Публікація

Дивом не померла: медик з Донеччини живе з уламком російського снаряду в шиї

Оксані Корнєвій повномасштабне вторгнення Росії в Україну нанесло не лише матеріальні збитки і душевні рани, а й фізичні ушкодження, які з нею залишаться до кінця днів. Лікарі кажуть вона буквально народилась у сорочці. Жінка дивом вижила після обстрілу росіян. Уламок російського снаряду пройшов в кількох міліметрах від сонної артерії. Нині медик з Донеччини живе з «подарунком від руського міра» в шиї, дістати який смертельно небезпечно. Свою історію Оксана Корнєва розповіла документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які збирають свідчення воєнних злочинів росіян, в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна». 

Оксана Корнєва з чоловіком та доньками

Тривожне чергування

Своє життя Оксана Корнєва присвятила допомозі людям — вона працювала на станції швидкої медичної допомоги міста Сіверськ Донецької області. 24 лютого вона зустріла на роботі — напередодні заступила на добове чергування. Коли росіяни перетнули державний кордон, телефони почали «обривати».

В слухавці був плач, тривога, паніка – телефонували родичі з різних міст, селищ України, казали, що чути вибухи і почалася війна. Всі плакали. Колеги, які були разом зі мною на зміні, дзвонили додому. Я теж набрала чоловіка, він сказав, що по телевізору підтвердили вторгнення росіян, – згадує жінка. – Нам  було чути вибухи практично одразу. Місто Сіверськ межує з Луганською областю. Від нас десь 40 кілометрів до Лисичанська. Через донецькі степи чути Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінну – за Сіверським Донцем. Нам було чути вибухи зі сторони Луганщини.

В перші тижні прильотів та обстрілів не було. В Сіверську не було ні військових, ні критичних об’єктів, які могли цікавити окупантів. Оксана вирішила не евакуйовуватись, почекати і подивитись, як розгортатимуться події. 

– Чоловік сварив, що я залишалась на роботі. Деякі працівники виїхали. А я не хотіла. Все ж лікарі були потрібні, всі не могли виїхати. Всі роз’їдуться і хто буде на виклики їздити? Думала, що все швидко минеться, буде перемога і все буде добре. Ніхто не очікував, що війна матиме такі масштаби і що страждатимуть цивільні, – розповідає Оксана. – У березні ми ще ходили з чоловіком на роботу, з тривогою залишаючи дітей вдома. Коли було сильно гучно, вони виходили в коридор, де було дві стіни. Ми навчились розрізняти, коли наші стріляють, а коли росіяни. На той час мирне населення Сіверська не страждало від військових дій. 

Другий день народження

В квітні усе змінилось. Лінія фронту наближалась до Сіверська, ворожа артилерія почала діставати до міста. На початку травня почало прилітати і біля роботи Оксани, тож жінка вирішила перебратись до тата у село Верхньокам’янське між Сіверськом і Лисичанськом. Думала, що там буде спокійніше. 

Четвертого травня я відчергувала на дому. Уже не було зв’язку, лінія 103 не працювала. Ми виклали через соціальні мережі мобільні номери операторів, які ще ловили. Так люди і викликали медичну допомогу. Було важко працювати, покриття було слабеньке, погано чутно. Я відчергувала зміну і 5 травня мій батько забрав нас до себе, – згадує Оксана .

Та спокійно перебути військові дії селі не вдалось. Бо і тут почалось пекло.

– Шостого травня о четвертій ранку, крізь сон, ми почули вибух – в будинок влучив снаряд. Вікно, яке займало майже всю стіну, впало на ліжко, де я спала із дітьми. Постіль почало заливати кров’ю. Мені навіть на якусь секунду здалося, що діти не цілі, що їх немає в живих. На щастя вони отримали незначні подряпини по обличчю, а кров була моя, – пригадує Оксана. – Чоловік саме перед четвертою годиною перейшов в іншу кімнату, тому він був неушкодженим, як і мій тато, який спав окремо. З самого початку відчула, що поранена в шию. Розуміла усю серйозніть такої травми. Стало трішки легше, коли побачила колір крові: вишнева — значить не артеріальна кров.

Жінку урятувала її професія. Вона часто розповідала дітям і чоловіку ази домедичної допомоги. Тому вони чітко знали, що потрібно робити в цій ситуації. Оксана як могла керувала процесом власного порятунку, поки тато жінки поїхав за фельдшером.

– Коли приїхала колега, мене закінчували бинтувати. Далі ми сіли в машину і поїхали 52 кілометри на Бахмут. Коли приїхали, хірурга не було. Чергував травматолог. Він побачив просочену кров’ю пов’язку, сказав, що поруч з раною знаходиться сонна артерія, навіть перев’язка може закінчитись фатально. Потрібен був хірург. Поки ми його чекали, зробили рентген. Хотілось вірити, що рана від скла, що вона неглибока, – продовжує Оксана. – Як медик, я зрозуміла, що це не так: було важко розмовляти і ковтати. З’явився біль у горлі, де було поранення. Артикуляційний апарат мене не слухався. Мовлення було наче після інсульту. Я втратила чутливість нижньої щелепи і розуміла, що скоріш за все мені вразило лицевий нерв.

Рентген показав уламок снаряду, який пройшов під нижньою щелепою поруч із сонною артерію і застряг у шийному хребці. Те, що він не задів сонну артерію – було дивом. Проте місцевий хірург в такому пораненні не побачив нічого серйозного і… відправив жінку додому. 

Рентгенографія Оксани Корнєвої. Особистий архів

Нове життя

Знову Оксану урятувала її робота. Керівництво Донецького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф домовилось транспортувати поранену співробітницю до Дніпра в лікарню Мечникова. Там жінку прооперували.

– Уламок не дістали. Два нейрохірурги в різних лікарнях сказали, що це неможливо він застряг у третьому шийному хребці. Можна вважати, що мені пощастило, – каже жінка. Мушу звикнути з ним жити. Буває мені важко ковтати, є відчуття, що щось заважає, на погоду починає боліти шия. Але я рада, що залишилася жива. Розумію, що недарма, є ще якась місія.

Нині жінка налагоджує нове життя в Ніжині, де її чоловік знайшов роботу. Але вони мріють повернутись на мирну українську Донеччину.

– В серпні біля дому в Сіверську впало дві авіабомби, в квартирі розтрощило вікна, повибивало шибки. Знаю, що багато людей загинуло від щоденних обстрілів, їх ховали просто на вулиці. Останні мешканці Верхньокам’янська, які евакуювались, казали, що село на 70% зруйноване, – розповідає Оксана. – Світ має знати про ці злочини, щоб подібне не повторювалось. Діти не повинні бачити всі ці страждання, цей страх, який ми переживаємо. 

Якщо ви стали свідком воєнного злочину Росії, розкажіть нам це. Напишіть на пошту: tribunal_for_putin@helsinki.org.ua або просто залиште контакти й ми з вами зв’яжемося. Кожна історія важлива! Ці свідчення не дозволять забути про горе, яке росіяни принесли на українські землі і допоможуть покарати винних. З початку повномасштабного вторгнення, в рамках ініціативи Т4Р, задокументувано понад 21 тисячу воєнних злочинів Росії проти України. Всі дані документатори вносять в загальну базу, яка оновлюється щодня. 

Нагадуємо, що мережа громадських приймалень УГСПЛ надає юридичну допомогу постраждалим внаслідок війни Росії проти України, за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. Ми працюємо в 18 областях країни. Щоб дізнатися наші контакти, натисніть ТУТ.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Зафіксовані епізоди міжнародних злочинів у Миколаївській області протягом 9-ти місяців повномасштабної російсько-української війни: 24 лютого – 24 листопада 2022 року

У цій публікації подається узагальнення інформації, зібраної Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» спільно...

02 Грудня 2022

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: