Майже два роки Артем Кобилівський пробув в неволі  у росіян. На момент початку повномасштабного вторгення Росії, його родина мешкала у Маріуполі. В перші ж дні, рятуючись, виїхали до родичів у селище Ялта. Але під час «перевірок» осель окупанти забрали чоловіка і вивезли у невідомому напрямку. В пошуках чоловіка дружина Олена марно оббивала пороги пенітенціарних установ Донеччини. За допомогою вона звернулась до юристів УГСПЛ. Правозахисники направили скаргу в Європейський суд з прав людини з проханням застосувати термінові заходи, повідомити про місцезнаходження Артема Кобилівського та звільнити його. У полоні агресора чоловік пробув з 25 березня 2022-го по 15 грудня 2023 року. Вже кілька місяців він живе у Польщі. 

Побиття, знущання та нелюдські умови утримання: два роки з життя цивільного ув’язненого

Нині Артем Кобилівський знаходиться у Польщі: чоловік оговтується психологічно та морально від того, що пережив у «лапах» агресора. За що його, цивільного, ув’язнили – не розуміє і досі. Але в місцях несвободи на окупованих росіянами територіях чоловік провів майже два роки життя. 

Наприкінці березня 2022 року на новоокупованих територіях ДНРівці влаштували так званий «перепис» населення. Артем з дружиною та дитиною знаходився у Ялті, що на Донеччині: родина евакуювалась з Маріуполя, але виїхати далі, до підконтрольних Україні населених пунктів, не змогла. Коли до оселі навідались озброєні окупанти, то почали розпитувати чи служив Артем. Він не приховував, що у 2016- 2018 роках проходив службу у морській піхоті. 

– Мене вивели на вулицю та наказали роздягатися до білизни: шукали татуювання. Поставили на коліна. Приставили зброю, наче я був якийсь терорист. Все це на очах моїх рідних. 

 Чоловіка забрали на “розмову” до селищної ради Ялти, де протримали до вечора. Після допиту, разом з іншими затриманими, відвезли у райвідділок Мангуша. 

Саме там Артема вперше побили. 

– Допитували де служив, що робив. Питали «Ти воював проти нас, чи вбивав наших дітей, батьків?» Все це супроводжувалось агресією, лайкою, образами та криками, мовляв, я вбивав, але зараз брешу їм. Потім почали бити – по всьому тілу, крім обличчя. Руками та ногами. Кілька хвилин били і продовжували допити. Цікавились чи є татуювання та чому я маю саме таке. В мене на спині написано «Спаси и сохрани». 

Артем згадує про жахливі умови утримання в райвідділку. Наприклад, у камеру, розраховану на 2-3 особи, «пакували» більше 20 осіб. Туалет був забитий випорожненнями. Води не було. Люди стояли і тулились один до одного.

Допити, побиття та жахливі умови утримання були протягом усього часу  та в усіх установах так званої «правоохоронної системи». Після Мангуша Артема перевезли у Докучаєвськ, потім – Донецький ІТТ, та колонію в Оленівці:  в колонії йому повідомили підозру у тероризмі і перевели до Донецького СІЗО. Вже там, його – цивільного, змусили підписати постанову про те, що він вважається військовополоненим. Своє подальше ув’язнення Артем відбував у Горлівській, а потім у Кіровській виправних колоніях. 

– Коли нас кудись переводили, то ніхто не пояснював куди і чому. Ставили обличчям до стіни, надівали на голову мішок, стяжки на руки. Садять в автозак. Привозять на місце і виводять, розв’язуюють. Яка була зустріч, наприклад, у колонії Донецька. Мене разом з іншими хлопцями привезли. Я назвав свої дані. А потім мені сказали «біжи». А там стоїть колона з «правоохоронців» і б’ють тебе з усіх сторін гумовими палицями. Якщо впав, б’ють, щоб встав і маєш бігти далі. Були ті, хто не міг підвестись і їх просто забивали, а потім складали збоку. Потім дали команду стати на коліна, потім лягти обличчям до землі з руками за головою. Лежали з пів години. Поприсідали і після цього нас завели в закрите приміщення, де обшукали та записали дані. 

Переповнені камери, повна антисанітарія, погане харчування, від якого бранці втрачали по 15-20 кілограмів ваги за кілька місяців. Єдине, що дозволяло вийти на вулицю – це робота у колонії.

– Нам не видавали ніяких речей. Були хто в чому. Якось у Донецьку нас вперше за три тижні повели у баню. Оскільки було багато бліх та клопів, одяг забрали на прожарку. Назад з бані нас вели, з мішками на головах, у самій білизні. А серед нас був хлопець, який залишився без трусів. Отак він і йшов повністю голий. І собака конвоїра почала гавкати, а він і каже: «Что, Барбос, хочеш укропівської «сосиски»? І підводить собаку мордою до геніталій цього затриманого. Отакий був банний день. 

Артем розповідає, що бранці мали співати гімн Росії, патріотичних пісень, коли, наприклад, йшли до їдальні. У камерах же, навпаки, мала панувати гробова тиша. Ув’язнені мали стояти по 7 – 10 годин. Інакше – побиття. Але навіть дотримання вимог не забезпечувало безпеки: побити могли під настрій наглядача. 

– Допити були і слідчим комітетом РФ, і ФСБ. Всі вони намагались схилити до співпраці. Погрожували та натякали, що, мовляв, ми знаємо де твої рідні. Вони постійно щось записують у блокноти, звіряють. Приїздили до нас і так звані журналісти. Запитували про те, як я ставлюсь до СВО, української влади. Їхнє завдання було, щоб ми почали якось погано відгукуватись про Україну, про військово-політичне керівництво. 

У грудні 2023 року (на той момент Артем вже перебував у Кіровській колонії), його викликали і сказали, що, найпевніше, його скоро випустять. Але для цього він мусить підписати папери, що відмовляється від українського громадянства і хоче отримати громадянство РФ. 

– Я запитав, а що, якщо я не хочу російського громадянства. Мені відповіли, що мене ніхто не запитує, а ставлять перед фактом. Крім того, я мусив написати папери, що до фільтрації ставлюсь позитивно і ні до кого не маю претензій. Я підписав такий бланк і за себе, і за дружину, і за дитину, і за наших батьків. Оцей чоловік, що давав папери, ще посміхнувся і сказав: «Так треба, так треба». 

Артема Кобилівського відпустили з в’язниці. Він зробив кілька спроб, щоб виїхати на територію РФ з окупованих українських територій і потім, через естонський кордон, виїхав до ЄС. Наразі він проходить реабілітацію.

Правове свавілля

Юристка УГСПЛ Олена Куваєва розповідає, що історія Артема Кобилівського – це свідчення того, що доля цивільних у РФ та на окупованих нею територіях наразі залежить виключно від політичної волі. 

– Артем був звичайною цивільною людиною, якій за так званим кримінальним кодексом ДНР інкримінували карне діяння. Але цей момент не є найсюрреалістичнішим. Найабсурдніше тут те, що цивільного чоловіка визнали «полоненим» тому, що він проходив військову службу у 2016-2018 роках. Це рішення було ухвалене на підставі Постанови «Державного комітету оборони №31 «Про полонених» від 26 квітня 2022 року (яка, ухвалена вже після фактичного затримання Артема). З точки зору міжнародного гуманітарного термін «полон» застосовується виключно до комбатантів – осіб, які беруть безпосередню участь у бойових діях. Щодо поводження з ними діють спеціальні правила, вони підлягають обміну тощо. В той час як затримання цивільних окупаційною владою допускається за виключних обставин. Припускаю, що згадана постанова була прийнята для саме того, аби мати формальний привід обмінювати цивільних українців на військовополонених. Але це фікція. Навіть росіяни у подібних випадках утримують людей, затриманих на окупованих територіях, звинувачуючи у «протидії СВО», що є кримінально карним.

За словами юристки, Артему надали постанову про звільнення, де вказано, що підстав для подальшого утримання немає, оскільки кримінальне провадження проти нього на території РФ не відкрито. Жодних пояснень чому ж чоловіка утримували у документах немає. 

– У документах про утримання Артема датою затримання вказане 5 травня 2022 року (а не березень 2022). Це день, коли йому, за його словами, повідомили про підозру в тероризмі, і, ймовірно, призначили запобіжний захід. Також відомо, що рішенням прокурора ДНР від 26 червня 2022 запобіжний захід скасовано, а Артема визнано військовополоненим. Які ж підстави утримання були були протягом березня-квітня 2022 року – не відомо. Описані обставини ми можемо відтворити лише на підставі листів, які раніше отримувала дружина Артема. Цікаво, що згадану Постанову «Державного комітету оборони №31 «Про полонених» від 26 квітня 2022 року неможливо наразі знайти на сайті з «законодавством» ДНР, хоч до того на цю постанову посилались і «генеральний прокурор ДНР» і «омбудсман». Навіть якщо документ втратив чинність, про це проставляється відповідна відмітка, а цей – видалений з абсолютно всіх ресурсів, при цьому не відомо коли і на якій підставі; лишились тільки поодинокі згадки про нього в інших «актах». Можливо, справа як раз в цілковитій його абсурдності. Втім, це дозволяє припустити, що всі особи, фактично затримані ДНР з тих самих підстав, що і Артем, будуть звільнені за відповідним зверненням до окупаційної влади – розповідає Олена Куваєва. 

Правозахисниця згадує, що попри те, що ЄСПЛ задовольнив подання, направлене відповідно Правила 39 (передбачає зобов’язання країни терміново вжити заходи щодо відновлення прав людини), попри підтвердження полону МКЧХ, чисельні звернення дружини, росіяни продовжували утримувати Артема. Це вказує на те, що на даний момент влада РФ не звертає уваги на позицію жодного міжнародного органу. 

– Але це не значить, що так буде завжди. По-перше, хоч це і достатньо унікальний випадок, але саме одне з останніх звернень дружини Артема, направлене тоді, коли Постанова «Державного комітету оборони №31 «Про полонених» вже  «зникла» з законодавства ДНР, стало вагомим у питанні його звільнення. По-друге, рішення міжнародних органів в майбутньому зіграють велику роль у визначенні розміру репарацій. Тому важливо документувати такі випадки, звертатись принаймні до національних правоохоронних органів, а за можливості – до наднаціональних. Хоч юрисдикція ЄСПЛ і поширюється виключно на події, які стались до 16 вересня 2022 року, те, що відбулось з паном Артемом і його родиною є триваючим порушенням. При цьому він перебував в умовах, які унеможливлювали його звернення до ЄСПЛ. У такому випадку 4-місячний строк звернення до ЄСПЛ можливо обраховувати з моменту звільнення з полону.

Юристи УГСПЛ вже подавали до ЄСПЛ повну заяву про порушення прав дружини та брата Артема, оскільки безпідставне затримання родича, ненадання  повної інформації про місце його перебування, відсутність ефективного розслідування та фактично викрадення близької людини розцінюється як жорстоке поводження і порушує  ст. 3 ЄКПЛ по відношенню до родини зниклого. Після звільнення чоловіка до Суду була направлена ще одна заява, вже від імені пана Артема, яка доповнить попередні.