http://www.heretics.com/well/way/gays.htm; Гомосексуалізм: українські реалії // http://www.ucu.edu.ua/ukr/current/press-releases/article;1324 тощо.

4. Мак-Фарленд Д. Поведение животных: психобиология, этология и эволюция. М., 1988.

5. Hypothalamic cell groups in homosexual men // Le Vay, Science. 1991, N 253. P. 1034-1037.

6. Мозг геев реагирует на феромоны по женскому сценарию // http://news.gala.net/?cat=9&id=190941

7. Кон И. С. Введение в сексологию. М., 1989.

8. Deviation // http://en.wikipedia.org/wiki/Deviation

9. Bailey J. M. and Pillard R. Genetic Study of Male Sexual Orientation // Arch. Gen. Psych. 1991. No 48, December. P. 1089–1096.

10. Bell A.P., Weineberg MS, Hammersmith SK Sexual Preference: It’s development in Men and Women. Bloomington, 1981.

11. Ученые продолжают исследования генетической природы гомосексуальности // http://www.feminist.org.ua/news/world/2005/01.02.05/nauka.php. Досить детальний огляд публікацій про чинники формування та психолгію гомосексуальності див.: http://salmon.psy.plym.ac.uk/year2/Sexbehav.htm

12. Клейн Л. С. Другая любовь. СПб., 2000.

13. Freund K., Kuban M. Deficient Erotic Gender Differentiation in Pedophilia: A Follow-Up // Archives of Sexual Behavior. 1993. 22.6. P. 619–628.

14. Groth N. A., Birnbaum J. H. Men Who Rape. New York, 1979.

15. Брук С. И. Население мира. Этнодемографический справочник. М., 1981. С. 46–47.

16. Количество больных СПИДом растет // http://monline.org.ua/index/material/746

17. Marriage and Marriage-Like Relationships // http://www.lcc.gc.ca/research_project/00_relationships-en.asp

18. Кон И. С. Лунный свет на заре. Лики и маски однополой любви. М., 1998.

19. Имелинский К. Сексология и сексопатология. М., 1986.

20. 17 мая в Украине отметили Международный день против гомофобии // http://www.gay.org.ua/fullnews.php?id=949; Голосеевский суд удовлетворил иск Вадима Жилина о неправомерности его отчисления из МАУП на основании его сексуальной ориентации // http://www.gay.org.ua/fullnews.php?id=1018

21. Докладніше про дискримінацію геїв в Україні див.: Блакитна книга. Становище ґеїв і лесбійок в Україні. Луганськ, 2000.

22. Грибанов А. Выборы в Украине: больше всего от “голубых” пострадали социалисты и Юля // http://www.gay.org.ua/fullnews.php?id=1161

23. Блакитна книга.

24. Нещодавнє дослідження (Социологи Украины подсчитали количество МСМ // http://www.gay.org.ua/fullnews.php?id=1127) дає можливість оцінити кількість ґеїв в Україні дуже умовно і приблизно.

25. Їхні тексти та інформацію про лесбі-ґеївське життя в Україні та світі див.: http://gay.org.ua/

26. Проект Закону про захист від дискримінації за расовою, національною чи етнічною належністю // http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=26440

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування