Нове інтерв’ю з авторської серії гендерної експертки Тамари Марценюк «Правозахисниці, які змінюють Україну»

З листопада 2015 року Анастасія Площинська працює юристкою і координаторкою інформаційно-просвітницьких заходів громадської організації «Подільська правова ліга».  Анастасія навчалася на бакалаврській програмі із правознавства факультету оперативно-розшукової діяльності та права Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Після цього отримала диплом спеціалістки із правоохоронної діяльності на цьому ж факультеті. Пізніше здобула додаткову освіту на історичному факультеті в Кам’янець-Подільському Національному університеті імені Івана Огієнка. Анастасія цікавиться історією України та історією правової думки, веде блоги на ресурсному центрі «ГУРТ».

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Після закінчення 4-го курсу Національної академії державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького я вирішила, що потрібно звернутись в певну установу, організацію, щоб отримати юридичну практику. Я розуміла, що для працевлаштування після закінчення 5 курсу, окрім диплому мені знадобиться ще й стаж роботи і відповідні практичні навички.

Відверто кажучи, приватні підприємства, державні установи, в які я зверталась, чомусь не дуже були зацікавлені у співпраці зі мною. Та одного разу я почула про неурядову громадську організацію «Подільська правова ліга», почитала інформацію про її діяльність на сайті, вирішила спробувати. Звернулась до голови організації адвоката Андрія Петровича Місяця і почала працювати на громадських засадах в приймальні громадян.

Ті, хто працюють у громадському секторі, знають, що сумувати в цій сфері діяльності не доводиться. Щодня я отримувала нові цікаві завдання, разом з тим готувала проекти процесуальних документів. Перші 8 місяців роботи в організації на громадських засадах дали мені досить багато знань і натхнення працювати в цій сфері далі. Найбільше мені подобалось бачити, як до юристів приймальні приходять щасливі клієнти із рішеннями суду на їх користь. Серед відвідувачів приймальні є і пенсіонери, і люди з інвалідністю, і учасники АТО, переселенці, діти та одинокі матері. Вже тоді я зрозуміла, що робота юристів організації виходить за межі суто юридичної, вона є правозахисною. З того часу, починаючи з 2014 року, я працюю юристкою ГО «Подільська правова ліга», на базі якої діє громадська приймальня УГСПЛ у м. Хмельницькому.

– Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– У 2016 році я проходила тренінг із прав людини для юристів громадських приймалень УГСПЛ в Освітньому домі прав людини в Чернігові (літня школа). Як юристка громадської приймальні УГСПЛ я пройшла чимало тренінгів, пов’язаних і захистом прав окремих категорій громадян (внутрішньо переміщених осіб, учасників АТО, військовополонених).

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Тематика моєї роботи – це захист прав дитини, захист прав ветеранів війни, в тому числі, інвалідів війни; захист прав малозабезпечених громадян, пенсіонерів.

Ось приклади моїх справ. До громадської приймальні звернувся пенсіонер, інвалід війни. Дружина чоловіка померла, а після смерті залишився старенький автомобіль. Пан Василь (ім’я змінено) звернувся до нотаріуса для того, щоб оформити право власності на спадкове майно. Проте нотаріус відмовив йому, оскільки технічний паспорт був виданий давно, неможливо було встановити марку машини, номер кузова та інші важливі відомості. Тоді чоловік звернувся до Хмельницької приймальні УГСПЛ. Я підготувала пану Василю позовну заяву про визнання права власності на спадкове майно. В результаті Хмельницький міськрайонний суд виніс рішення на користь позивача. Сьогодні чоловік є власником автомобіля і жодні бюрократичні перепони йому не заважають.

Пенсіонерка звернулась до громадської приймальні УГСПЛ від імені своєї матері, інваліда війни та ветерана праці. Помилка в імені була допущена в державному акті на право приватної власності, що стало причиною відмови жінці в реєстрації земельної ділянки. Я опікувалась її справою. Вона підготувала заяву до суду про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, в результаті чого Хмельницький міськрайонний суд прийняв рішення на користь заявниці. 5 квітня 2016 року рішення вступило в законну силу. Тепер обидві жінки – дочка й матір – можуть зареєструвати власну земельну ділянку та займатись сільським господарством.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Передусім, мені доводилось працювати в рамках право-просвітницької діяльності. Зокрема, я проводжу семінари для вагітних жінок у перинатальних центрах (щодо прав вагітних жінок і жінок з дітьми, щодо обов’язків батьків, про протидію дискримінації), лекції для безробітних жінок у центрах зайнятості з питань протидії гендерній дискримінації на ринку праці. Лекції стосуються протидії дискримінації за гендерною ознакою у різних сферах: трудовій (йдеться про заборону звільняти вагітних жінок та жінок з дітьми до трьох років, про заборону залучати до підземних робіт, в позаурочний час тощо), сімейній (акцентується увага на тому, що жінка (чоловік) з дитиною до 3-х років має право на утримання з боку іншого з подружжя тощо ), соціальній та інших сферах.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Я вважаю, що успіх – це розвинене громадянське суспільство, свобода слова, можливість для громадян отримати правову допомогу у разі порушення їхніх прав.  За роки своєї незалежності, порівняно з іншими пострадянськими країнами, Україна знаходиться на декілька кроків попереду в сфері дотримання права на свободу слова, віросповідання, свободу пересування тощо. Кожен чи кожна з нас сьогодні може вільно висловлювати свою думку, ми не боїмось захищати свої права. Попри те, що в країні йде війна, громадянське суспільство (правозахисний рух) не мовчить, а активно розвивається.

–  Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– На мій погляд, основний виклик – це нестабільна геополітична та економічна ситуація в країні. В умовах війни правозахисний рух має багато завдань, але виконати їх досить складно.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– На мою думку, недостатньо. Конфлікт на Сході країни зумовив формування у правозахисному русі України нових напрямків, не пов’язаних із гендерною тематикою.  На жаль, ми сьогодні не маємо досконалих механізмів попередження гендерної дискримінації на ринку раці, в сімейних правовідносинах, інших сферах тощо. Хоч законодавство забороняє гендерну дискримінацію, на практиці буває досить складно довести факт порушень прав людини – дискримінацію за ознакою статі.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Перш за все, внести зміни в чинне законодавство. По-друге, створити реальні дієві механізми захисту осіб від гендерної дискримінації та насильства. По-третє, провести широку інформаційно-просвітницьку кампанію щодо попередження гендерного насильства.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Найбільше у правозахисній діяльності мене надихає щира вдячність людей, яким я допомогла. Приємно, що виконуючи роботу, я маю маленьку можливість змінювати цей світ на краще.

Підготувала Тамара Марценюк