Публікація

Генеральна прокуратура приховує справжнього вбивцю, тому що він свояк Кучми?

Ще довго прості українці будуть відчувати на собі тлетворний вплив режиму Кучми. Незважаючи на те, що нові люди вже при владі й саме за те, щоб дати їм можливість цю владу одержати прості люди стояли на майданах всіх українських міст, поки що мало що змінилось. Галина Ловигіна голосувала за Ющенко, тому що вона розуміла, що якщо бандитський режим Кучми залишиться, то ніколи не буде покараний справжній винуватець смерті її сина, молодшого сержанта міліції Петра Ловигіна. Її логіка була простою. Адже вона вважає, що справжнім винуватцем є свояк Леоніда Кучми, пан Івушкін, який 14 січня 2000 року (день загибелі її сина) взяв на себе керівництво навчальною операцією «Сирена» у Херсоні в ході якої й загинув Петро Ловигін. 

Тоді Івушкіна тільки перевели з Луганської області в Херсон і йому. Ймовірно як і будь-якому «новенькому» дуже хотілось відзначитись. Операція «Сирена» була проведена з метою «перевірки оперативності, злагодженості й професіоналізму особового складу”. Навчання проводилися серед підрозділів ДАІ. Всі пости на під’їздах до обласного центра одержали орієнтування: “14.01.2000р. в 10.50 годин у м. Херсоні на перехресті вулиць 200 років Херсона й Некрасова невідомі особи відкрито, під загрозою пістолета, заволоділи автомобілем ВАЗ г/н 513-90 ХО. Уведено план “Сирена”…Видати спецзасоби, зброю”. Петро Ловигін у всьому цьому трагічному шоу відігравав роль злочинця. Петро Ловигін, одягнений у цивільне, за наказом начальства зайняв місце за кермом оголошеної в розшук машини. У машину сіли також двоє товаришів по службі, що імітували грабіжників і почався об’їзд постів.

Далі ми маємо досить суперечливі відомості про те, що відбулося. За однією з версій, наряд на посту біля Антоновського моста помітив «Жигулі» із принадою й висунув вимоги зупинитися. “Жигулі” з’їхали на узбіччя. Інспектор групи охорони громадянського порядку Дніпровського райвідділу старший лейтенант Гарій Ковальов звів затвор автомата й наблизився впритул до машини. За наказом вийти з машини, ті, хто відігравали роль злочинців слухняно покинули салон, поклавши руки на капот і широко розставивши ноги. Почався обшук. В одного з пасажирів машини Ковальов вилучив газовий пістолет – точну копію пістолета системи Макарова. Почав обшукувати другого – і отут грохнув одиночний автоматний постріл. Петро Ловигін почав осідати…

Ловигін помер у машині, так і не прийшовши до тями. Як пізніше показала експертиза, куля калібром 5,6 мм увійшла під лопатку – знизу вгору – розірвала аорту, пробила обоє легенів, ребро…Рана була смертельної, шансів вижити в сержанта не було.


У ході службового розслідування було зроблено все, щоб сховати справжню причину НП. Незважаючи на те, що весь хід навчань фіксувався на відео, зйомка чомусь обривається саме в тому місці, коли мнимих злочинців виводять із машини. У підсумку всю провину зіпхнули на «необережне ставлення зі зброєю» з боку Ковальова.

Гарій Ковальов на слідстві затверджував, що нічого про навчання не знав, що обстановку, яка склалася сприймав як бойову. А погрозу опору з боку затриманих – як реальну. Тому й привів автомат у боєздатність. Коли ж обшукував Ловигіна, дуло автомата впер йому в спину. Ловигін нібито сіпнувся, від різкого поштовху палець старшого лейтенанта надавив на спусковий гачок…

Напарник Ковальова по посту показував зворотне – той знав, що йдуть навчання, тому що сам про це сказав напарникові, заступаючи на пост.

Внутрішньовідомче розслідування НП виявило безліч порушень, допущених міліцейськими посадовими особами при проведенні навчань зі смертельним результатом. План проведення навчань зі штабом обласного керування МВС не був погоджений. Розпорядження про проведення навчальних занять було відсутнє. Із планом навчань не були ознайомлені керівники служб підрозділів, що брали участь у проведенні навчань. Не був призначений (!) керівник навчань. Був відсутній сценарій дій, не був визначений маршрут рухів, порядок виходу на зв’язок, дії водія й старшого по екіпажу задіяної в навчаннях машини. Не був призначений відповідальний за інструктаж і міри безпеки при проведенні тактико-спеціальних навчань. На злощасному посту навіть рація не працювала. Не було нічого з того, що повинно було бути, просто зобов’язано.

Слідство в справі до амністії 21 травня 2000 року, коли Г.Ковальов, обвинувачуваний за ст. 98 КК в убивстві з необережності, і був амністований розпорядницьким засіданням суду. У суді Ковальов постав не міліціонером (з органів він був звільнений по статті – за профнепригодність), а охоронцем консервного заводу, куди влаштувався після звільнення. Як водиться – в Україні міліціонерів не судять. Судять цивільних, колишніх міліціонерів…

Різним стягненням – від доган до звільнень – були піддані півтора десятка посадових осіб херсонської міської й обласної міліції. Четверо керівників, тією чи іншою мірою причетні до подій п’ятирічної давнини, пішли на пенсію по вислузі років.

26-літнього Петра Ловигіна поховали 17 січня. Без годувальника залишилися неповнолітня дочка, дружина, у якої від переживань помутився розум, старенька мати.

Прокуратурою міста Херсона по скарзі матері вбитого слідство відновлялося й закінчувалося нічим 6 разів. Верховний Суд України відмовив родині покійного у відшкодуванні їй морального збитку, понесеного в слідстві загибелі годувальника. Відмовив обґрунтовано, посилаючись на відповідні постанови Кабміну. Адже страховка виплачена? Пенсія дочки нараховується? Інше законом не передбачено.

Мати дотепер не вірить у ту версію, що надали правоохоронні органи, і вимагає покарання винних. Її митарства тривають от уже п’ять років. Вона неодноразово подавала клопотання в прокуратуру Херсона про перегляд справи, але справа закривалася без повідомлення родичів про її закриття. Галина Ловигіна подавала скарги й висловлювала недовіру Прокурорам Херсона, і в остаточному підсумку вона відправила скаргу на ім’я діючого президента Віктора Ющенко із проханням взяти цю справу під особистий контроль і з вимогою відставки Генерального Прокурора України В’ячеслава Піскуна, тому що вважає, що Генеральна Прокуратура України потурає Прокуратурі Херсона.

У скарзі поданої 22 жовтня 2004 року на ім’я заступника генерального прокурора пану Дерезі вона докладно описала всі свої претензії до ведення справи про вбивство її сина. Вона впевнена, що легко відбувся Ковальов, і він є не єдиним винуватцем убивства, судити також треба винного в перевищенні службових повноважень пана Івушкіна. У скарзі Галина Ловигіна докладно перераховує всі факти порушень, що підтверджують її правоту й неправоту прокурорів і слідчих: у ході навчальної операції міліцейському складу були видані бойові, а не навчальні патрони; по рації не було повідомлення про те, що проходять навчання; від матері був схований справжній час убивства; було відмовлено в доступі до тіла; про вбивство родичі довідалися тільки в 19:00.

Галина Іванівна вимагає дорозслідування, тому що вважаєте, що справа жодного разу не була вивчена до кінця, а попереднє слідство проводилося не на належному рівні й порушення керівників на навчаннях покривалися слідчими. Так, за словами Галини Ловигіної, в отриманому нею листі від Облпрокуратури були грубі помилки, а саме, у листі значилося, що смерть наступила внаслідок поранення грудної клітини праворуч, у той час, коли ушкодження було нижче грудної клітини й ліворуч. А також у листі було зазначено, що інших тілесних ушкоджень не виявлено, тоді як відповідно до судмедекспертизи в трупа була виявлено поранення голови, що переходило у синець навколо лівого ока.

Для дорозслідування кримінальної справи Галина Ловигіна подавала клопотання, з вимогою провести експертизу речей (навколо дірки від кулі не було виявлено кіптяви й дірка була такою маленькою, що в експертів виник сумнів з приводу того, що постріл був зроблений впритул), ексгумацію трупа, для з’ясування причини виникнення поранення голови в районі скроні й установлення справжньої причини смерті її сина, і експертизу відеозапису з навчань, що видали на руки матері в прокуратурі міста Херсона.

Сьогодні мати Петра Ловигіна зі своїм родичем по лінії невістки Юрієм Куличенко пікетує Адміністрацію Президента. Кілька років назад вона вже оголошувала голодування під стінами Секретаріату Уповноваженого з прав людини Ніни Карпачової, де висувала свої немудрі вимоги: щоб міліцейське керівництво – офіційно – визнало свою провину в убивстві сина, і принесло свої вибачення, щоб держава оплатила моральний збиток, завданий з його провині родині загиблого, щоб дочка міліціонера одержувала гідну, а не злидарську пенсію, і не голодувала…

Поки її вимоги залишаються тими ж. Незважаючи на те, що в клопотанні до Президента вона поставила наголос на тім, що вона була учасницею жовтогарячої революції й дуже сподівається, що її улюблений Президент і шановний Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко врешті-решт допоможуть їй вирішити її проблему й винні в загибелі її сина будуть покарані, а саме питання в тім, чи вистачить сміливості і чесності у нової влади, щоб покарати родича колишнього президента. 

Віра Засулич,

РУПОР

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування