Злочини проти людяності – особливо тяжка категорія злочинів. До числа таких відноситься і геноцид. На території України у часи Другої світової війни загинуло багато представників єврейської національності. Бабин Яр і Янівський табір – на жаль, не вичерпують перелік місць, де відбувався масовий Голокост. Про одну із знахідок, що також може бути місцем злочину у винищенні євреїв, спілкуємося з головою ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ», членом Правління Української Гельсінської спілки з прав людини Олександром Степаненком.

Олександре, ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ» є одним із 29 членів Української Гельсінської спілки з прав людини. Розкажіть, чим займається Ваша організація.

У цьому році спільно з «Мережею  DOCU/CLUB — за реформи» розпочинаємо проект «Двері до правосуддя». Він містить адвокаційну та інформаційно-просвітницьку складову.

Мета просвітницької кампанії «Зміцнення в суспільстві авторитету правосуддя» – сприяти усвідомленню принципів верховенства права, поширенню правових знань, пропагуванню історичного досвіду правового та ненасильницького вирішення протиріч. Проектом також передбачено поширення знань про історію органів правосуддя на місцевому рівні та про видатних правників нашого краю. Адвокаційна кампанія у рамках проекту передбачає позитивне рішення Чортківської міської ради щодо здійснення реставрації  історичної будівлі, у якій знаходиться у даний час Чортківський районний суд Тернопільської області (а в перспективі це Чортківський окружний суд), яка перебуває у аварійному стані. До речі, це єдиний випадок у Тернопільській області, коли суд міститься у орендованому приміщенні.

Нещодавно ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ» опублікувала матеріал, де розповідається про масове поховання жертв Голокосту. Розкажіть про обставини цієї справи.

Братські могили жертв Голокосту є чи не у кожному галицькому місті та селі. На жаль, точне місцезнаходження їх у більшості випадків невідоме. Тому  переважно їх жодним чином не позначено. Це одна з причин того, що історична пам’ять про один з наймасштабніших злочинів геноциду в Україні не сформована. Люди щось чули про Бабин Яр і Янівський табір, але не знають, що коїлося у 1941 – 44 роках у їхньому рідному місті або селі. Але земля зберігає пам’ять.  От і влітку минулого року у лісі «Басівка», що на території Заводської громади Чортківського району, було знайдено людські рештки із слідами насильницької смерті. Лісові лиси просто прорили нори у землі та повитягали на поверхню кістки. Небайдужі мешканці Заводського повідомили про це у селищну раду. На місці побували співробітники поліції.

Задовго до цього нам було відомо, що у Державному архіві Тернопільської області (ДАТО) зберігається «Акт Комісії по розслідуванню злочинної діяльности нацистських загарбників…» від 6 – 12 червня 1944 року, який містить інформацію про обстеження трьох братських могил у лісі «Басівка» та опитування свідків злочину. На підставі цього акту можна стверджувати, що у лісі знаходяться рештки 180 – 200 жертв нацистських розстрілів 1941 – 1942 років.

Відтак «Гельсінська ініціатива-ХХІ» направила звернення на ім’я Начальника Чортківського відділу поліції ГУНП пана Мельника А. І. з пропозицією провести розслідування за фактом знайдення братської могили і про результати такого розслідування поінформувати. Аналогічне звернення до відділу поліції направляла і Заводська селищна рада. Минуло півроку. Жодної відповіді наразі не отримано.

Чому ця тема привернула вашу увагу?

Факт злочину повинен бути встановлений. Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні…» встановлено, що «держава здійснює розслідування злочинів геноциду, злочинів проти людства та людяності, військових злочинів, вчинених в Україні представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, та вживає заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків таких злочинів та відновлення історичної справедливості, зокрема шляхом дослідження та встановлення кількості жертв комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, визначення та упорядження місць масових поховань таких жертв, збору, узагальнення та оприлюднення інформації». Тож на нашу думку правоохоронні органи мали б дослідити місце злочину, а місцева громада – позначити та упорядкувати братську могилу.

З Вашої розповіді, розслідування поховання у лісі «Басівка», що на території Заводської громади Чортківського району Тернопільської області, мало б відбуватися в рамках ч. 1 ст.5 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». То чи здійснює держава розслідування цього злочину як злочину геноциду, злочинів проти людства та людяності, військових злочинів, вчинених в Україні представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів?

Знаємо лише про один виїзд співробітників Національної поліції та поверхневий огляд місця злочину. Про будь-які інші дії нам нічого не відомо. У своєму зверненні ми згадували про згаданий Акт Комісії від червня 1944 року, який зберігається у ДАТО. Готові надати його копію для ознайомлення. Але жодних спроб встановити контакт зі сторони слідчих ми не дочекалися. Наскільки мені відомо, відповіді від Національної поліції на аналогічне звернення Заводської селищної ради також не надійшло.

Якими будуть наступні кроки ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ» у цій справі?

Наразі ми звернулися із заявою до Чортківської  місцевої прокуратури. Пропонуємо ініціювати розслідування  за наведеним фактом у порядку, передбаченому ст. 214 КПКУ, взяти під контроль хід даного розслідування та забезпечити сприяння у його проведенні згідно власних повноважень, встановлених законом «Про прокуратуру».

Чому, на Вашу думку, ця справа є важливою для захисту прав людини в Україні?

Формування світоглядних цінностей у суспільстві відбувається переважно на основі засвоєного історичного досвіду. Цінності людської гідності та уявлення про права людини у сучасному вигляді сформувалися через пізнання та осмислення злочинів тоталітарних режимів ХХ століття: сталінського та нацистського. Але для молодих поколінь ці історичні події виглядають вже надто віддаленими у часі і просторі. Надто стереотипно: от буцімто прийшли погані більшовики, або погані фашисти і десь щось накоїли. «Це було давно, далеко, не з нами і не про нас, і це вже ніколи не повториться».

Дослідження ж місцевої історії із встановленням імен, обставин, точних місць подій дозволяє наблизити картину Голокосту та переосмислити ті події, які відбувалися тут, поруч. Свідками тих подій були члени наших родин. І трагедія зводилася не лише до ролей катів і жертв. Були ще й рятівники, і колаборанти, і велика маса пасивних спостерігачів… Як це стало можливим? Чому люди обирали різні ролі ? Чому далеко не кожен міг зберегти у собі спроможність до опору злу?  Як врешті-решт не допустити забуття важких уроків історії, яке вже є продовженням злочину? Як не допустити повторення чогось подібного у наш час?

Інтерв’ю записав Максим Петров.